Глава 6

ХРИСТИНА

-- Є новини? — питає Надя.

Вона не дочекалася від мене вісточки і зателефонувала сама.

-- Ми цілувалися!— кажу тихо, щоб Тім, який вийшов на кухню зробити нам чай, не почув.

-- Ммм, як романтично!

-- Так, але ми ще не поговорили. Я зараз у нього вдома і збираюся йому все розповісти.

-- У тебе все вийде! Щасти тобі. І тримай мене в курсі. Телефонуй, коли зможеш. Тільки не втрачай свідомість від щастя, якщо у вас усе вийде. 

Я пирхнула, бо вона це сказала надто голосно, а Тім повернувся і сів біля мене, тож чув усю нашу розмову. Я роздивляюся порожню кімнату без ялинки і будь-яких інших атрибутів Нового року. Стіни прикрашають фотографії високих зелениз гір і стрімких річок. Але в цілому кімната виглядає так, наче тут ніхто не живе. Чимось схожа на дешевий готельний номер. По суті, так і є. Тут немає особистих речей Тіма, які б робили помешкання його домом. 

— Ти давно тут живеш?

— Винайняв майже відразу, як приїхав сюди. Хатина належала бабі Миколи, і довго стояла пусткою, тож мені пощастило. 

Я радію, що в нього є власне помешкання, і не доводиться ділити кімнату з чужими людьми, як це часто буває, коли чоловіки їдуть на заробітки. Тут він хазяїн, і до роботи добиратися не далеко. Та не вистачає головного — того, що робить оселю справжнім домом. 

— То, може, час розказати мені все? - запитує він, простягаючи мені філіжанку солодкого чаю.

— Що саме ти хочеш знати? — я тру спітнілі долоні об джинси. Я дуже нервую, але розумію, що ми мусимо нарешті поговорити. Без цього  не зможемо рухатися далі. 

Він заслуговує знати правду, але я боюся, що він не захоче більше мене бачити, коли дізнається про все. 

— Гаразд…, — він відсунувся на протилежний край дивана, але повернувся обличчям до мене, — чому батьки змусили тебе вийти заміж за Бориса?

— Гроші, реалізація власних амбіцій, - чесно кажу я. Це така банальна відмовка, але це правда. Батька зняли з посадаи головного лікаря, поставили когось свого. Трохи пізніше з’ясувалося, що його звільнили цілком заслужено. Після звільнення він розраховував, на допомогу Горбунова-старшого, бо колись зробив йому складну операцію і в прямому сенсі врятував життя. Відтоді вони спілкуються. Але ця людина нічого не робить просто так навіть тим, кому завдячує життям. Він сказав, що не займається благодійністю, тож мені довелося стати розмінною монетою і врятувати батька. Мама казала, що це мій обов'язок перед сім'єю. Батько кожного тижня діставав пачку виписок із банківської карти і махав перед моїм обличчям. Він не давав мені забути, скільки вони з мамою витратили на репетиторів, а потім і за навчання в університеті. 

— Цього не може бути. Твої батьки люблять тебе, — у погляді Тіма було стільки недовіри, що я злякалася.

— А я і не кажу, що не люблять. Тільки така в них дивна любов. Батька звільнили з посади. Для нього немає гіршої ганьби. Втрата престижу і грошей важливіше за рідну дитину. Я не знала, що він робив якісь махінації з коштами, мав кілька “зайвих” лікарів, замість яких отримував зарплату. Звісно, платив за мовчання заступнику, але правда все одно вилізла назовні. Батько міг опинитися у в’язниці, а Горбунов зам’яв скандал по-тихому.  Батько чудово знав, що Борис закоханий в мене зі школи. Всі про це знали. Думаю, Горбунов-старший і запропонував обміняти батькову свободу на щастя сина.

 — Неприємна історія вийшла з твоїм батьком, але враховуючи те, що він робив, не можу сказати, що мені його шкода, — глухо сказав Тім.

— Мені теж. Але він мій батько, і я була забов’язана його врятувати від тюрми. Мати кричала, що в батька хворе серце. Він не переживе розслідування і суду. І винна буду я. Я сподівалася, що зможу переконати Бориса відмовитися від весілля і врятувати батька, не силуючи мене. Я обіцяла, що працюватиму і віддам всі гроші, що ми винні Горбуновим. Але Борис той ще покидьок. Гідний нащадок свого батечка.

— Такі люди вважають, що можуть розпоряджатися долями людей. Вони надто жадібні, щоб бути шляхетними, — каже Тім.

-- Я вийшла за Бориса, а ім’я батько залишилося незаплямованим. Він не тільки був виправданий, він навіть жодного разу не був у суді. До того ж, коли шум затих і всі трохи забули про скандал, батько отримав хорошу посаду в клініці Бориса. 

— Нічого собі, — похитав головою Тім.

— Саме тому я подала на розлучення, як тільки зрозуміла, що батькові нічого не загрожує. Це було не важко, бо я ніколи не прикидалася закоханою. Я грала цю роль досить добре, щоб заспокоїти батьків, але не намагалася бути хорошою дружиною. 

Мені дуже болячевсе це розповідати, але я хочу, щоб він повністю зрозумів: я не хотіла з ним розлучатися. 

— А як сталося, що ти кинула університет? Про що там казала Мирося?

— Коли я сказала Борису, що хочу розлучення, він благав мене не робити цього. Йому подобалося мати гарну розумну дружину, з якою не соромно з’явитися на людях. Замість того, щоб ровестися і вирішити питаття мирно, як доросла людина, він спробував мене шантажувати. 

— І як тобі вдалося здихатися його?

— Пообіцяла, що не претендуватиму на спільне майно і поїду з міста, щоб не муляти людям очі. Ти ж пам’ятаєш, як у нас люблять перемивати кістки. А Горбунови завжди на видноті, тож у його інтересах було залагодити справу мирно.