Глава 2

Чоловік ширяв повітрям і відчував невагомість. Холодне повітря обвівало, вітер куйовдив русяве волосся. Стало легше утримувати рівновагу. Пролітав над лісом й боявся упасти. Не знав, куди несуть його ці крила і невідомість підштовхувала страх до серця. Почувся звук сопілки. Хтось майстерно виграв і доносилася весела мелодія. Вона зачаровувала, манила до себе і хотілося слухати ще. У скупому світлі місяця, побачив чоловіка, що сидів на кам’яній глибі та вигравав на сопілці. Денис опустився до нього та нарешті відчув під ногами тверду поверхню. 

Незнайомець продовжував грати, а крила тріпотіли в такт музиці. Його світле волосся охайно зачесане назад, шкіряна куртка щільно обхоплювала тіло. Чоловік припинив виводити мелодію і тільки тепер Денис помітив за його спиною крила. Масивні, чорні, величні, нагадували грозову хмару. Незнайомець розправив крила й здивовано підняв брови доверху:

– Повітруль? Неочікувано. Що ж, так навіть цікавіше, – стиснув у руці сопілку та здійнявся в повітря. Наблизившись до Дениса, облетів його навколо. Чоловік насупився:

– Ти хто?

– Той, хто забере у тебе крила, – незнайомець повільно провів долонею по крилах Дениса, – білі! Я довго мріяв такі вполювати. 

Різко смикнув пір’їнку і вона опинилася на його шершавій долоні. Віддаляючись від незнайомця, Денис зробив крок убік.

– Це не мої крила, вони належать дівчині, яка впала на моє авто. Може нарешті поясниш мені, хто ти, і хто та панянка?

– Знаю, що не твої. Такі б у тебе нізащо не виросли, – незнайомець, наче не почув, повністю проігнорував запитання. 

Провів пальцем по стрижню пір’їни та несподівано зламав його. Пір'їна зігнулася надвоє і Денис відчув свербіж на лопатках. Здавалося, що з плечей витягують довгі нитки, які залізли глибоко під шкіру. Одночасно з цим, сталося полегшення. Наче важкий тягар впав з його плечей. Денис розвернувся і побачив крила. Білі. Ті самі, що ще хвилину тому принесли його сюди, зараз тріпотіли у повітрі й наче на щось чекали. 

Незнайомець, з-за спини дістав ласо, один бік якого був прив’язаний до руки. Прицілився і з першого разу закинув аркан на крила. Міцно стягнув мотузку й крила опинилися у неволі. Склалися докупи й впали на землю. Його рухи - чіткі, впевнені, свідчили, що чоловік робить таке не вперше. Він широко посміхнувся:

– Це було легше ніж зазвичай. Навіть не очікував такого. Дякую за подарунок! 

Незнайомець змахнув крилами та почав віддалятися від Дениса. Чоловік простягнув руку, намагався спіймати його:

– Зачекай, а як же я?

Це питання залишилося без відповіді. Денис спостерігав як незнайомець зникає за верхівками дерев, тягнучи за собою білі крила. Вони ворушилися, наче намагалися вирватися з небажаного полону. Чоловік доторкнувся до плеча й через розірвану кофту, відчув продовгуваті рани, що злегка пекли. Розумів, йому необхідно повернутися до котеджу, але не впевнений, що запам’ятав дорогу. Розвернувся і попрямував туди, звідки прилетів.

У думках роїлися запитання, але найбільше цікавило, хто та дівчина, що зараз спить на дивані. До сьогодні він навіть і не підозрював про існування крилатих людей. Рухатися лісом вночі виявилося важче, ніж він гадав. Повільно робив невпевнені кроки й сподівався скоро вийти до котеджу. Підйом по стрімкому схилу видався складним. Довелося хапатися руками за дерева й крокувати вперед. Вийшовши на невелику просіку, чоловік зітхнув з полегшенням. Після години блукань, нарешті знайшов шлях до котеджу. За цей час Денис встиг замерзнути. 

Переступив поріг будинку і одразу направився до каміну, який уже не жеврів вогнем. В надії зігрітися, доторкнувся долонями до гарячого кахелю. Позаду почувся грізний жіночий голос: 

– Де мої крила?

Денис розвернувся і побачив дівчину, яка впала на його авто. Вона впевнено стояла на ногах, а про нещодавне нездужання нагадували лише порізи на обличчі. На легкій білій сукні виднілися скупі плями від крові та бруд. Чорне волосся спадало нижче поясу, а зелені очі злісно стріляли невидимими стрілами у чоловіка. Дівчина стояла з простягнутим ножем та здавалася ворожою. В іншій руці міцно стискала білу пір’їну. 

Незважаючи на це, вона не вселяла страх у серце Дениса. Він відхилився від каміну:

– Бачу тобі вже краще.

– Віддай крила, – незнайомка нервово облизала губи. Чоловік заперечно похитав головою:

– Не можу, їх вкрав чоловік з чорними крилами за спиною. Я тебе врятував, невже не пам’ятаєш? – дівчина підозріло дивилася на нього й Денис вирішив освіжити їй пам’ять, – ти, наче з неба, впала на моє авто. Я привіз тебе сюди і раптом крила відірвалися з твоєї спини та вчепилися у мене. Віднесли далеко до лісу й там опинилися у незнайомця. Може, нарешті поясниш, хто ти така? Хто він такий? І взагалі, що то за крила? Якась новітня розробка?