Розділ 4

Оксана

Коли ми опинилися всередині, нас зустрів сам Арчі — розкішний білий кіт з пухнастим хвостом і зеленими очима. Він сидів на килимку біля дверей, й дуже уважно стежив за нами.

— Ну привіт, твоя величносте. - Лагідно звернувся Богдан, нахиляючись, щоб його погладити. - Знайомся, це Оксана.

Арчі уважно оглянув мене, ніби вирішував, чи гідна я бути тут, а потім підійшов до мене ближче. Я присіла й тихо сказала:

– Привіт, красеню! Рада з тобою познайомитися.

Кіт зробив ще кілька кроків у мій бік і тикнувся носиком у мою руку. Це був найвищий прояв довіри, як мені здалося.

— Вітаю, ти пройшла тест. - Засміявся Богдан, спостерігаючи за цим милим моментом, і продовжив. - Тобі пощастило, тепер ти врятована від страшної долі, — бути покусаною котиком.

– Оу, і справді пощастило. Дивлячись на цього красеня й не скажеш, що він на таке здатен.

– Так, він майстерно вміє приховувати свою сутність. - Хихикнув Богдан, допоміг мені зняти та повісити пальто, дав гостьові тапочки і запросив пройти до вітальні.

Спочатку вирішили помити руки після прогулянки, а потім влаштувалися у вітальні на килимку біля маленького столика. Насправді там стояло декілька крісел, але ми чомусь їх проігнорували. Богдан приніс з кухні чашки з чаєм, а я дістала куплені набори бісеру, і ми почали створювати нашу красу. 

— Отже, Богдане, спочатку я буду показувати, як це робити, а ти повторятимеш. Думаю, з часом сам зрозумієш, що і як правильно краще комбінувати. - Сказала я, дістаючи ліску й відкриваючи коробочку з бісером.

Богдан уважно дивився, як я нанизую перші бусини, злегка зморщуючи лоба від концентрації, напевно.

— Ну як, зрозуміло?

— Наче так, але мені здається, що мої руки заплутаються швидше, ніж в мене щось реально вийде. - Здається, мій новий знайомий трохи не впевнений в собі, коли діло стосується творчості. На моїх губах розквітла ніжна усмішка.

— Це нормально, головне — не панікувати. - Погладила котика, що в цей момент піднирнув під мою руку, напрошуючись на ласку. Богдан уважно відслідковував кожен мій рух, і за кілька хвилин уже нанизував бусини, хоч і трохи незграбно.

— Дивися, я правильно роблю? - Я перевела погляд на його руки, і засміялася. Його ліска була повна вузлів, та й сам виріб був трошки кривенький. 

— Ох, давай я тобі допоможу. - Підсіла ближче, наші коліна торкнулися один одного, і я взяла його руки в свої, допомагаючи та показуючи. Чоловік підняв очі на мене, щойно мої долоні торкнулись його, і нашу погляди зустрілися на кілька секунд, а потім я звернула увагу на виріб. - Ось, дивися. Тут треба було протягнути ліску через ось цю бусинку, тоді буде квіточка.

Якийсь час я мовчки спостерігала за процесом виправлення помилок, і коли нарешті Богдан зрозумів, що і як, теж продовжила робити свій браслетик. Для нього я вибрала червоний, зелений та білий, — кольори, які у мене асоціюються із зимовими святами. Знайшовши в інтернеті схему браслету, з вогниками як у гірлянди, і спокійно собі повторювала.

— Що думаєш про мій перший браслет? - Запитав Богдан через деякий час, демонструючи свій виріб: кілька різнокольорових бісеринок, нанизані на ліску так, щоб отримати рядочок квіток. Єдине, що залишилося, — зав'язати його так, щоб він не розпався.

— Схоже, у тебе таки є талант до цього. - Похвалила я, нахиляючись ближче, щоб оцінити. - Ще трохи практики — і тебе можна буде брати в справжні майстри.

— Дякую за підтримку. - Сказав він, усміхаючись, але я помітила, як його щоки ледь помітно порожевіли. Для мене таке видовище було трохи в новинку, – червоніючий чоловік, – щось справді незвичне.

Арчі тим часом не відставав, та зацікавлено досліджував коробки з бісером і навіть спробував лапою дістати кілька бусин. Це було по справжньому дуже мило, я не втрималася та знову обережно погладила пухнастика. Він почав ластитися, і навіть муркотів. Ого! Він справді мені муркотів. Все! Арчі повністю підкорив моє серденько.

— Як твої рани? - Його питання було неочікуваністю. Ми ж обговорювали вже це питання, в переписці. Невже є необхідність знову відповідати? Проте його погляд явно потребував моєї відповіді, і я сказала:

— Трохи болять, але не критично, тому можна навіть сказати, що все добре. 

— Хіба ж завжди під «все добре» ховається правда? Здебільшого, це просто вираз для того щоб замилити людям очі, і зробити вигляд що тобі не боляче. Та хіба ж це правильно? - Богдан був досить серйозним зараз, і я вперше бачила його саме таким. 

— Але ж і не завжди це брехня. Треба просто навчитися бачити справжнє під слоєм гриму зі слів. - Сама заплуталася в тому що сказала, але ж і його питання не було простим. 

— Проте, краще за все, одразу сказати правду, і нікому не доведеться пробиратися крізь терени брехні.  

— Тобі не здається дивним, що ми почали говорити якими занадто загадковими реченнями? - Спробувала перевести тему, і мені це вдалося. 

— Ти права. - Засміявся чоловік, і його сміх змусив мої губи роз‘їхатися. - Сам іноді не помічаю, як починаю так говорити. Проте, це досить весело. 

— О, так! Особливо, якщо робити це в компанії.