Глава 10

ХРИСТИНА

Я востаннє глянула на плоди своєї праці й задоволено посміхнулася. Площа, де проходитиме фестиваль, виглядала шикарно. Придумати щось краще за такий короткий час було просто неможливо. Я повільно повернулася навколо своєї осі, щоб ще раз перевірити, чи ми чогось не пропустили. Ми з Мирославою працювали від ранку, а Тім і решта хлопців займалися своїми основними обов’язками.

Намети, прикрашені «різдвяною зіркою» та кольоровими гірляндами, утворили коло, у центрі якого – ковзанка. Рожеві, жовті та червоні ліхтарики, вміло замасковані під різноманітні декорації, створили чарівну атмосферу, гідну справжньої казки. Такі ж настрої розділяли діти, які не могли дочекатися початку свята, бігаючи туди-сюди по майданчику. Їхні захоплені вигуки було чутно в різних куточках майдану.

Я виглядала Тіма. Він обіцяв прийти, щойно звільниться, і мені не довелося довго чекати. Незабаром з-за рогу виповз пікап, трохи поскрипуючи на поворотах. Навколо багато людей, тож Саня їхав обережно. Я помахала рукою, щоб Тіму було легше знайти мене в натовпі.

Тім підійшов і обняв мене за талію. Ми стояли і дивилися на захід сонця. Воно повільно згасало, ховаючись за гірським хребтом, забираючи з собою світло й тепло. Мирослава віддала останні накази і пішла грітися в хатину Святого Миколая. Я запропонувала їй ельфійський ковпак, щоб вона не зіпсувала святковий антураж. Тім приніс мені теплий плед і накинув його на плечі, прямо поверх куртки. Я притулилася обличчям до його шиї і насолоджувалася теплом, що виходило від нього. Майданчик поступово наповнювався людьми, з ковзанки лунали крики та веселий сміх. Я дивився на радісні обличчя відпочивальників, відчуваючи, як мене охоплює приємна втома.

— Я так втомилася, - сонно промовила до Тіма, позіхаючи. 

Я заснула, коли сонце піднімалося з-за горизонту, встигла поспати лише пару годин. Всю ніч я працювала над виготовленням фетрових квітів замість тих, які флористи не змогли доставити через негоду. Я намагалася пояснити Мирославі, що квіти взимку здаються недоречними, але вона переконала мене, що «різдвяна зірка» — це не просто квітка; це був невід'ємний елемент свята. У Тіма також було багато завдань, і він пішов раніше. Я прокинулася сама у ліжку, відчуваючи дезорієнтацію через недосипання та сюреалістичні події останніх кількох днів. Було відчуття, що “Едельвейс”, Тім і фестиваль — просто мені наснилися.  Тепер же, гріючись в його міцних обіймах, я нарешті відчула спокій. Тім був тут, і він був справжнім. Я потерлася носом об його знайому, трохи колючу щоку, і зізналася, що мені страшенно хочеться їсти.

— Ти голодна? Я знаю  чудову господиню, яка готує найкращі млинці на Закарпатті. 

Я дійсно дуже зголодніла. Якби не гучна музика, Тім міг би почути, як бурчить мій шлунок.

— Може, почекаємо Мирославу з хлопцями? Раптом вони теж не відмовляться від млинців.

— Нехай займаються своїми справами. Я хочу побути з тобою наодинці. Ці приготування забирали майже весь вільний час. Я скучив. А Ярослава взагалі не можна до тебе близько підпускати. В нього відразу починає текти слина, — дратується Тім.

— Ой, хтось у нас дуже ревнивий? — легенько щипаю його за щоку, а потім цілую.

Я й гадки не мала, що той маленький інцидент біля бару настільки розізлить Тіма. Він всерйоз вирішив, що Ярік підбивав під мене клинці, і ледь не побив бідолаху наступного дня. Добре, що втрутився Саня і вгамував цих телепнів.  

Тім простягає мені руку. Я беру її без вагань, сонно посміхаюся, коли він притискає мене до себе. Мої руки знаходять його стегна, великі пальці чіпляються за петлі ременя його лижних штанів.

— Ми можемо піти кудись подрімати, якщо хочеш, — грайливо рухає бровами Тім і легенько штовхає мене стегном.

— Звучить чудово, — погоджуюся я. 

Грайливий настрій коханого мені подобається. Ми взагалі мало спали останніми днями. Намагалися надолужити згаяний час, урвати кілька зайвих хвилин ніжності з міцних пальців обов’язка. І нам це непогано вдалося. І хоч мої очі невмолимо заплющуються, знаю: варто лише йому торкнутися моєї оголеної спини, пробігти пальцями до ямочки над сідницями, і ніяка втома не матиме наді мною влади. Бо єдиний, кому я згодна підкорюватися — це Тім.

Голод зрештою перемагає. Прямуємо до однієї з яток біля ковзанки. Жінка за стійкою привітно вітає нас і вказує на один із високих столів. Тім замовляє млинці з бананом і “Нутеллою”, а я стою біля нього, не бажаючи відпускати його руку. Його усмішка заспокоює мене, і я торкаюся його щоки. Є непереборне бажання бути поряд з ним, вбирати його заспокійливий аромат, чути хрипкуватий голос. Подумки дякую за його щедре й добре серце, вільне від будь-якої злоби. Майбутнє так і залишається невизначеним, але краса життя полягає в його непередбачуваності. Ніколи не знаєш, що чекає тебе за рогом, але не звертаєш зі шляху, що приготувала доля.

Мабуть, я таки задрімала, притулившись до його руки. Він дзвінко цілує мене в щоку, і в мене перехоплює подих. Ласую млинцями, і сміюся з перемазаного шоколадом Тіма, приємне тепло огортає груди. Ця мить безцінна. Він -- володар  мого серця. Як тільки ми доїли, купуємо чай зі спеціями. Потягуючи теплий підбадьорливий напій, я обережно дмухаю, перш ніж зробити ковток. Тім піднімає голову й дивиться на мене.

— Як давно ти пробудеш тут? — питає він.

Я підводжу голову і дивлюся на могутні гори, що не знають смутку, прошу в них мудрості. Роблю ковток чаю, що майже охолов і починаю кашляти. Я чекала цього питання, але воно вче одно прозвучало неочікувано. Я завмерла, але Тім не квапить мене. Чекає, поки прокашляюся і відновлю дихання.