Глава 7

ХРИСТИНА

Я взяла телефон, щоб перевірити час, і побачила пропущений дзвінок від Наді. Обзиваючи себе останніми словами,  почала набирати швидке повідомлення, щоб вибачитися. Я обіцяла зателефонувати щойно будуть якісь новини і пропала на півдня. Вона, певно, божеволіє від хвилювання. Я прокричала Тіму на вухо, що ненадовго відійду і почала пробиратися до виходу. Я планувала вийти на вулицю, де не гриміла музика і можна спокійно поговорити. 

— Привіт,— почала я, щойно обличчя подруги з’явилося на екрані смартфона, — знаю-знаю, я заслуговую на покарання, але маю пом’якшувальні обставини.

— Так, слід надавати по твоїй кругленькій дупці за те, що не виконуєш обіцянки. Отже, новини мають бути гарними, якщо ти забула про найкращу подругу.

— З хорошого — ми поговорили про минуле і те, що сталося три роки тому, — починаю звітувати я, — з поганого — з майбутнім нічого не ясно. Одне можу сказати з упевненістю: він був радий мене бачити, і, здається, не тримає на мене зла. 

— Гаразд, — задумливо тягне Надя, — давай називати речі своїми іменами. Він не накинувся на тебе з порогу, і шаленого сексу у вас не було.

— Ми поцілувалися, — намагаюся підняти свій рейтинг, що стрімко летить донизу. — І танцювали. Він познайомив мене зі своїми друзями і…

— Ну, хоча б щось. А де ти ночуватимеш? — подруга в своєму репертуарі:хвилюється, щоб я знову не потрапила у якусь халепу.

— Я не знаю. Якось не було часу з’ясовувати це. Ти вважаєш…?

— Так. Не панікуй. Ясно, що хлопець в шоці. Ти з’явилася через три роки як сніг на голову, тож йому треба оговтатися. Я впевнена, він все ще кохає тебе, інакше прогнав би, а не танцював з тобою. Розкажи, він сильно змінився?

— Він такий, як і раніше, тільки кращий, — сміюся я, — такий сексуальний, веселий, милий, розумний. В ньому гармонійно поєднуюється самовпевненість і шарм. Він все такий же уважний і рішучий. Його не можливо не любити. За час, що ми не були разом, моє кохання до нього стало ще більшим. 

На мої очі набігли сльози. Я намагаюся зрозуміти, що таке справжнє кохання? Чому на зміну такому сильному почуттю інколи приходить  ненависть. Дехто закохується один раз на все життя, а деякі люди, старіють так і не пізнавши його. Я абсолютно впевнена, що Тім — кохання мого життя. Хочу якнайшвидше повернутися в зал і бути поруч із ним. Не відпускати його ні на хвилину.

— Надю, я так його кохаю, — схлипую, не взмозі впоратися з емоціями.

— Ну, дівчинко, не розкисай, — очі подруги теж на мокрому місці. Вона завжди підтримує мене у всьому: і в горі, і врадості. — У вас все буде добре. Все, досить рюмсати. Біжи до нього.

Вона посилає мені повітряний поцілунок і від’єднується. Мене переповнюють почуття. Я неймовірно щаслива, що маю таку подругу, і хочу ще раз їй про це сказати. Іду до дверей бару, не дивлячись під ноги, бо швидко набираю повідомлення для Наді, і через три кроки натикаюся на перешкоду.

Бам!

Біль пронизує мене шаленим вибухом. Телефон випадає із рук, а сукня на грудях стає гарячою і мокрою. 

— Боже, вибач, — чую голос правору від себе, але не бачу, хто говорить. На вулиці досить темно, тільки з прочинених дверей падає трохи світла. А зірки, що посипалися з моїх очей від удару, не надто освітлюють простір. — Христино, ти в порядку? Я не хотів, правда. Давай допоможу. 

 Я впала на п’яту точку, тримаючись обома руками за лоба. Під пальцями швидко збільшується гуля. Через мить фокус повертається і я можу роздивитися обриса чоловіка, що схилився наді мною.

— Ярославе, — гнівно шепочу я, — навіщо кидатися на людей? 

Я швидко озираюся і видихаю, побачивши, що майдачик перед баром порожній, і моє феєричне приземлення не мало глядачів. Я відчула теплу руку на своєму плечі і підняла голову. Ярослав стурбовано дивився на мене. В очах не було тих грайливих бісиків, яких я побачила під час нашої першої зустрічі. Тім попереджав, що від цього хлопця слід чекати неприємностей, та я і подумати не могла, що вони стануться так швидко. Я подивилася на жахливу пляму від кави, що розповзлася по ліфу, і з очей бризнули сльози. Я вдягла свою найкращу сукню, щоб спокусити хлопця, якого кохаю все своє свідоме життя, і тепер вона зіпсована. Мені стало так жаль себе. Замість бути поруч із Тімом сиджу на холодній землі, мокра, з величезною гулею на лобі. 

Голос Ярослава був рівним і впевненим, коли він опустився навпочіпки поруч зі мною. Провівши рукою по моєму плечу, він взяв мене під лікоть і допоміг піднятися. Дістав з кишені куртки мокру серветку і спробував відтерти пляму.

— Дай сюди, — я висмикнула з його руку серветку і почала терти сама. Мені були неприємні його доторки і нав’язлива турбота. Через пів хвилини стало зрозуміло, що серветка моєму горю не допоможе, я відкинула її убік.

— В тебе і так був важкий день, а тут ще я додав перцю, — Ярослав підняв серветку і відніс її в урну, що стояла біля сходів. 

Мені стало соромно за те, шо повелася, як свиня. Від цього я розізлилася на хлопця ще більше.

— Звідки ти взяв, що я мала поганий день, у мене це на лобі написано?

— Не написано, але я бачив вираз твого обличчя, коли ви розмовляли з Тімом. Щасливою я б тебе не назвав. Скоріше винною в чомусь.