Злам світів

— Колдене, досить, – шкреблося у свідомости хлопця.
— Цього тижня я почну знімати свій новий серіал для ТікТоку, – повідомив він на камеру та артистично сплеснув руками. – Це буде драма про соулмейтів, які знаходять своє кохання лише завдяки камері.
— Колдене!
— Головними героями будуть Сицилія або просто Лія та Генк, – хлопець трохи наблизився до камери, усміхнувшись. – Вони давні друзі…
— Колдене Хардс!
Його крик дряпнув мозок зі середини, тому Колден схопився за голову. Він змахнув рукою й перекинув штатив, куди завжди кріпив камеру.
— Та замовкни, бляха!
— А ти припини знімати цю хрінь, – уже спокійніше попросив Оріон.
— А ти не лізь у моє життя і сиди спокійно в рамках, – не стримався хлопець. – Вибач, що знову не так?
— Твій ТікТок до добра тебе не доведе, – видихнув він.
Колдену чомусь здалося, що якби він сидів навпроти, то втомлено витер би обличчя. От тільки ні. Оріон ніколи не сидітиме навпроти, бо він лише дурнувата сутність усередині, котра щосили хоче на волю.
— Передай мені контроль і я зроблю нас відомими.
— А оце вже ні, – він відбив об стіл короткий барабанний ритм. – Востаннє, коли я дозволив тобі, то ти вирвав мене зі світу на тиждень.
— І що сталося за той тиждень?
Колден нахмурився.
— Я став найкращим на курсі актором, – пробубонів він. – Але мій ТікТок!..
— Ти можеш хоч на мить забути про цю ідіотську соціальну мережу?
Оріон невдоволено зітхнув.
— Соціальну мережу, – перекривив його Колден. – Кажеш, як дід… І де я тебе підхопив?
Риторичне питання, адже хлопець знав, що вже народився разом з Оріоном. У дитинстві він часто забирав контроль над розумом, тому Колден недолюблював свого може й доброго, але не любого жителя мозку.
— Ти витрачаєш наш талант на ніщо, а якби…
— Я не дозволю тобі, – урвав його хлопець і підняв телефон для нового відео. – І зніматиму далі, второпав?
Але ж ні – смартфон звив популярною піснею. Колдену вкотре телефонувала агентка.
— Поговори із нею, – наполіг Оріон.
Він так і зробив, здійняв слухавку, затиснувши плечем телефон.
— Вітаю, Люсі!
— Колдене, ну нарешті, – навіть крізь екран хлопець чув, як вона усміхнулася йому. – За годину у тебе проба на роль Архітектора, ти пам'ятаєш?
— Аам… – ніяково протягнув він.
— Тільки спробуй відмовити, – гаркнув Оріон.
Агентка прочистила горло.
— Я надіслала сценарій тобі на пошту тиждень тому, але ти не відповів, – стілець по ту сторону телефону скрипнув. – Думала, що помилилася з адресою, але, видно, ти просто не готовий. Колдене, це чудова можливість вийти за межі ТікТоку.
— Знаю-знаю, – бурмотів хлопець, граючись олівцем. – Але…
— Без але, їм сподобалася твоя мінливість у грі, тому вони обрали тебе і всі розраховують на твою гарну гру.
Вона, ніби спеціально виділила кілька слів у своїй швидкій промові. Вочевидь, психологиня з неї відмінна.
— Добре, – кивнув Колден. – Я прийду.
Можливо, Люсіль збиралася додати ще кілька слів, але хлопець кинув слухавку. Телефон полетів на ліжко в іншому кінці кімнати.
— Чого ти розсівся?
— Відчепися, Оріоне…
Він притиснув пальці до очей, аж доки не відчув тупий біль.
— Колдене, відкрий сценарій, – наполягав він, але хлопець старанно ігнорував його прохання. – Агов, ти мене чуєш?
Він встав з місця й неспішно описав коло кімнатою. Удавати, що Оріона не існує – не щось нове. Його це дратувало, однак обговорювати роль хлопець не мав бажання. Як і йти на прослуховування…
— Якщо ти не відповіси…
— То нічого ти мені не зробиш, – перебив його Колден. – Нікуди я не піду, Оріоне, і не мрій.
— Твоя репутація стане прахом.
— Мені все одно, – збрехав хлопець.
Він всівся на край ліжка і склав руки на грудях, ображено надувши губи.
— Тобто ти роками працював над тим, аби стати крутим блогером, а зараз готовий все це запхати коту під хвіст, бо імпульсивно погодився на пропозицію Люсіль, а тепер злякано підтиснув хвіст, – він зробив коротку павзу після свого монологу. – Браво, Колдене, браво. Я й не очікував на настільки епічне падіння нашої не розпочатої кар'єри.
До щік прилила кров. Уперше в житті захотілося видалити Оріона зі свідомости. Тоді він не бачив би, як усі їхні старання знищує одне безглузде рішення Колдена.
Хлопець піднявся з місця й попрямував до ноутбука. Файл зі сценарієм він додав на робочий стіл, але більше одного разу так і не відкривав. Не відкривав, бо Оріон мав рацію – він злякався.
— Я бачив, як небо… – Колден замовк, зціпивши зуби. Яку емоцію він мусить начепити? – Як небо палало яскравими зорями.
Він ступив до дзеркала з ноутбуком у руці. На обличчі одразу смикнулася усмішка.
— Як світ зро… – Колден затнувся. – Трясця, як це грати?
На очі накотилися сльози. Його звична усмішка під час знімання для ТікТоку виглядала фальшиво. Настільки жахливої акторської гри хлопець не бачив ніколи у своєму житті.
— Заспокойся і спробуй ще раз, – намагався допомогти Оріон.
Колден відвернувся від дзеркала та втупився поглядом у не застелене ліжко. Хотілося плюнути на все це. А тоді заховатися у шарах м'якої ковдри та писати невигадливий сюжет для серіалу про Лію.
Хлопець важко здихнув. Він поставив ноутбук на тумбочку та різко затріснув його кришку. На цьому репетиція була завершена. Колден дістав зі шухляди навушники, а коли віднайшов у творчому хаосі квартири ключі, то вже збирався вийти.
— Так і мовчатимеш?
Оріон не відповів.
— Образився? – хмикнув Колден. – Дуже дитячий вчинок.
Хлопець увімкнув музику, що хутко наповнила весь простір його свідомости та все ж вийшов у коридор. Якщо його близнюче альтер еґо не хоче розмовляти, то і Колден слухати не збирається.
Студія, де проходили проби, знаходилася усього в кількох кварталах від дому хлопця. Туди можна було дійти за лічені хвилини, однак Колден свідомо обрав найдовший шлях. Він спростовував цей вибір. Раз у раз повторював собі, що просто хоче подихати повітрям перед тим, як увійти в задушливу студію. 
На диво, навіть Оріон не сперечався з ним. Та все одно мовчки він не всидів і заговорив одразу, як Колден відчинив двері старенької будівлі.
— Що ти робитимеш?
— Тобто? – хлопець на мить зупинився, розглядаючи власне відображення у скляних дверях. – Гратиму, я ж актор.
— Тримай у голові, що Архітектор – головна роль, а не епізодична і швидка, як у твоїх відео, – бубонів він. – Вона потребуватиме зосередження від тебе.
— Це очевидно, Оріоне.
Хлопець смикнув двері й цим дав йому чітко зрозуміти, що розмова завершена.
Усередині палахкотіло, а серце здійснювало кульбіт з кожною п’ятіркою подоланих сходинок. Колден уже почав радіти, що швидко піднявся на потрібний поверх, адже не витримав би ще одного прогону.
От тільки він помилявся.
Пульс у вухах стугонів далеко не від навантаження.
— Оріоне, я не можу… – майже прошепотів він. – Що мені робити?
— Грати, Колдене, ти ж – актор.
— Не смішно, бляха.
— А я й не сміюсь, – холодно відповів він. – Ти вирішив діяти самотужки, тому ти мусиш грати.
Хлопець начепив уже звичну привітну усмішку та відчинив двері до студії. За столом сиділи усього двоє, поки агентка Люсі займалася підготовкою. 
Вони одразу звернули погляди на нього.
— Колдене! – вигукнула Люсіль. – У тебе був такий голос… я думала, ти не прийдеш.
Вона ледь помітно скривилась, але хутко всміхнулася хлопцеві.
— Ні, як я міг? – він весело підморгнув їй. – Я ж Колден Хардс – зірка ТікТоку.
Оріон приснув сміхом.
— Вітаю, – хлопець махнув рукою продюсеру та режисерці.
Жінка махнула у відповідь, не мовивши й слова. Натомість заговорив продюсер:
— Колдене Хардс, вам потрібен час на підготовку, чи ви можете починати? – його суворий голос змусив хлопця розім’яти спітнілі руки. Він ствердно кивнув. – Упевнені? Роль Архітектора вимагає виваженості та концентрації. Це не та сама мінлива гра, як у ваших відео.
— Я цілком упевнений та готовий, – усміхнувся Колден. – Можна я візьму у вас сценарій?
Режисерка протягнула йому єдиний листок, де вмістилася лише частина монологу зарозумілого Архітектора. Він не сподобався хлопцеві вже з перших прочитаних рядків.
Колден відступив від столу. Перед ним – найсуворіші судді, котрих він коли-небудь бачив. Одна помилка і він вилетить зі студії, наче його тут і не було.
«Чому я тут?» – тремтіло всередині.
Він міг би сидіти зараз вдома й знімати першу серію свого серіалу, однак стоїть посеред невеликої студії, пітніє та задихається від шаленого хвилювання. Однак стати актором – їхня з Оріоном найбільша мрія. Так, Колден наговорив йому сьогодні достатньо, але віднайти серед цих слів брехню було дуже легко. Особливо, коли ти живеш лише усередині чиєїсь свідомости.
Колден спробував набрати повітря, аби розпочати діалог – легені, наче стисла невидима рука. Здається, він мав от-от задихнутися…
— Почни грати, – наполіг Оріон.
— З вами все добре? – з награною турботою в голосі поцікавилася режисерка. Хлопець ствердно кивнув. – То може розпочнемо вже?
Він нерівно видихнув, а тоді поглянув на листок. Це була його остання спроба. 
— Я бачив, як небо спалахувало яскравими зорями, – голос Колдена зірвався. 
Він звучав, наче першокурсник під час першого виступу. Фальшива усмішка з ТікТоку знову смикнулася на його губах, і він згадав своє відображення з нею. Безглузде, сміховинне відображення клятого аматора. Тому він щосили стиснув зуби та різко втягнув повітря.
«Зберися, трясця!»
— Як світ зростав та гинув від… від погорди… – Колден замовк і здійняв погляд.
Він провалився. Хлопець і сам чув, наскільки жахливо звучав монолог, як погляд продюсера ще й підтвердив. Чоловік незадоволено похитав головою.
— Це дійсно той самий хлопець з ТікТоку? – здивувалася режисерка. Вона ткнула олівцем у бік Колдена й поглянула на Люсіль, котра натягнуто усміхалася. – Ти знущаєшся?
— Мабуть, – вона нервово реготнула. – Він перехвилювався!
— Ти ганьбиш нас, – нагнітав Оріон. – Негайно віддай мені контроль!
Ноги Колдена підкосилися, під важким поглядом продюсера. Хотілося не просто втекти, а розчинитися у них на очах та щезнути навіки.
Він не зміг, але чого Колден очікував? Що гратиме роками на камеру ТікТоку, а тоді знову різко повернеться до сцени та отримає найбільшу у фільмі роль? Було наївно сподіватися на це. Проте Оріон зміг би… На відміну від імпульсивного Колдена двійник усередині нього куди талановитіший.
— Це було… яскраво, – вичавив із себе продюсер, – однак ми змушені вам відмовити, Колдене Хардс.
— Наступний! – скомандувала режисерка.
Кінець… Це був кінець його кар’єри не тільки, як актора, але і блогера.
Колден мовчки покинув студію. Він не бачив, куди прямував і тим більше не знав, куди мусів іти. Тіло, наче самотужки вело його невідомим маршрутом крізь десятки коридорів.
Оріон мовчав, але свідомість пульсувала.
«Невдаха… клятий невдаха»
— Який же лузер… – прошепотів Колден.
Очі защипало від сліз. Емоційність укотре його підвела – так само, як і в коледжі, школі та минулих пробах для безглуздих короткометражок.
Колден – нездара, скільки би він не намагався стати краще.
— Агов, – покликав Оріон.
— Закрийся, придурку, – схлипнув хлопець. – Не до твого сарказму зараз.
— Навіть не намагався, – хмикнув він. – Ти награвся?
Він здійняв погляд до дзеркала. Лазурові очі застилав густий серпанок з ненависних сліз. Знову слабкість, яку він не зміг подолати навіть під страхом утратити успіх.
— Я не можу… – прошепотів Колден і прикусив губу, аби не дати емоціям волю. – Не можу грати це.
— Ти пам’ятаєш, що я сказав, коли вперше з’явися у твоїй свідомости?
— Ми станемо найвідомішими акторами, – процитував хлопець перше, що пам’ятав. – Ти завжди казав, що ми народилися разом, але пам’ятаю я лише це.
— Ми не просто народилися разом, – м’яко продовжив Оріон. – Самі зірки обрали для нас долі. Вони ж і вказали моїй душі шлях до тебе.
— Ти навіть зараз говориш, як він, – Колден шмигнув носом. – Благаю, забери у мене контроль і покажи усім, хто такий Архітектор.
Якусь мить він мовчав, поки хлопець витріщався на спотворене сльозами обличчя. Можливо, варто було б знову усміхнутися, але відтепер він ненавидів ту фальшиву усмішку з ТікТоку.
— Ти певен, Колдене?
— Мені все одно, – випалив він, і десь у серці щось стиснулося. – Навіть, якщо ти не повернеш мені більше контроль над тілом.
Оріон затих, і Колдену здалося, що він збирається відмовити йому. От тільки у наступну секунду з нього, наче вибили дух. Хлопець застиг неспроможний вдихнути й, хапаючи ротом повітря, що загусло, як святкове желе. Він знав, що станеться далі, тому зі силою зажмурив очі. Світ злегка здригнувся й занурився у моторошну пітьму, де всякчас жив Оріон.
○●○●○
Те саме відчуття, коли ти виринаєш з-під товщі крижаної води та вперше відчуваєш у легенях не бридку воду, а свіже повітря, Оріон відчував щораз, як тільки Колден здавався.
Він поглянув у дзеркало.
Лазурові, кілька хвилин тому, райдужки налилися неприроднім фіолетовим. Рідко хто помічав цю зміну у погляді, хоч і дарма.
— Всього лічені хвилини, – мовив Оріон. – Я віддам тобі контроль, як тільки отримаю роль Архітектора.
— Дякую, – усе, на що спромігся Колден.
— У мене тільки одна умова, – хлопець виструнчився та розправив скуйовджене смоляно-чорне волосся. – У соціальних мережах – ти, а на сцені – я.
— Звичайно, – він знову шмигнув носом.
Оріон відступив від дзеркала й оглянув свій зовнішній вигляд. Бездоганним він його назвати не міг, радше просто припустимим. У них із Колденом завжди кардинально відрізнялися смаки, але довелося з цим змиритися.
— Чому ти до останнього тягнув?
Хлопець ступив до коридору.
Зі студії вже долинав голос невдах, котрі безглуздо сподівалися отримати головну роль. Оріон же мав сталеву впевненість у тому, що Архітектором може стати лише він.
— Бо сподівався, що я – не гірше за близнюка у свідомости.
Оріон прийняв його відповідь коротким кивком і відчинив двері до студії. Усі здивовано витріщилися на гостя.
— Колдене Хардс, – звернулася режисерка. – Ми можемо ще чимось допомогти?
На його обличчі грала стримана емоція тріумфу.
— Так, прошу вислухати мене ще раз, – Оріон поглянув на хлопця, монолог якого щойно увірвав.
— Перепрошуй, – звернувся до ошелешеного актора продюсер. – Ми вам зателефонуємо.
Той нерадісно мугикнув і без жодних заперечень попрямував до виходу. Його гострий погляд на мить зачепився за Оріона, але вочевидь висловити своє невдоволення йому не стало духу.
— Я провалився, – підтвердив він, коли двері за актором зачинилися. – З моєї сторони така незібраність була непрофесійною. Моє хвилювання ніяким чином не виправдовує мене, але тепер я готовий.
Оріон ступив ближче й зупинився якраз навпроти столу справедливих суддів. Його холодний погляд в'ївся в незворушне обличчя режисерки.
Жінка переглянулася з продюсером, але той тільки стенув плечима.
— Остання спроба, – зітхнула вона. – Якщо цього разу зовнішні обставини знову заважатимуть вам…
— Дякую, – урвав Лідію хлопець. – Я покажу вам, хто такий Архітектор. 
Оріон здійняв погляд кудись у стелю, а тоді коротко видихнув. Йому не потрібна була ні концентрація, ні перечитування сценарію. Він відчував Архітектора. Його глибоку втому та віковий відчай, що зародився від розчарування людьми.
— Я бачив, як небо спалахнуло яскравими зорями, – монотонно почав Оріон і зробив коротку павзу, поглядом обвівши присутніх. – Як світ зростав та гинув від погорди та облуди людських істот.
Він розправив комірець картатої сорочки Колдена й склав руки за спиною. З раніше небаченою для решти котячою грацією Оріон ступив студією.
— Вони не знають відчуття вічности, – знову невелика павза, він на мить скривився. – Коли ти бачиш, як згасає те, що зароджувалося сотні тисяч років… Лише тоді ти перестаєш цінувати короткі спалахи.
Оріон злегка задер підборіддя. Фіолетові очі зчепилися з режисеркою у німому поєдинку і вона не витримала тиску.
— Тож я – Архітектор, стою тут – на зламі віків і досі бачу, як ви… – він оглянув продюсера та агентку, що здивовано витріщалися. – Безглуздо будуєте свої гнізда із праху власних предків. Ви – швидкоплинний тлін, який вітер ізнищить лиш одним своїм подувом.
Оріон неспішно відвернувся та ступив углиб студії, він збирався продовжити довжелезний монолог.
— Тепер же…
— Досить! – урвала його режисерка. Її голос досі звучав суворо, і хлопець насторожено озирнувся. – Куди ви поділи Колдена?
Оріон стримано всміхнувся і ткнув пальцем у скроню.
— Він все ще тут.
— Блискуча гра, – підсумував продюсер. – Я вперше за сьогодні повірив у слова Архітектора.
— Мені подобається його холодний тон і виважена манера гри, – звернулася Лідія до чоловіка. – Наче двійко зовсім різних акторів сьогодні стояли перед нами.
— Такий Колден Хардс нам подобається куди більше, – кивнув продюсер.
— Тож, – Оріон ступив ближче до їхнього столу. – Коли я можу отримати повний сценарій?
— Досить самовпевнено, – хмикнула Лідія. – Його вам віддасть Люсіль.
Хлопець поглянув на вражену агентку. Здалося, що ще мить і в неї відвисне щелепа.
— Вітаю, Колдене Хардс, – занадто офіційним тоном виголосив продюсер. – Вас затверджено на головну роль у фільмі «Злам світів».
Чоловік піднявся з-за столу та міцно потис руку Оріону. Вираз їхніх облич говорив лише про одне – усі троє залишилися задоволеними.
Лідія повідомила, що підписання контракту та обговорення всіх деталей вони проведуть завтра, але більш детальну інформацію Люсіль повідомить пізніше. Дівчина одразу віддала хлопцеві товстий сценарій фільму та вийшла разом із ним до коридору.
— Колдене, це було неймовірно, – пискнула вона. – Я знала, що ти впораєшся.
— Дякую, Люсі, – глибоко розсміявся Оріон. – Але я більше не Колден.
— Що ти мелеш? – вискнув хлопець. –  Заціпся негайно!
Люсіль заворожено спостерігала в очікуванні на відповідь. Скільки вони її знали – Люсі була наївною та довірливою, а знайомі вони були іще з років школи. Здається, тоді Колден ще був закоханий у неї по вуха, аж доки не зрадив їй із дурнуватою соціальною мережею.
— Від сьогодні я – Архітектор.
Вона кілька разів кліпнула, а тоді коридор наповнила лупа з її дзвінкого сміху.
— І на мить у тобі не сумнівалася, – Люсі підступила ближче й стиснула хлопця в міцних обіймах. – Я рада, що ми працюватимемо разом.
— Чекаю з нетерпінням, – підтвердив Оріон.
Він відпустив дівчину та, махнувши їй рукою, хутко збіг на перший поверх. Хлопець на повні груди вдихнув тепле літнє повітря. Сценарій у руках грів душу куди більше за свободу, відібрану в Колдена.
— Я думав, ти розповіси їй, що ми дві різні особистості однієї людини, – пробубонів хлопець.
— Та нізащо, – приснув Оріон. – Ми домовилися, ти пам'ятаєш?
Колден гучно зітхнув.
— Я не хочу віддавати тобі контроль зовсім, – зізнався він. – Але у цій клітці… Не уявляю, як ти живеш тут роками.
— Не я, – мотнув головою Оріон. – Там живу не я, а та частина тебе і твоїх емоцій, яких ти боїшся. Ми не просто дві особистості, ми – дві сторони однієї монети, що завжди обертається лише вигідною для себе стороною.
Він оглянув порожню дорогу та ступив на пішохідний перехід.
— Я – це ти, а ти – це я.
— Маєш рацію…
— Звісно, що маю, – самовпевнено виголосив Оріон. – Я віддам тобі контроль уже вдома і ти підеш знімати свої відео.
Як би йому не подобалося відчуття свободи, але хлопець обожнював емоційність Колдена. Якби не ця мінливість, то Оріон усе життя потерпав би від холоду власного серця.
— А я тобі завтра зранку для зустрічі з командою.
— Домовилися, Колдене.