«Обожнюю це відчуття очікування. Коли вже уявляєш собі ялинку, що виблискує безліччю вогнів, подарунки і навіть запах мандаринів і чарівництва…»
©Ізабелла Нехай
Яна
Пройшов рівно рік...Рік з того моменту, коли я стала по-справжньому щасливою і коханою дівчиною...Рік, відколи я зустріла своє справжнє щастя...свій зимовий подаруночок. І стосунки з хлопцем у нас стали ще міцніше. Ми кожного дня намагаємося бачитися, проте, якщо через певні обставини не виходить - ми обов'язково маємо подзвонити мінімум два рази в день один одному. Дивно звучить, але напевно так і виглядає щастя. Коли ти прокидаєшся і засинаєш з думками лише про одну людину.
- Кохана, про що думаєш? - виводить мене з роздумів Назар.
Ми сидимо в кав'ярні, а я дивлюся у вікно за яким непоспішно падає сніг, утворюючи немов танець. А його друг, мороз, утворив гарні візерунки на вікні.
- Про те, що ми з тобою вже рік разом. - посміхаюся, перевівши погляд на хлопця. - І я розумію, що мої почуття стали лише міцніші.
- Як і мої. - киває він. - Але ти мені так, жодного разу і не зізналася у своїх почуттях. - Назар опускає погляд.
Розумію, що йому справді це важливо. Адже він каже ці слова мені ледь чи не щодня, а я лише мовчки цілую його. Проте...
- Я кохаю тебе, Баланчук Назар, хлопець, що змусив мене думати не лише про себе, що змусив моє серце калатати поруч з тобою, а також, що змусив покохати. - дивлюся на нього, а він завмирає.
Схоже дуже неочікувані слова він почув. Але я й сама не очікувала, що коли-небудь комусь буду казати такі слова.
- Яно... - Назар цілує мене і цього мені досить.
Досить, аби зрозуміти, що я щаслива, що я зустріла своє кохання...
#2405 в Молодіжна проза
#9934 в Любовні романи
#2407 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 12.01.2021