Епілог

ХРИСТИНА

— Тіме! — я поклала телефон на стіл і прийнялася перекладати з місця на місце ложки.

Хоч наша квартирка і не була надто великою, я кричала голосно, щоб він почув і скоріше прийшов. Мені здалося, я чекала вічність, перш ніж його статечна фігура з’явилася у двірному отворі кухні.

— Кохана, з тобою все гаразд? Я думав, ти впала і забилася, — він підійшов ближче і стурбовано мене оглянув, готовий врятувати від будь-яких негараздів.

-- Я в порядку. Моя мати телефонувала. Вони не зможуть приїхати, бо в лікарні виникли проблеми.
Я обняла його за талію і потерлася кінчиком носа об його шию.Він такий великий, теплий і надійний. Я почуваюся впевненою у його присутності. Ніщо не може похитнути землю під моїми ногами, коли він поруч. Нічого, крім несподіваного приїзду моїх батьків.

Ми з Тімом одружені два роки, а мої батьки ніколи не відвідували наш дім. Я вирішила більше з ними не спілкуватися, вважаючи, що вони повинні вибачитися перед Тімом, і переді мною їм не зашкодить вибачитися. Однак гордість батька не дає йому визнати помилки, і мама слухняно йде за ними. На щастя, у мене є Тім. Його мудрість і доброта вражають. Він переконав мене запросити батьків на наше скромне весілля, яке ми справляли в обласному центрі, де вирішили оселитися. 

Вони не приєдналися до нас, але надіслали подарунки. Ми потроху почали робити кроки у напрямку примирення і пробачення. І цьогорічні Різдво та Новий рік мали б стати особливими, бо планували святкувати разом. Батьки ще в листопаді повідомили, що хочуть приїати до нас на свята, тому нам знову довелося відкласти сімейну відпустку, яку давно запланували і чекали з нетерпінням.  

Дзвінок моєї матері знову поламав всі наші плани. В очах Тіма промайнула тінь, і на мить мені здалося, ніби я побачив привида. Напливли спогади про той Новий рік, коли я ледь не втратила Тіма, і радість зникла, свято втратило сенс. Я не хотіла ні ялинки, ні подарунків; ті самі тривожні емоції витали в повітрі.

— Сонечко, — лагідно сказав Тім, — не дозволяй батькам знову керувати тобою. Відчуття свята не прив’язане до подарунків чи чиєїсь присутності; воно живе у твоїх думках. Ми відсвяткуємо Новий рік саме так, як планували, і ніхто не стане нам на заваді. 

— Це правда, але я сподівався на особливе свято», — зізнався я, усе ще засмучена. Дивлячись у його прекрасні очі, я бачила рішучість, яка мене заспокоїла. Тім ніколи не вагався, завжди вчив мене бути впевненою у своїх силах.

Після весілля я з головою поринула у роботу, щоб збільшити асортимент магазину. Спочатку взяла в аренду дві кімнати в будівлі колишньої фабрики і найняла на роботу чотирьох швачок. Тепер мені не доводиться сидіти за швейною машинко, це дає більше часу для творчості та розвитку нашого Instagram-магазину. 

Тім отримав роботу у великій автомайстерні, яка приносила постійний дохід. Якщо все піде так, як планувалося, то ми зможемо погасити кредит за два роки. Мені довелося взяти позику для придбання дорогого обладнання та якісної тканини, і без непохитної підтримки Тіма я б ніколи не наважилася на такий ризикований крок. Здавалося, що все в моєму житті поступово налагоджується, поки несподівано батьки не вирішили налагодити родинні стосунки. Попри вдавану байдужість, я сумувала за батьками. Ми регулярно відвідували Тімових батьків, тому любові і й теплоти мені не бракувало. Та все ж таки у своїх мріях я притулялася до маминих грудей в ті моменти, коли з бізнесом було не все гаразд чи мене долали страхи і сумніви.  Саме тому мені так хотілося влаштувати справжнє сімейне свято з гостями і бенгальськими вогнями. Щоб навколо лунав сміх і дзвінів кришталь. 

Я зачиняюся в спалні і вдягаю навушники. Немає нічого кращого за музику, щоб переключити думкиПочуваючись пригніченою, я дивилася у велике вікно. Сонце світило яскраво, і сильний вітер гойдав гілля дерев. Хоч було не дуже холодно, як мало би бути наприкінці грудня, для мене це була ідеальна зима. Небо красувалося яскравою блакиттю, а пухнасті білі хмари ліниво пропливали за вікном. Не було й натяку на сніг на відміну від Карпат, де кучугури вже сягали дахів будинків. Мирослава днями надіслала фото зимового “Едельвейсу”, нагадуючи, що чекає нас у гості. Я ще раз переглянула святкове вбрання готелю і з роздратуванням відкинула телефон. Образа на батьків чорним клубком скрутилася в животі і псувала настрій.

— Знаєш, що? — Тім зайшов в кімнату, сів біля мене і твердо сказав: ми все одно чудово проведемо час, сонечко. Скажи мені, що для цього потрібно, я все зроблю.

Наші очі зустрілися, і я вкотре переконалася, що маю найкращого чоловіка. 

— Я хочу, щоб ми їли штолен з марципаном і дивилися “Сам удома”, — сказала я. Але штолен я пектиму сама.

Він застогнав. Хто хоче в двадцяте дивитися фільм про хлопця, якого забули батьки? Тім завжди казав, що ця історія неправдива. Адже Кевін був наймолодшим в родині. І, якщо когось би і забули, то старшу чи середню дитину. Ми завжди жартома сперечалися, чи має ця теорія право на життя, адже перевірити її в реальності не могли. В Тіма взагалі немає сестер і братів, а мене, хоч я і молодша дочка, батьки “забули” довгий час. І хоч як Тіму не подобався мій сценарій свята, він змушений був погодитися зі мною, адже обіцяв зробити все, що я захочу. 

А я хочу на шопінг за смаколиками і новими прикрасами для квартири. 

— В такому разі, — посміхнувся Тім, —  нам час вирушати за покупками.