Глава 1

«Обожнюю це почуття очікування. Коли вже уявляєш собі ялинку, блискучу безліччю вогнів, подарунки і навіть запах мандаринів і чарівництва...»

Назар

- Ой, дивися краще за собою! - злісно відповідає ця міс «щось-типу-стерви-з-тяжким-характером» та, на цей раз обережно, розвернувшись, йде до університету.

Я лише закочую очі, бо вже звик до її такої поведінки. Нічого нового, кожного разу наші невеличкі діалоги закінчуються саме так, але на більше я й не хочу розраховувати. Весь університет знає, що Яні подобається Макар, її одногрупник, який на неї взагалі не звертає увагу.

Не звертаючи увагу на дівчину, я спокійно пішов до університету. Сьогодні в нас всього дві пари, тому після них, я ще планую сходити до магазину, щоб купити продуктів.

- Хай, бро. - хтось легенько вдарив мене ззаду по спині.

Я обережно повернувся, щоб не повторити «трюк» Яни, та побачив свого найкращого друга в цілому світі - Рому.

- О, привіт! - ми з ним привіталися, потиском руки і попрямували до закладу навчання.

- Як ти? - поцікавився Рома.

- Я нормально. - знизую плечима, - А ти? Вчора ходив на побачення з Мариною?

Ромі подобається одна дівчина з університету, яка навчається на хореографа, але хлопець ніяк не міг зробити перший крок, але вчора наче мав запросити її сходити на побачення з ним. Мій друг, хоч ще той телепень, але справді класний, якщо з ним подружитися. Це зрозуміли вже багато наших одногрупників.

- Так. - ошелешує мене, від чого я широко відкриваю очі та повертаю голову до нього, а він її навпаки опускає, дивлячись на білий сніг, який рипить під ногами.

- І? - не витримую.

- Ну...ми сходили в кафе, потім просто гуляли парком. Це було так неймовірно! - Рома підіймає погляд вверх і тепер дивиться на небо. - Ми цілувалися і, чорт, здається я закохався по вуха!

- Друже-е-е, - хлопаю його по плечі, - Ти вплив! Але я радий за тебе, ти як ніхто інший заслуговуєш на щастя.

- Дякую. - він дивиться на мене та стримано киває.

Я легко посміхаюся та спокійно йду всередину цього навчального закладу у якому мені ще вчитися два з половиною роки. Ох...Проте я не скаржуся, адже це краще, ніж піти навчатися на якогось хіміка чи фізика. Бе-е. Хто взагалі туди може піти?

***

Перша пара давно завершилася і лишалася ще одна. Тільки-но продзвенів дзвоник, закликаючи студентів піти до своїх аудиторій та чекати початку пари, до аудиторії, де зараз у нас має проходити англійська мова, зайшов викладач цієї мови під супроводом директора. Ого-о, щось новеньке.

- Яна! - крикнув, шукаючи дівчину, вона сиділа переді мною, тому рідко обернулася, підійнявши одну брову.

- Що?

- Що це ти вже накоїла, що директор навіть прийшов?

Вона закотила очі і відвернулася, а я дав п'ять Ромі, який слідкував за нашою розмовою.

- І так, студенти, тихо! - директор постукав по столу, щоб всі затихли і це допомогло. - Ви вже наче дорослі, а поводите себе немов ті малі діти. - бла-бла-бла кожного разу одне й те саме, таке ж і в школі кажуть, і в університеті. Нічого суттєво не змінюється.

- Що йому взагалі потрібно? - прошепотів Рома, я просто знизив плечима, бо сам не розумів, що таке вже трапилося.

- Отже, щоб після цієї пари ви всі зібралися в актовій залі, для вас є важливе оголошення! - попередив нас Сергій Володимирович, - Якщо я почую або побачу, що когось немає, особисто поговорю з ним у моєму кабінеті, всім ясно? - чоловік обійшов усіх суворим поглядом, на мить довше, ніж на інших, затримав його на мені.

- Чому Ви на мене так дивитеся? - вибухнув я.

- Тому, що ти, Баланчук, дуже любить прогулювати пари та важливі збори. - суворо, але стримано відповів Сергій Володимирович.

Ні ну це взагалі нормально?

- Чому одразу я? - продовжив сперечатися, адже потрібно показати, що я не збираюся бути пай-хлопчиком. - Он, Адаменко, теж часто прогуляє і, що? Чому Ви їй це не кажете?

- Назар, ти взагалі страх втратив? - прошипіла позаду мене Адаменко Єва, наша місцева стерва, яка дратує всіх.

- Тому, що вона, на відміну від тебе, на збори приходить, а ти взагалі один чи два рази там був! - директор так злісно дивився на мене, що комусь іншому точно б зараз було страшно і той заховався б десь у куточку, але не я. Я за справедливість.

Тільки я хотів сказати якусь чергову уїдливу фразу, як мене перегнав викладач англійської мови:

- Вибачте, та в мене зараз пара, тому, якщо ваша ласка, розбирайтеся з цим на перерві. - попросив той.

Інший викладач не дозволив би собі так говорити з директором, але саме Микола Володимирович, був братом нашого директора, тому для нього це не так страшно.

- Гаразд, Ви маєте рацію, тому щоб усі, - і знову Сергій Володимирович затримав погляд на мені, але цього разу ще й на Єві, яка від цього голосно пирхнула, - Були після цієї пари в актовій залі.

І директор вийшов з аудиторії, після чого пара почалася. Микола Володимирович викликав одного з студентів, щоб той розповів йому тему домашнього завдання, а я поки міг трохи посидіти в телефоні та подивитися стрічку Інстаграму.

- Ти можеш коли-небудь прикусити язика і не тріпати так багато ним? - тихо шипіла Яна, обернувшись до мене.

- А що? Нехай знає, що я мовчати не буду. - відповів, не глянувши на дівчину.

- Ну звісно! - Яна закотила очі, я глянув на неї з-під лоба, - Наступного разу просто помовч, будь ласка.

- Подивимося.

- Баланчук і Даценко, - звернувся до нас викладач, ми обидва з Якою різко перевели на нього погляд, а я ще й вимкнув телефон та поклав його, - Я бачу ви там активно обговорюєте сьогоднішню тему, так?

- Так, звісно. - спокійно відповіла Яна.

Досі дивуюся цій дівчині. Більшість дівчат взагалі вчаться, або ж намагаються. Яна намагається вчитися, отримує хороші оцінки та чудово складає сесії, але їй чхати на зауваження викладачів, ось як зараз. Вона спокійно дивиться на Миколу Володимировича, немов той її старий знайомий, а не викладач, який зараз явно розгніваний. Та мені насправді теж на нього байдуже, нехай злиться, англіську мову я знаю ідеально, тому для мене це не страшно.