Глава 1

Денис вів авто засніженою нічною дорогою, що петляла звивистою змійкою серед Карпат. Попереду вихідні дні й чоловік хотів відпочити після важкого тижня роботи у лікарні. Професія лікаря йому подобалася, хоч і забирала багато сил. Раптом щось велике упало з неба на капот і скотилося на землю. Глухий стук змусив різко загальмувати. Денис стиснув кермо і вдивлявся на дорогу, яку  окутувало світло фар. Тишу навколо порушував лише звук двигуна автомобіля. Чоловік напружився та на щось чекав. Страх застряг у грудях і змусив серце калатати сильніше. Заспокоївшись, Денис невдоволено хмикнув. Чого йому боятися? Може то колода впала, чи кам’яна брила. Потягнув за дверну ручку та вийшов з авто.

Невпевнено зробив крок і побачив тендітну жіночу постать, що лежала на притрушеній снігом дорозі. Боса нога виглядала з-під білої сукні, чорне мов вугілля волосся, розкинулося неслухняними пасмами й вкривало обличчя. Проте насторожувало не це. Спину дівчини повністю приховували крила. Масивні, білі наче молоко, простягнулися від плечей до щиколоток. Денис потрусив головою, чи бува, не ввижається це йому. Але ні, крила нікуди не поділися. Чоловік підійшов до дівчини та опустився на коліна:

– Навигадують хеллоувінів і одягають маскарадні костюми. Краще б дивилася куди йдеш.

Денис схопив її руку та намагався знайти пульс. Відчув чіткий удар і полегшено зітхнув. Прибрав волосся з обличчя та закляк. Бліда шкіра вкрита довгастими подряпинами, під якими застигла кров. Покусані губи злегка припухли, а ліву брову пронизувала закривавлена рана. Таке з нею сталося явно не через падіння на автомобіль. Чоловік доторкнувся долонею до її щоки:

– Ей, ти  мене чуєш?

Незнайомка навіть не розплющила очей, на яких смикалися довгі пухнасті вії. Подумки вилаявшись, чоловік схопив її на руки та відніс до автомобіля. Обережно поклав дівчину на заднє сидіння. Через дурнуваті крила, розмістив її на боці  й поглядом зачепився за легку сукню без рукавів, яка, мабуть, зовсім не зігрівала. Зняв з себе пальто та накрив незнайомку. Вона ніби відчула це і розплющила очі. Зелені, яскраві, з коричневим обідком навколо зіниці заворожували та затягували у безодню. Байдуже дивилися крізь нього скляним поглядом. Чоловік насупився:

– Хто тебе так?

Не почувши відповіді, сів за кермо та зачинив дверцята. Хотів відвезти постраждалу до лікарні, але до найближчої, їхати приблизно півтора години, а до орендованого будиночка залишилося кілька кілометрів. Денис миттю прийняв рішення та натиснув на педаль газу. 

Під'їхав до орендованого дерев’яного котеджу оббитим брусом. Денис часто тут відпочивав і почувався як вдома. Під килимком знайшов ключ та відчинив будинок. Занісши дівчину до просторої вітальні, поклав її диван. У каміні догорали брова. Денис потішився, що господарі подбали про все та обігріли хату. Принаймні тепер, незнайомка не помре від холоду. Вийняв з шафи ковдру і накрив її. Дівчина горіла від високої температури. Денис дістав аптечку й зробив укол. Підозрював, що у незнайомки можуть бути переломи кісток, тому ідея відвезти її до лікарні ставала нав’язливішою.

Вирішив зняти дурнуваті крила, що тільки заважали. Доторкнувся до м’якої пір’їнки й вона, немов озвалася, піднялася доверху. Чоловік перелякано забрав пальці назад. Стало смішно від свого боягузтва, злякався звичайного макету. Хотів зрозуміти, як вони кріпляться до спини, адже ніяких пасків чи бретельок не бачив. Обережно відгорнув крила і поглядом вчепився у спину. Здавалося, що вони ростуть з лопаток.

Денис, з наміром їх відірвати, різко смикнув за крила. З грудей дівчини почувся стогін. Чоловік забрав руку назад і у його долоні опинилася надломлена пір’їнка. Велика, біла, з густим пухнастим опахалом, не поміщалася на долоні. Міцний стрижень зігнувся, надаючи їй кривизни.

Крила затріпотіли на спині. Вони відірвалися від плечей дівчини та самі здійнялися в повітря. Від несподіванки, Денис випустив пір’їнку з руки й зробив крок назад. Крила розправилися та почали кружляти кімнатою. Пронеслися вздовж стіни, з якої впала картина з мальовничим гірським пейзажем, полетіли до вікна. Билися об скло, оббивали стіни та виривалися назовні. 

Зрештою зупинилися, й наче побачили Дениса, кинулися до нього. Облетіли та вчепилися у спину. Чоловік чув тріск тканини. Крила пoрвали светр та впевнено добиралися до спини. Денис вертівся, схопив долонею крило й смикнув, намагаючись відтягнути від себе. Такі дії виявилися безрезультатними. Лопатки пройняло різким болем. Наче тисячі гострих голок одночасно проштрикнули шкіру й чоловік прогнув спину. 

Щось потягнуло його до верху й Денис завис у повітрі над підлогою. Крила  тріпотіли за плечима й утримували чоловіка у повітрі. Вони, наче звикали до нового господаря. Раптом, зірвалися з місця та понесли Дениса до вікна, у яке заглядав блідий місяць. Чоловік намагався управляти крилами, хотів спуститися на підлогу, проте, все виявилося марним. Він неконтрольовано літав кімнатою й ніяк не міг це припинити. Зневірившись, вхопився за люстру, проте вона не затримала крила. Світильник впав на підлогу й скляні плафони розбилися на друзки.

Крила поривалися на вулицю. Денис боявся виконати їхнє бажання, але оббивати стіни й боляче вдарятися в них більше не міг. Вирішив ризикнути й відчинив двері. Денис вилетів з будинку та стрімко наближалися до стрункої смереки. Крила, наче мстилися за щось й навмисно влетіли в дерево. Чоловік відчув удар в груди та впав на притрушену снігом землю. Не встиг отямитися, як знову здійнявся в повітря та полетів у невідомому для себе напрямку.