Глава 3

З рук дівчини  впав ніж й озвався тупим стуком об підлогу. Вона перелякано заховала обличчя у долоні й від колишньої ворожості не залишилося й сліду:

– Ні, тільки не це. Як же я тепер без крил?

– Якщо ти мені розкажеш все, то я спробую допомогти. Хто ти?

Дівчина мовчала і з недовірою дивилася на чоловіка. Вона явно вагалася, чи варто відкривати свої таємниці. Опустила руки та міцно стиснула тканину сукні, виплескуючи на ній хвилювання. З її вуст почулося важке зітхання:

– Повітруля. Для мене крила – це все. Я народилася з ними й не уявляю свого життя без них. Кілька місяців тому, з’явився мисливець за крилами. Звідкись добув сопілку, яка змушує крила летіти на його музику. Цьому поклику неможливо опиратися. А потім, цей чоловік краде крила. Від нього постраждали мої сестри. Він не зупиняється. Складається враження, що прагне викрасти все.

– Сестри? То ти не одна така? – дівчина помахала головою, – але чому про вас ніколи раніше не чули? Як вам вдалося приховати своє існування?

– Люди вірять тільки у те, що хочуть. Ми намагаємося не потрапляти їм на очі, але бували випадки, коли про нас дізнавалися.

Денис сів на крісло та втомлено провів пальцями по очах. Все здавалося нереальним і якби не бачив особисто, то ніколи б не повірив у цю історію. Склав руки на животі й приготувався слухати далі:

– Чому твої крила вчепилися у мою спину?

– Пір’їна, – дівчина простягнула долоню, в якій досі тримала пір’їну.  Денис помітив, що вона надламана, – якщо вирвати пір’їну з крил повітрулі та надломити стрижень, то крила вчепляться у того, хто це зробив. Саме так діє мисливець. Граючи на чарівній сопілці, він заманює нас мелодією. Потім вириває пір’їну і ламає її. Крила більше не наші. Оскільки цей чоловік і сам з крилами, то нові крила просто зависають у повітрі. Вони мали б повернутися до нас, але мисливець зв'язує їх мотузкою і кудись забирає. Сьогодні, йому попалася я. Та мелодія, наче дурман, манить до себе і не можливо опиратися. Коли він припинив грати, я зрозуміла, що потрапила у пастку. Намагалася втекти, робила все, щоб він не вирвав пір'їнку. Зрештою, він мене штовхнув і я впала зі скали. Не встигла відкрити крила, покотилася вниз кам'янистим схилом і впала на твоє авто.

Дівчина заховала погляд у підлогу й здавалася беззахисною. Денису стало шкода її, проте тепер, хоча б зрозуміло звідки у неї рани на обличчі. Почувався винним у тому, що сталося, адже навіть не опирався мисливцю. Тоді, він взагалі не розумів, що відбувається.  Чоловік насупив брови:

– Невже ви й гадки не маєте куди він забирає крила?

– Ні, так само як і навіщо. Намагалися з'ясувати, але нічого не вийшло. До сьогодні. Я хочу повернути крила й у мене з’явився шанс це зробити. Хоча йти у лігво хижака здається божевіллям, – повітруля похитала головою та підняла пір’їну вверх, – але ця пір'їна дає можливість знайти його. Ти не зламав її повністю і вона прагне повернутися до крил. Дивись, – повітруля відпустила пір’їну і та здійнялася у повітря. Миттю полетіла до вікна і, намагаючись вирватися назовні, почала битися об скло, – пір’їна вкаже шлях до крил, проте я не уявляю, як забрати їх назад. Мисливець точно не зрадіє моєму візиту.

Повітруля поклала долоні на лікті й сумно спостерігала за пір’їною, що прагнула втекти з будинку. Денис прийняв рішення та підвівся на ноги:

– Я тобі допоможу. Зрештою, це я не вберіг твої крила, але спочатку нам потрібно спіймати втікачку. 

Чоловік пішов на кухню й дістав з шафи прозору банку. Наблизився до пір’їни, яка продовжувала битися об вікно, та схопив за міцний стрижень. Одразу заховав її в банку і закрив кришкою. Пір’їна продовжувала рухатися, кінчиком впевнено вказувала напрямок. Денис поклав банку на стіл:

– Гадаю, нам варто поспати, а вранці вирушимо на пошуки. Йти нічним лісом сумнівне задоволення.

– Але крила, – дівчина приклала долоньки до серця, – з кожною секундою вони віддаляються від мене. Боюся, що зволікаючи, я зменшую свій шанс їх знайти.

У куточках її очей виднілися сльози. Чоловік розумів, як багато ці крила означають для неї. Підійшов до повітрулі та схопив її долоні у свої руки:

– Не зменшуєш. Мисливець займається цим не вперше, а отже, живе десь поблизу, – побачивши недовіру у її смарагдових очах, продовжував переконувати, – ми не знаємо куди йти, потрібно підготуватися. Навіть, якщо знайдемо мисливця, то сумніваюся, що він люб’язно погодиться віддати крила. 

Дівчина невпевнено кивнула і Денис відпустив її пальчики. На ніч розмістив її у гостьовій спальні, а сам зайняв кімнату навпроти. Він не знав, чи дивна гостя спала, але коли вранці спустився до вітальні, то дівчина уже сиділа за столом, сумно спостерігаючи за банкою, з якої й досі намагалася втекти пір’їна.

– Доброго ранку! Як спалося?

– Без крил погано і незвично.

Швидко поснідавши, Денис озвучив план:

– Поїдемо автомобілем, а як не зможемо спіймати напрямок, тоді доведеться йти пішки. І ще, тобі потрібно одягнутися, невже не відчуваєш холоду?

– Я менш чутлива до температур, ніж люди, але від одягу не відмовлюся. Мисливець висмикнув мене з дому.

Денис знайшов у своїй валізі спортивки  та кофту. Дівчина їх одягнула й такий одяг явно був їй завеликий. Хоч і повітруля затягнула шнурівку, проте штани звисали з тонкої талії. Вона закотила рукави й штанини та взула кросівки чоловіка. У такому вигляді сіла в авто і поклала банку з пір’їною на коліна. Денис зайняв місце за кермом та пристебнув пасок безпеки: