РОЗДІЛ 4. ВІВʼЄН/АРТЕМ

ВІВ'ЄН

Я сиділа на підлозі, притулившись до дверей, серед коробок і намагалась не розсипатися остаточно. Руки тремтіли, пальці німіли, сльози вже не текли - вони просто закінчились.

Було порожньо. Глухо. Порожнеча дзвеніла у вухах. Схоже я була зламана із самого початку. Ще тоді коли мама дозволяла Фредеріко робити це зі мною, коли покидала мене саму на себе. Коли я годинами кричала про допомогу та ніхто не приходив. Всі покинули мене. Я була одна…

І тоді я почула звук. Швидкі кроки. Впевнені. Хтось стрімко піднімається сходами. 

Я не встигла навіть підвести голову, коли над сходовим майданчиком пролунав його тихий голос:

-Вівʼєн.

Я здригнулася та підняла погляд.

Артем стояв біля сходів. Без піджака. Рукава сорочки закочені. Волосся трохи розтріпане. Очі темні. Холодні. Небезпечні. Зараз він нагадував хижака, який ось-ось нападе на свою жертву. 

Його погляд миттєво впав на коробки. Потім на мене. На мої почервонілі очі. На сліди сліз. На те, як я сиділа, згорнувшись, мов побита тварина.

Його щелепа стиснулась.

-Хто це зробив? -тихо спитав він.

Я гірко всміхнулась.

-Ти ще й питаєш?

Він зробив крок до мене. Повільно. Обережно. Ніби я могла вкусити.

-Я не торкався ні твоєї роботи, ні твоїх рахунків, - твердо сказав. - І я точно не виселяв тебе.

-Не бреши! - зірвалась я. - У тебе є ресурси! Звʼязки! Ти міг!

Він різко присів переді мною навпочіпки, так що наші обличчя опинилися на одному рівні.

-Подивись на мене, - наказово взяв мене за підборіддя.

Я не хотіла. Але подивилась.

Його погляд був жорсткий. Злий. Але… не тріумфальний. У ньому не було радості. Не було задоволення. Була лють.

-Я не ламаю жінок, щоб загнати їх у кут, - низько сказав він. - Це не мій стиль. Надто низький вчинок. 

-Ага… -гірко хмикнула. - То це просто збіг?

Він стиснув кулаки.

-Це Романо, - різко. -Або твоя мати чи брат. Або всі разом. Але не я.

Я відвернулась.

-Я не вірю тобі.

Тиша зависла між нами, важка, як камінь.

-Ти сидиш тут серед коробок і все одно тримаєш спину, - раптом сказав він. - Знаєш, що в цьому найгірше?

Я мовчала.

-Те, що ти досі думаєш, ніби можеш сама. - Його голос став тихішим. - А тебе вже розбирають по шматках.

Я різко підвелась.

-Не смій мене жаліти! І не вдавай, що знаєш мене! 

Він теж встав. Тепер ми стояли надто близько. Занадто.

-Я не жалію, - холодно відповів. - Я злюсь і ти не уявляєш на скільки!

-На що? - прошипіла. - На те, що твій план не спрацював?

Його очі спалахнули.

-На те, що тебе нищать, а ти вперто відмовляєшся взяти руку, яку тобі простягають.

-Я не просила! - зірвалась я.

-Але ти дзвонила, - різко. - Коли тобі стало нікуди йти. Ти підсвідомо знаєш хто зробив це чи не так? Ти надто горда щоб прийняти мою пропозицію. 

Мене ніби вдарили. Я мовчки дивилась на нього, ковтаючи повітря.

-Ти сильна, Вівʼєн, - продовжив він нижче. - Але сила без захисту - це самогубство. Я хочу, щоб ти вижила, дурненька.

Ми стояли в кількох сантиметрах. Я відчувала його тепло. Його напругу. 

-І що тепер? - хрипко запитала. -Ти приїхав забрати мене, щоб полонити?

Його погляд потемнів.

-Я приїхав, бо ти сидиш на підлозі серед коробок і все ще робиш вигляд, що маєш вибір.

Тиша.

-Поїхали зі мною, - твердо. - Просто зараз. Я обіцяю тобі, що ти ніколи не пожалієш про те, що одного дня взяла мою руку допомоги. 

-Куди? - його слова трохи пом’якшили мене. Схоже він справді був відвертим зі мною.

-Туди, де тебе не дістануть. Де не змінять замки. Де не заблокують рахунки. Де тебе не продають. Ти ж знаєш чому він це робить. Тільки но ти здашся, як він змусить тебе одружитися з тим довбаним гвалтівником під якого він так завзято тебе підкладає. І ти нічого з цим не вдієш… 

Я стиснула губи.

-Ця клітка виглядає надто привабливо та чи не міраж це? 

Він нахилився ближче. Його голос став майже шепотом, але від нього мороз пішов по шкірі.

-Ні. Я не змушуватиму тебе до того чого ти не бажатимеш. 

Мене накрило. Страх. Злість. Втома. Безсилля. Все разом.

-Якщо ти мене обманюєш… - прошепотіла.

-Я не маю права, - відповів він. - Бо тоді ти станеш моїм ворогом. А я не роблю ворогів з таких жінок, як ти.