РОЗДІЛ 1. ВІВʼЄН

-Ти справжнісіньке стерво! - вигукнув вітчим стискаючи зі злості зуби. - Як ти посміла зірвати зустріч! Ти хоч знаєш, що за цим послідує?

Він швидким кроком підбіг до мене та схопив за волосся і боляче смикнув. Я не відреагувала на цей випад, що здавалося, розізлило його ще більше. Очі Фредеріко наповнилися кровʼю, а вени набухли. Від його ляпаса мою голову повело в бік, а з губи стала сочитися кров. Штовхнувши мене в плече із скаженої сили він повалив мене на підлогу. 

Підвівши короткий погляд на маму побачила вже до болю знайому байдужість. Їй було байдуже, до поки це не стосувалося її. Більшість часу вона ревнувала мене до свого чоловіка, що опустило її в моїх очах ще нижче ніж це вже можливо, тому я не очікувала, що вона втрутиться. 

-Краще віддай свого нездару сина. - виплюнула йому. - Можливо з нього буде більше користі, якщо він звичайно не надовбеться як зазвичай. 

У відповідь на це мені прилетіло декілька ударів ногою по ребрах. Я ледь стримувалась аби не застогнати від болю та він не почує його.  Скрутившись калачиком я намагалась закрити свою голову. 

-Містере Романо, до вас гість. - увійшовши у вітальню, сказав один із охоронців. 

-Клич його сюди, а ти забирайся звідси. 

Кинувши на мене ще один  презирливий погляд він вмостився на диван, розкинувши руки на спинку. Фредеріко завжди носив сорочки та хустину елегантно завʼязану на шиї як справжній аристократ та італійський мафіозі за якого він себе видавав. Мама познайомилася із ним на якомусь благодійному вечері. Він був мега заможним, мав свій особняк, власну справу та декілька автомобілів, а ще купу кримінальних звʼязків. 

Не встигла підвестися як у кімнату вже зайшов молодий чоловік. Він був одягнений у класичний костюм та білосніжну сорочку. Волосся коричневого кольору падало йому завитками на очі. 

Я бачила як його погляд ковзнув в мою сторону та мені було байдуже, що він подумає побачивши перед собою таку картину. Всі мовчали, а тоді його оксамитовий голос розрізав тишу: - Вітаю, містере Романо. 

З моїх губ зірвався смішок. Містер, та який до дідька містер?

Схопившись одною рукою за диван підвелась. З моїх грудей вирвався болісний видих, що розвеселило вітчима. 

-Приведи себе до ладу і йти на зустріч. Думаю я вже пояснив тобі все. - схоже татка не турбувала наявність гостя. 

-Синка свого підкладатимеш під всяких козлів. - Я знала що пошкодую про це та  вже втомилась боятися.

Проходячи повз нього плюнула кривавою слиною на підлогу. Це стало останньою краплею його терпіння. Він підірвався з дивану та схопив мене за руку стиснувши її так, що його пальці побіліли. 

-Я прикінчу тебе на очах у всіх цих людей, якщо ти не стулиш свого брудного рота. - злісно прошепотів він мені на вухо аби чула лише я. - А ще краще відновлю твоє покарання, повір ти не захочеш дізнатися, що я придумав на цей раз. 

-О, я вся тремчу від страху. - божевільно розреготалась і різко затихла.

І тут втрутилась вже моя мама. Схоже їй не сподобалось те як близько до мене він стояв. Хто б сумнівався. Ця жінка не відходила ні на крок від свого дорогоцінного чоловіка. Бачили б ви її обличчя на тих світських заходах, де навколо Фредеріко крутяться дами. Інколи мені здається, що мама ладна вбити їх всіх лише за погляд в його сторону. 

Скинувши із себе ці мерзенні руки кинула погляд на незнайомця. Його брови були насуплені, а вуста стиснуті в пряму лінію. На мить наші очі зустрілися і я здається потонула в кольорі свіжої зелені. Відвівши погляд швидким кроком вийшла з будинку на вулицю. Я була щасливою, що зʼїхала від них. Якщо б цього не сталося, то думаю я вже давно лежала б під товщею грунту в деревʼяному ящику.  

Я хотіла викликати таксі та водія поблизу не було. Мені потрібно швидше забратися звідси. Цей будинок був кліткою. Усі його мешканці були її в’язнями та кожен із власної причини. Маму стримувала любов до розкоші, свого чоловіка та його сина. Ерік був залежним від грошей, а ще наркотиків, тому єдине місце де він міг отримати все бажане був цей проклятий будинок. Ну а Фредеріко вважав цю клітку своєю фортецею в якій робив страшні речі, які назавжди залишаться закритими за замком його кабінету та підвалу. А що ж тримало мене? До певного часу це була мама та зрозумівши, що я не потрібна їй, мені вдалося вибратися звідти. 

-Я можу допомогти? - пролунав з-за спини голос. 

-Наврядчи. - спокійно відповіла, відкриваючи знову застосунок для того щоб викликати водія.

-Я підвезу вас. Ходімо. - це був той незнайомець. 

Він пішов до автомобіля та я вагалась. Я не знала про що вони говорили з тим покидьком. Я не знала чи не буде ця поїздка останньою для мене. Схоже він зрозумів це.

-Я просто підвезу. Повірте ви залишитесь цілі та неушкоджені. 

Що ж це було краще ніж чекати тут авто. Я хотіла як найшвидше забратися з цього проклятого місця. 

Підійшовши до чорного автомобіля, сіла на переднє місце. Чоловік закрив за мною двері, а тоді обійшовши авто вмостився за кермо.

-Куди вас довести? - байдуже спитав він. 

Назвавши йому адресу клініки, вхопила телефон та набрала найкращого друга. Він працював травматологом, тож звик бачити мене у такому стані. Макс неодноразово хотів поговорити з Фредеріко та я не дозволяла. Цей диявол лише б нашкодив йому.