Розділ 9. Сила Екстрави

Після короткої перерви кав’ярня "Стравка" знову наповнилася очікуванням. Гості повернулися на свої місця, стишуючи розмови, коли на сцену вийшов Автор, граційно розмахуючи мікрофоном.

— Шановна публіко! — урочисто розпочав він. — Наступний виступ буде справжнім сюрпризом. Адже зараз до нас вийде... загадкова істота!

У залі запала інтригуюча тиша. Глядачі переглянулися між собою.

— Але перш ніж вона з’явиться, давайте пограємо в маленьку гру, — продовжив Автор. — Ви повинні здогадатися, хто ж це може бути!

Гомін у залі посилився, усі почали висловлювати свої здогадки.

— Це кіт! — вигукнув хтось із натовпу.

Автор похитав головою:

— Ні, це не кіт.

— Тоді це лев! — припустив інший гість.

— Ой, будь ласка, я ж уже сказав, що це не лев! — Автор зобразив удавану втому, закочуючи очі.

Настала пауза, всі напружено думали. І тут голос Гаріка прорізав тишу:

— Це... нідерландський ведмідь!

На мить у залі запанувала тиша, а потім усі вибухнули реготом.

— Нідерландський ведмідь?! — Автор сплеснув руками й жартома вдарив себе по лобі. — Гаріку, я навіть не питатиму, звідки ти це взяв!

Настя хихотіла, прикриваючи обличчя долонею, а Жорік і Ромік ледве стримували сміх.

— Гаразд, дам вам підказку, — сказав Автор, знову посміхаючись. — Ця істота має фіолетовий колір.

Роздуми в залі відновилися.

— Може... то якийсь фіолетовий корпус? — припустив Ромік.

Автор застиг на місці.

— Не корпус! — вигукнув він, і зал знову розсміявся.

Настя скептично подивилася на Роміка:

— Серйозно? Корпус? Ми ж говоримо про істоту, а не про меблі!

— Ну, вибачте, — Ромік знизав плечима, — просто на думку нічого більше не спало!

— Будь уважнішим наступного разу, — підколов його Жорік.

— Так, думай головою, — підхопив Гарік.

Лев Охоронець, що стояв неподалік, суворо зиркнув на них:

— Якщо будете викрикувати — випровадимо з кав’ярні.

Хлопці одразу замовкли, але зловтішні посмішки ще залишалися на їхніх обличчях.

— Добре, наступна підказка, — сказав Автор. — Це квітка.

— Троянда! — вигукнув один із левів.

— Дзвіночки! — запропонував один з оленів.

— Ні й ні, — заперечив Автор.

— Кульбаба! — хтось вигукнув із глибини залу.

Вибух сміху пронісся приміщенням, а Автор театрально схрестив руки:

— Ви хоч розумієте це слово: "фіолетовий"? Я ж кажу про квітку, а не кульбаби!

Настя не витримала і втрутилася:

— Кульбаби взагалі жовті, але деякі з них можуть бути білими.

— Отож бо й воно! — погодився Автор, показуючи рукою на неї.

Гарік і Жорік теж не втрималися:

— Ну скільки можна, люди, думайте головою!

Але тут Лев Охоронець знову втрутився:

— Якщо ви не перестанете кричати, ми вас виженемо.

Обговорення почало перетворюватися на хаос.

Автор театрально схрестив руки на грудях, насупив брови й образливо промовив:

— Я нічого не зрозумів! Ви що, справді не можете здогадатися, кого я маю на увазі?!

Усі поглянули на нього, розгублено перешіптуючись. Та нарешті, Автор важко зітхнув, махнув рукою й сказав:

— Гаразд, здається, доведеться розкрити вам таємницю. Знайомтеся — це... Екстрава!

З-за лаштунків на сцену вийшла незвична істота — фіолетова фіалка в жовтих шортах і зеленому светрі.

— Доброго вечора! — привіталася вона, махаючи рукою.

Зал зустрів її оплесками.

— Оце так несподіванка! — прошепотіла Настя.

— Ага, а ми тут ведмедів нідерландських шукали, — додав Гарік.

Автор, підморгнувши, нахилився ближче до мікрофона і сказав:

— Примітка: вона з мого твору "Пригоди Екстрави"!

— Оце так! — вигукнув Ромік. — То це твій персонаж?

— Саме так! — гордо відповів Автор.

Екстрава посміхнулася й взяла мікрофон:

— Для всіх присутніх я підготувала особливу пісню. Вона називається "Сила".

DJ Lev натиснув кнопку на своєму пульті, запустивши трек, і залунали перші акорди. Тепер атмосфера у кав’ярні "Стравка" змінилася — стало тихо, урочисто. Усі зосередилися на сцені, де стояла Екстрава, готова подарувати свою енергію слухачам.

Вона глибоко вдихнула, усміхнулася й почала співати.

Сила

Куплет 1:

Я тримаю, я тримаю, я тримаю свою силу...

Я її, я її всією ціною бережу...

Ми її, ми її ніколи нікому не віддамо!

Тому що це — моя сила...

Я тримаю, я тримаю, я тримаю свою силу...

Я її, я її всією ціною бережу...

Ми її усі будемо берегти!

Тому що вона особлива — моя сила...

Приспів:

Моя сила, моя сила, моя сила, моя сила...

Віддала мені усю любов і усю мрію!...

Моя сила, моя сила, моя сила, моя сила...

Вона мені подарувала... свою любов!

Куплет 2:

Якщо вітер зірве мої крила, я стану сильнішою!

Якщо буря захоче зламати — я тільки виросту!

Скільки б не було темряви — я освічу собі шлях!

Бо в моєму серці — сила, і вона не згасне ніяк!

Я тримаю її у долонях, бережу як найбільший дар!

Бо моя сила — це моя доля, а не просто вигаданий жар!

Я ділюсь нею, я не боюся, бо вона всередині нас!

Тож не здавайся, тож не ховайся — в тобі жевріє той вогонь!

Приспів.

Брідж:

Я літаю немовби птаха, я літаю немов літак...

Я літаю як та сила, яку я бережу...

Я літаю немовби птаха, я літаю немов літак...

Я літаю, бо маю... у собі свою силу...

Приспів.

Коли останні ноти стихли, у залі запанувала тиша, яку за секунду розірвали овації.

— Браво! — вигукнув хтось із натовпу.

Глядачі вставали зі своїх місць, аплодуючи Екстраві. Вона зніяковіло посміхнулася, вклоняючись.

— Дякую вам! — сказала вона. — Нехай ваша сила ніколи вас не покидає!