Розділ 8. Тримаймося, рок-н-ролл!

Після невеликої перерви у кав’ярні "Стравка" знову панувало пожвавлення. Гості обговорювали попередні виступи, а дехто навіть підспівував народній пісні, що грала перед цим. Настя, Гарік, Жорік і Ромік повернулися за свій столик, продовжуючи насолоджуватися вечором.

— Ну що, яка у вас ставка на наступний виступ? — запитала Настя.

— Якщо знову народна пісня, я офіційно стану фольклористом, — пожартував Гарік.

— А я б хотів чогось більш вибухового! — вигукнув Жорік.

— О, здається, тебе почули, — сказав Ромік, показуючи на сцену.

До мікрофона підійшов Автор у своєму традиційному костюмі ведучого.

— Любі гості! — заявив він. — Ви вже чули народні мотиви, бачили видовищні танці, насолоджувалися гумором… Але зараз настає момент, коли зал наповниться справжнім рок-н-роллом! Зустрічайте — гурт "Укр-ін-рок"!

Зал вибухнув оваціями, коли на сцену піднялися музиканти. Лідер гурту, Лев Рок, був одягнений у чорну шкіряну куртку та темні окуляри. За його спиною запалали вогняні спалахи, а гітаристи налаштовували інструменти.

— Доброго вечора, "Стравка"! — вигукнув Лев Рок, піднімаючи руку. — Ми тут, щоб зігріти вас справжнім українським роком!

Глядачі відповіли гучним свистом і оплесками.

— Ця пісня — про силу, — сказав Лев Рок. — Про те, що навіть у найтемніші часи ми тримаємося. Вона називається "Я ще тримаюся".

DJ Lev активував звукові ефекти, і залунала потужна музика.

Я ще тримаюся

Куплет 1:

Я дивлюсь вперед, я дивлюсь назад,

І я бачу, що мене ніхто не зупиняє.

Я йду вперед, я іду наза-а-а-ад!

Але знаю, що… я іду до перемоги!

Горить, палає, наша Україна!

Стоїть, живе, як вільні козаченьки!

А я іду зі зброєю в руках,

Де я лежу в укопі, і все ще тримаюся!

Приспів:

Я дивлюсь на небо — суперновина!

Я іду додому, і дивлюсь на небо.

Я дивлюсь в дорогу, й не дивуюсь,

Що я іду до перемоги, а отже…

Я ще тримаюся!

(Після приспіву кілька разів повторюються слова "Я ще тримаюся…")

Настя підняла погляд на сцену, затамувавши подих.

— Оце голос… Він просто пробирає до глибини душі, — прошепотіла вона.

Гарік кивнув, дивлячись на сцену з повагою.

— Мушу визнати, це дійсно щось особливе, — сказав він. — Він співає так, ніби це його власна історія.

— Хм, цікаво, чи хтось колись так чекав на мене? — зацікавлено спитав Жорік, потираючи підборіддя.

Ромік, не втрачаючи нагоди пожартувати, усміхнувся:

— Ой, Жоріку, тільки ти вір, і, може, колись хтось заспіває пісню "Ніколи не забуду твій борщ".

І друзі засміялися, проте їхні очі повернулися до сцени, коли музика досягла кульмінації.

Куплет 2:

Між кулями і вибухами лунає мій крок,

Я бачу тіні друзів, що вже пішли у бій.

Але в серці віра, вона як вогонь,

Що живить кожен подих у цьому краю своїм.

Вітер несе з полів запах бою,

Земля горить, але я стою стіною.

Стомлений, втомлений, та не скорений,

Бо в моїх очах — переможний світ зорею.

Приспів.

Куплет 3:

Ми всі, як криця, що не знає страху,

Ми йдем крізь попіл, крізь вогонь й тінь.

На кожному кроці падають часи,

Але ми будуємо наш вільний день.

Бійці навколо — це брати мої,

І кожен їхній удар — це удар в строю.

Моя країна — мій незламний храм,

Він встоїть завжди, навіть під тягарем ран.

Приспів.

Коли Лев Рок закінчив останню ноту, зал вибухнув оваціями.

— Дякую вам! — вигукнув він. — Ніколи не здавайтеся! Український рок живе, поки ми боремося!

Автор вийшов на сцену, витираючи очі.

— Давайте ще раз подякуємо "Укр-ін-року" за цей неймовірний виступ! — сказав він.

Зал знову загримів оплесками, а музиканти, посміхаючись, помахали глядачам і зійшли зі сцени.

Не встигло шоу закінчитися, як із задніх дверей вибіг знайомий персонаж — Лев Дурник.

— ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ!!! ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ!!! — кричав він. — ХТО НЕ СМІЄТЬСЯ, ТОЙ НЕ ЖИВЕ!!!

Він розмахував руками, стрибав, крутився і робив якісь незрозумілі рухи. Глядачі розгублено переглядалися.

— Ну це вже занадто… — пробурмотів Гарік. — Де охорона?

Не минуло й секунди, як Леви Охоронці №1 і №2 швидко наблизилися, міцно взяли Дурника під руки і почали виводити через задні двері.

— Усе, шоу завершене, — спокійно сказав Лев Охоронець №1. — Ідіть відпочиньте за дверима.

— І більше не повертайтеся! — додав Лев Охоронець №2.

Двері зачинилися, і зал вибухнув сміхом.

Настя витерла сльози радості.

— Ну, тепер я розумію, чому його називають Дурником! — сказала вона.

Жорік потер підборіддя.

— А я починаю думати, що це частина концерту, — сказав він зацікавлено. — Може, він теж артист?

— Якщо це так, то він геніально грає свою роль, — посміхнувся Ромік.

Поки зал повертався до нормального ритму, до столу підійшов Лев Бармен, витираючи серветкою склянку.

— Щось бажаєте, пані та панове? — спитав він.

— Принесіть ще один "Сніжний коктейль", будь ласка, — сказала Настя, усміхаючись. — І щось магічне для моїх друзів, які трохи напружилися після цього "виступу".

Лев Бармен хитро підморгнув:

— Для вас — завжди найкраще.

Він рушив до бару, а зал наповнився очікуванням наступної частини концерту.