Глава 12

«Зима дарує можливість мріяти про чарівність і диво. Головне — не упустити шанс і зробити цю зиму казковою.»

Яна

- Через хвилину ваш вихід. - каже нам директор і зникає у залі.

Ми стоїмо за ширмою і чекаємо на свій вихід. Сказати, що я хвилююся - це нічого не сказати. Хоча я не показую цього. Навпаки, я стою більш-менш впевнено, але погляд опущений. В думках пробігаюся по сценарію і намагаюся нічого не забути. Чорт...

-Не хвилюйся. - чоловічі руки лягають мері на плечі і я посміхаюся. - Ти найкраща актриса, яку я тільки знаю.

Обертаюся до нього обличчям і заглядаю у карі очі, які світяться почуттями до мене. Цілую його в щічку.

- Дякую.

- А зараз в честь Святого Миколая і прийдешнього Нового Року ми оголошуємо п'єсу! Ваші оплески! - чую, як кричить ведучий і всі починають голосно аплодувати.

- Ну, що ж...Ходімо! - звертається Назар до всіх і ми виходимо на сцену.

Точніше виходимо лише я і Назар, бо саме з нас починається перша сцена.

***

Лишилася лише одна сцена...Промовляю про себе.

- Ну ти і бовдур. - промовила, закотивши очі та дивлячись у очі хлопця.

- Але твій. - посміхнувся Назар та поцілував мене.

Зал зірвало оплесками, настільки було гучно. Коли я почула свист, зрозуміла, що поцілунок час завершувати і відсторонився від хлопця. Дивлюся йому в очі і подумки, намагаюся передати, що він був неймовірний. А у відповідь отримую «Ти краще», посміхаюся, бо розумію, що наша закоханість переросла у той етап, коли ми розуміємо один одного без слів. Вау...Це ж так...незвичайно і нереально, але...як виявляється таке буває. 
 

Всі актори виходять на сцену і ми беремося за руки. Так виходить, що справа від мене опиняється Назар, а зліва - Макар. Проте я вже нічого не відчуваю до другого хлопця. Абсолютно. Всі мої почуття до нього випарувалися, натомість я закохалася у іншого. Легко посміхаюся Макару, аби показати, що все вийшло, а він посміхається у відповідь.

***

Назар

Ми всі беремося за руки і я помічаю, що поруч з Яною опиняється Макар. Дідько. А раптом у неї ще ж до нього почуття? Я пам'ятаю, як вона казала, що між ними все скінчено і Яна більше не кохає його, але...Ці слова вона казала, коли поруч його не було, а раптом тепер, коли він опинився поруч її почуття знову прокинулися? Повертаю голову до них і помічаю, як дівчина йому посміхається, а той їй у відповідь. Інстинктивно стискаю долоню дівчини від чого отримую трохи злий погляд Яни, яка запитально вигинає брову. Невже справді нічого не розуміє чи вона хоче обвести мене навколо пальця? Або ще краще - хоче використати мене, щоб Макар ревнував? Але ж вона була такою щирою поруч...Хитаю голову. Потрібно з'ясувати це, бо жити в сумнівах - не варіант. 
Через пару хвилин ми сходимо зі сцени і проходимо за куліси. Але ще нас затримав директор на п'ятнадцять хвилин, бо вітав кожного з прекрасним виступом. І вже, коли всі нас привітали ми змогли спокійно зібратися і вийти на вулицю.

- Яно, давай тільки чесно, - одразу починаю, серйозно подивившись на дівчину. Вона нахмурюється, бо не розуміє до чого я веду. - У тебе ще є почуття до Макара? Чи ти використовуєш мене, щоб той ревнував?

Пару секунд Яна дивиться мені в очі, немов хоче зрозуміти, чи розіграш це, але я налаштований серйозно, тому не зрушую з місця.

- Назар, що ти таке говориш? - закочує очі дівчина. - Я кохаю лише тебе, до чого тут взагалі Макар?

- Я бачив, як ти посміхалася на сцені йому, як ви трималися за руки. - пояснюю, сумління вже менше, але все одно потрібно все точно з'ясувати. - Яно, будь ласка, скажи правду.

- Назар, ти не віриш мені?! - починає вже кричати Яна. - Ти не віриш у мої зізнання? Я тобі вже все сказала, але якщо ти мені не довіряєш, то це твої проблеми. Думаю, то і варто охолонути.

І вона пішла. Просто пішла. А я, як бовдур лишився. Зараз мені справді варто охолонути. Наша перша сварка... Чорт, не думав, що вона буде так скоро...

Йду по вулиці, обмірковуючи ситуацію. Тепер розумію, що я справді виглядав як придурок. Адже почав ревнувати на рівному місці. Яна йому просто всміхнулася у якості підтримки, а я таке вигадав. Потрібно вибачитися перед дівчиною.

***

Наступного дня з самого ранку я пішов у магазин. На сьогодні в мене була ціль - вибачитися перед своєю дівчиною. І я це виконаю. Купив величезний букет троянд, а також купу ялинкових прикрас, різних гірлянд і дощиків на ялинку. Знаю, як Яні важко буде, але час долати всі перешкоди.

Тому, коли все було куплене, я з повними пакетами йшов до дівчини. Весь час боявся, що щось випаде, особливо букет, який незграбно тримав у одній руці, а він ще й важкий був! Ох, нехай Яна тепер тільки спробує мене не вибачити.

Заходжу у будинок і підіймаюся на потрібний поверх. Носом натискаю на дзвінок, бо руки зайняті і чекаю, поки відчиняться двері.
І це стається, дівчина відчиняє мені двері. Яна стоїть ще в піжамі, у одних лише штанях у клітинку та короткій футболці з таким ж принтом.

- Назар? - незрозуміло дивиться на пакети, а потім і на мене.

- Я думаю, час вибачитися. - кажу, дивлячись у її прекрасні очі. - Проте дозволь мені пройти, пакети не зовсім легкі. - зізнаюся і Яна швидко відступає, даючи мені шлях пройти.