Розділ 10. Страждання Автора і Лори

Гомін у кав’ярні "Стравка" поволі стихав, коли на сцену знову вийшов Автор. Він мав вигляд людини, яка ось-ось зробить щось грандіозне... або жахливе.

— Шановні гості! — урочисто проголосив він. — Наша перерва завершена, і настав час... для справжньої драми!

Зал загудів у передчутті. Настя, Гарік, Жорік і Ромік, які вже встигли насолодитися "Крижаним печивом", витерли руки серветками й зосередили погляд на сцені.

— Схоже, зараз буде щось епічне! — припустив Гарік.

— Судячи з того, як Автор стоїть, це буде або шедевр, або катастрофа, — додав Жорік.

— Або і те, і інше, — вставив Ромік, відкинувшись на спинку стільця.

— Отже, зустрічайте... Лору! — оголосив Автор, вказуючи рукою за лаштунки.

На сцену вийшла Лора — кішка рожевого кольору, у чорно-сірій кофті. За її спиною на кофті красувалися кажанячі крила, а у рожевому волоссі стирчало маленьке сердечко.

— Привіт, кав’ярня "Стравка"! — усміхнулася вона, піднявши лапку.

Зал зустрів її гучними оплесками.

— Але це ще не все! — Автор зробив крок уперед, раптово скидаючи з себе костюм.

Зал завмер. Настя та її бойфренди теж витріщилися на сцену.

— ЩО ВІН РОБИТЬ?! — прошепотіла Настя, прикривши рот рукою.

— Я цього не хочу бачити! — вигукнув Жорік, відвертаючись.

— Він залишився тільки в трусах?! — ледве вимовив Ромік, закриваючи очі.

Автор гордо стояв у самих трусах, розставивши руки.

— ЗНІМАЛЬНА ГРУПА, НА СЦЕНУ! — раптом вигукнув він, і на сцену вибігли кілька людей:

• Лев Суржкомовець зі своїми бандитами;

• Лев Гітарист, який налаштовував свою гітару;

• Лев Оператор, що крутив камеру на плечі;

• Лев Сценарист з нотатником;

• Лев Режисер у чорному береті, що розмахував гучномовцем.

— Готові? — запитав їх Автор.

— Готові! — відповіли вони.

— DJ Lev, музику! — звернувся до нього Автор, і той натиснув кнопку, з якої залунала потужна мелодія.

Страждання (Ну чому ми кожний раз страждаємо?)

Приспів:

Ну чому ми кожний раз страждаємо?

Ну чому із нами так трапляється?

Ну чому я ко... ко... кожний раз страждаю?

Ну чому зі мною так трапляється?...

Куплет 1 (Автор):

Я не тупий, я не сліпий,

Я не дурний... Ти що вже кажеш?!

Я не сліпий, я не дурний,

Я не тупий... І не ідіот!

Мене несуть, до назви міста,

І там мене цвяхами прибили,

І на моїх трусах повісили табличку:

"Я — дурне лайно!"...

Приспів.

Куплет 2 (Лора):

Я ще дитиною виїхала з міста,

Батьки сказали — це треба для нас.

За вікном миготіли будинки й дороги,

А я залишала дитинство, мов час.

Там залишився мій дім і світлі вулиці,

А серце хотіло назад повернуть.

Але коли ти не маєш більше вибору,

Ти просто пливеш туди, куди дмухне путь.

Приспів.

Фінальний приспів.

На сцені відбувалося повне безумство.

Сюжет кліпу показував Автора в трусах, якого бандити Лева Суржкомовця тягли до великого знаку міста.

— Ось твоя попитка, дурню! — крикнув Лев Суржкомовець на суржику, сміючись.

Бандити прибили Автора цвяхами до знаку та залишили його там з табличкою на трусах: "Я — дурне лайно!"

— Ось це так страждання! — сказав Гарік, не стримуючи сміху.

— Та він же реально страждає! — Жорік аж заплескав у долоні.

Коли бандити пішли, Автор вирвався, схопив перший-ліпший плащ і пішов пішки дорогою.

У цей момент сцена переключилася на Лору, яка сиділа в машині з батьками. Машина їхала крізь місто, яке вони залишали назавжди.

Настя напружено спостерігала:

— Це вже серйозно...

Раптом збоку дороги з’явився Автор! Він доганяв машину бігом!

— ЩО ВІН РОБИТЬ?! — здивувалася Настя.

— Він хоче застрибнути в авто! — Гарік аж підвівся.

І дійсно! Автор стрибнув, вхопився за вікно на верхівці машини, вирвав його і застрибнув усередину!

— ОЦЕ ВИДОВИЩЕ! — вигукнув Ромік.

Машина їхала, їхала... аж раптом... РІЗКО ЗУПИНИЛАСЯ! Прямо перед столом Насті та її бойфрендів! Усі в залі завмерли. На секунду настала гробова тиша. А потім... Зал вибухнув оваціями!

Настя аплодувала разом з усіма.

— Це було шалено! — крикнув Жорік.

— Це було геніально! — додав Гарік.

— Я хочу ще! — підсумував Ромік.

Лора вийшла на сцену, вклоняючись.

— Дякую вам за підтримку! — усміхнулася вона, і пішла зі сцени.

На сцену повернувся Автор, знову одягнений.

— Дякую за овації! — сказав він. — А тепер, ми оголошуємо коротку перерву!

Настя і бойфренди все ще переварювали побачене.

— Ну це точно найепічніший номер за вечір, — сказала Настя.

— Це було щось між драмою, фарсом і комедією, — додав Гарік.

— Я відчував справжній біль Автора, — зобразив серйозний вигляд Жорік.

— А я відчував, що ця машина їде прямо на мене! — розсміявся Ромік.

Всі сміялися і з нетерпінням чекали на наступний номер.