Глава 9

ТІМ

Моє життя перевернулося з ніг на голову за останню добу, а в голові досі не вкладається, що Христина тут, зі мною. Після того, як ми повернулися з бару і провели незабутню ніч разом, я зміг поспати лише кілька годин. Зараз шоста ранку, і треба йти на роботу. Фестиваль вже завтра, тож треба бути напоготові.

— Кохана, я мушу йти. Я занесу свій номер в твій телефон, якщо я тобі знадоблюся раніше, але я повернуся близько дванадцятої, щоб ми могли пообідати. І тоді ж ми зможемо піти за теплим одягом для тебе і роздивитися, що тут до чого.

Вона стогне, стискаючи кулаками ковдру і підтягуючи її вище, а потім намагається відкотитися на інший бік. Я сміюся з її спроби, і притискаю її до себе.

— Принаймні кивни, якщо ти мене розумієш, добре? — здається, вона мене не чує. Тоді я просто напишу їй повідомлення, щоб вона прочитала його, коли прокинеться.

— Угу. Робота, обід, свято, - повторює вона із заплющеними очима.

— Чудово, — я цілую її в чоло, — спи, люба.

Двадцять хвилин потому ми з Санею прибираємо на складі. Він говорить без упину, але я не розумію жодного слова, бо мій розум поглинений думками про Христину. Я не роздумуючи впустив її в своє життя після того, як вона з’явилася ні звідки. Я не питав про її плани на майбутнє, бо не хочу знати нічого зайвого. Мені достатньо, що вона є поруч зі мною. У моєму житті, у моєму ліжку. 

Можливо, я божевільний, що так швидко пробачив і повернувся до неї після такої довгої розлуки, але якщо так, то я збожеволів від шаленого кохання до неї.

— То ти збираєшся одружитися з дівчиною, яка без пояснень кинула тебе перед весіллям, так? 

Я поділився з Санею думками і планами, а він, як завжди, зробив дивні висновки. 

— Я збираюся одружитися з дівчиною, яку кохаю все свідоме життя. Що тут дивного.

Ми дві години працюємо на складі, і нарешті видно плоди нашої праці. Інструменти і матеріали охайно лежать на своїх місцях, підлога заметена. Мене це тішить, бо інших завдань на першу половину дня не було, і я можу раніше зустрітися з Христиною.

Дістаю телефон і набираю номер Христини. Саня заглядає через плече, на екрані наша з Хрстиною фотографія. Ми качаємося в снігу і цілуємося. Я зробив її вчора, коли вона впала перед хвірткою, зачепившись підбором. На цьому фото ми такі щасливі, що Саня заздрісно гмикає. 

— Дивуюся тобі друже, але не засуджую, — плескає мене по плечу і дістає сигарету, — кохати так, щоб перехоплювало подих і частішав пульс — то дар. 

— Кожна людина хоче аірити, що вона комусь потрібна, — я написав Христині повідомлення, бо з моїм балакучим другом поговорити з коханою не вийде. А я вже так скучив за її голосом, — а мені достатньо знати, що я потрібен їй. Тобі теж варто над цим замислитися.

— Еее, пропонуєш скоритися жінці?

Саня щось бурчить собі під ніс, піднімаючи з підлоги ганчір’я, що він не коли не буде каблуком, а я з глузуванням пропоную почекати того моменту, коли він зустріне саме ту жінку, яка стане для нього цілим світом. Життя вічно влаштовує нам несподіванки, і як шкода, що нам інколи бракує сміливості протистояти ним. Христина виявилася сміливішою за мене. Тоді, коли не мала вибору, змушена була заплатила високу ціну. Подолавши труднощі, які влаштували їй батьки та Борис, вона вистояла і не зрадила коханню. Звісно, я хотів би буту поруч ідопомогти, але вже нічого не можна змінити. Однак тепер все буде по-іншому. Я завжди буду поруч із нею і оберігатиму наше щастя.

Та Саня сьогодні не налаштований на романтичні проповіді. Він злиться і намагається зробити мені боляче.

— І все-таки треба мати грдість. Ти же знаєш лише про те, чим вона вирішила поділитися. Її чоловік міг вигнати її, ось вона і згадала про тебе. А ти, як цуцик, з готовністю вскочив на задні лапки.

— Не смій так казати, - огризаюся я.

— Тебе дуже легко роздратувати, — насміхається він, піднімаючи долоні у жесті примирення.

— Не думаю, що ти в праві давати мене поради, бо сам не маєш досвіду нормальних стосунків з жінками. Звідки тобі знати, як це — засинати і прокидатися з думками про неї. Бачити у снах, як вона кохається з іншим, а наступної ночі боятися стулити повіки, щоб знову не побачити того жахливого сну. Не смій мене повчати! Якщо є хоч мізерний шанс нам бути разом, я його не втрачу через дурні сумніви. 

Він кидає на мене вбивчий погляд, і я хихикаю, бо вдалося на короткий час змінюю його впевнену позицію на збентежене мовчання.

Мирослава входить і просить допомогти розвісити гірлянди, тож я простягаю руку і забираю драбину, не даючи їй самій піднятися. Микола вже тут, стежить за тим, щоб все було в порядку, і не пускає цікавих дітей на ковзанку, де працює спеціальна техніка. Ми згуртовано працюємо як справжня команда. Коли простір перед готелем нагадує сцену з різдвяного фільму, ми зупиняємося на обідню перерву.

— Я збираюся забрати Христину і відвезти її в місто. Хочеш приєднатися до нас? -- запитую в Сані.

— І бути п’ятим колесом? Ні, дякую.

Я знизую плечима, знімаючи рукавички. 

— Гаразд. Я скоро повернуся, щоб допомогти поставити намети.