Глава 6

«Треба не мати душі, щоб не любити зиму.»

©Петро Квятковський

Яна

Повертаюся до Роми і Назара, які щось обговорюють та сідаю на, тепер вже, мабуть, своє місце.

- Що обговорюєте? - цікавлюся.

- Та так, про те, що сьогодні у нас репетиція ж, - починає Назар, я киваю. - А Рома хотів сходити до мене додому сьогодні, аби в ігри трохи погуляти.

- А то, на вихідних можете сходити. - знизую плечима.

- Я це й пропоную. - погоджується Рома.

***

Після усіх пар, які нарешті завершилися, ми з Назаром пішли в актовий зал. Та поки я йшла зрозуміла, що щось змінилося...Адже раніше я терпіти його не могла, а тут ми вже друзі. Напевно це все тому що я не знала, який він справжній, а бачила лише ту його пихату сторону та тепер, він відкрив мені себе справжнього: доброго, турботливого та такого...класного. Я справді щиро рада, що тепер маю такого друга.

- Про що думаєш? - цікавиться хлопець.

- Про тебе. - легенько всміхаюся та сором'язливо опускаю голову. - Пам'ятаю, як ми ненавиділи один одного, а вже, ось стали друзями.

- Та-ак, ти права. - киває він, посміхнувшись. - Я теж пам'ятаю, що вважав тебе ще тим стервом, але ти змогла змінити мою думку.

Сама собі всміхаюся, бо це був мій образ. «Стерва» - це мій спосіб захиститися від усього світу, адже якщо я буду з усіма такою доброю, то люди будуть лише користуватися цим.

- Але не надто користуйся цим, бо я можу знову стати стервою. - підморгую.

Далі ми доходимо до актової зали і як виявилося, то ми прийшли перші. Ще взагалі нікого не була, ні в самій залі, ні в гардеробній. Тому я спокійно повісила свій верхній одяг на вішалку, поклала сумочку з книгами на стілець і дістала сценарій.

- У нас по сценарію сьогодні теж поцілунок? - запитав Назар.

Оу...Після того поцілунки ми з ним навіть і близько не зачіпляли цю тему, тому не дивно, що я одразу пригадала той момент... Визначаю - це було неймовірно. Той поцілунок мені запам'ятався на довго...

- Наче ні. - відповіла я, попередньо глянувши в сценарій.

Назар кивнув і сів за вільний стілець, почав щось листати в телефоні.

- Слухай, Яно, а ти не хотів б... - почав раптом хлопець, але в гардеробну з гучним сміхом зайшли Катя і Макар.

Вони трималися за руки та сміялися з чогось, а потім побачили нас і трохи схаменулись.

- Привіт, ви сьогодні рано. - каже Макар.

Ну чому так? Хлопець справді дуже вродливий, та чомусь, саме зараз, я не відчуваю ревнощів чи чогось подібного. Мені байдуже на те, що Катя тримає його за руку. Невже мої почуття пройшли? Але чому так швидко? Що чи хто допоміг у цьому?

- Так, прийшли трохи раніше. - киває Назар, поглядаючи на мене.

- Привіт, Яно, гарно виглядаєш. - звертається до мене Катя та посміхається. Проте посмішка не дуже то й щира.

- Привіт, дякую. - теж фальшиво посміхаюся їй.

- Дівчатка, ви не проти залишити нас з Макаром на одинці? - раптом просить Назар, я переводжу погляд на нього та хмурюся. Він це помічає і киває мені, що означає «так треба».

- Гаразд. - пропищала Катя і перша вийшла, я ж пішла слідом за нею.

О ні! Лишатися з нею наодинці - це каторга! Ну не хочу я! Про що нам взагалі можна говорити? А сидіти мовчки - тупо.

- Слухай, я знаю, що тобі подобається Макар, але він мій хлопець. - почала Катя, ну не кажіть, що зараз у нас буде через цього хлопця сварка.

- Ну подобався він мені і що? - сенсу приховувати вже немає.

- А те, що він мене кохає. - дівчина підійшла до мене впритул і від неї потягнуло сильним запахом сигарет. Оу... Неочікувала, що вона курить. - І ти до нього не будеш підходити, зрозуміла?

- А тепер слухай ти. - я справді зла на неї, адже мені ніхто не буде вказувати, що робити. Я ближче підійшла до неї і опустила голову, аби наші погляди були на рівні. - Хто ти така, аби вказувати мені? Я сама знаю з ким і коли мені спілкуватися, ясно?! А тобі раджу закрити свого рота та молитися, щоб твій «хлопець» тебе завтра не кинув.

- Чому це він має мене кидати? - пропищала наляканим голосом.

- Бо від таких, як ти, - я оглянула її з ніг до голови для більшого ефекту. - На довго не затримуються. Так, пограли і викинули. Хоча, я не оминаю той факт, що Макар міг закохатися у тебе. Проте, коли він дізнається, яка ти насправді, зрозуміє, що даремно зв'язався з тобою.

- Краще за собою слідкуй, бо я не впевнена, що Назар зможе покохати тебе з твоїм-то характером.

Ці слова мене чомусь сильно зачепили. Наче нічого такого, я мала б відповісти їй, але чомусь завмерла та задумалася на ними. Ай справді! Ніхто і ніколи не покохає мене з моїм характером. Я вже мовчу про Назара...

- А ти не лізь не у своє діло. - с'язвила я, коли нарешті оговталася. - Мені здається у вас з Макаром стосунки не більше тижня ще протягнуть.

- Подивимося!

- Ха, на от і дізнаємося.

Нарешті Макао та Назар вийшли з гардероба, тому я різко відскочила від Каті. Фу, тепер запах її сигарет повсюди. Ненавиджу, коли люди курять. Тим паче дівчата! Це ж сором! Проте Катя сама виглядає, як сором.

- Все нормально? - поцікавився Назар, ставши поруч зі мною.

- Так, все гаразд. - кивнула.

Потім поглянула у вікно та задивилася на сніг, який повільно падав на землю. Сніжинки повільно крутилися в танці та гарно лягали на поверхню землі. Ця картина заворожувала та заспокоювала водночас.

- Яно, я хотів тобі запропонувати сьогодні провести тебе додому, ти не проти? - питає Назар, стоячи трохи позаду від мене.

Сподіваюся його не видно мого обличчя, адже зараз воно виражало повний шок. Хоч це було дуже неочікувано, але...я справді чомусь рада. Я радію, що він хоче провести зі мною більше часу.

- Звісно не проти. - посміхнулася, обернувшись до нього.

Хлопець посміхнувся теж та поглянув к вікно, а потім знову на мене. Я дивилася на нього і не вірила, що це відбувається зі мною. Адже я ненавиділа його, а зараз стою та радію від того, що він хоче провести мене додому. Що це може означати? Невже...ні....я ж не закохуюся?