Глава 2

ХРИСТИНА

— Ти впевнена, що це гарна ідея? -- запитує Надя, допомагаючи мені занести валізи у вагон і сховати їх у відсік для багажу. — Просто взяти і з'явитися через три роки. Ти нічого про нього не знаєш. Може, він уже з кимось зустрічається. А раптом він не захоче тебе бачити і  тобі не буде де переночувати?

Я ставлю останню сумку, грюкаю полицею, а потім повертаюся до своєї найкращої подруги з вдячною посмішкою. Вона хвилюється за мене, і я це розумію, але я мушу їхати просто зараз, не роздумуючи, поки не втратила хоробрість.

 — Зі мною все буде гаразд, Надь. Це лише десять години їзди, і там є купа готелів на будь-який смак. — Я підходжу до неї, щоб обійняти. — Я напишу тобі, як тільки доберуся до місця.

— Я хочу отримувати новини щогодини, — каже Надя, надувши і так пухлі губи.

— Обіцяю не зникати надовго. Люблю тебе.

 Я обіймаю її востаннє, перш ніж вона вийде з вагону. Ми ще деякий час дивимося одна на одно крізь мутне скло, і я махаю рукою, коли потяг рушає.

Після трьох років катування себе питанням "а що, якби?" і життя з жалем про втрачене кохання, я нарешті наважилася на те, що мала б зробити відразу після тієї ганебної сцене у моєму будинку. Настав час зустрітися з Тимофієм і поговорити. Я ніколи не пробачу себе за те, що дозволила йому поїхати, так і не пояснивши, чому так і не з'явилася на вечерю до його батьків три роки тому. 

Коли таксі зупиняється біля готелю “Едельвейс”, моє серце калатає, а долоні пітніють, стискаючи шкіряні лямки сумки. Я розумію, що вже через кілька хвилин побачу його і дуже хвилююся. Я так часто уявляла цей момент і не можу повірити, що це нарешті сталося.

З'ясувати, де працює Тім, було неважко. Він поїхав яерез три місяці після нашого вимушеного розлучення, але його сім'я досі живе у нашому місті. Від його друзів на СТО я дізналася, що він працює в якомусь готелі на Закарпатті. Це не звузило коло пошуків, тож довелося проявити кмітливість. Я стала ходити на манікюр у той же салон, що і мати Тіма.  Коли сидиш три години на манікюрі, то треба про щось розмовляти. Так я і вивідала, що батьки Тіма збираються у Карпати на Великдень. А потім і назву готелю дізналася. Зрештою, це було легше, ніж приховувати від Бориса, що його поцілунки мені огидні. У нашому шлюбі не було місця коханню чи пристрасті. Нудний секс кілька разів на місяць, а потім і цього не стало. 

Звісно, їдучи сюди, я дуже ризикувала, але відкладати нашу зустріч — означало знову крутитися на моїй особистій карасуселі почуттів. Я мушу поговорити з ним, поки центорбіжна сила зсотана з жалю, сорому і кохання не викинула мене геть. Я хочу все йому пояснити. Як то кажуть, пан або пропав. Або залишуся без нього з розбитим серцем, або поверну його в своє життя назавжди. Мені дуже його не вистачає. Я не забувала про Тіма ні на хвилину. Засинала і прокидалася з його ім’ям на вустах. Скоро я його побачу! І цього разу я не буду такою безвольною, буду боротися за нас. 

Оскільки я точно не знаю, чим він займається в готелі, мені потрібно знайти когось, хто може підказати, де шукати Тіма. Сподіваюся, що він не розказував про мій вчинок своїм новим знайомим і я зможу, не червоніючи, дивитися їм в очі. Не хотілося б виглядати в очах людей, як невдячна зрадлива сучка. Чомусь мені здається, що саме такими епітетами він нагородив мене і називає при згадці тільки так. Якщо взагалі згадує. Про це я намагалася не думати. Я вперто переконувала себе, що Тім не забув мене. Я же не змогла. Чого б він мав три роки сидіти і чекати дівчину, яка вийшла заміж за іншого, я не знала. Просто сподівалася, що так і є. Інакше я просто вмру, адже зрозуміла, що жити без мого Тіма не можу. І ніколи не зможу покохати когось, крім нього.

— А ви хто? - піднімає брови адміністратор, коли я питаю, де можу знайти Тимофія Лисецького.

— Його сестра. Вирішила зробити йому сюрприз, — я прокашлялася і розправила плечі. Мабуть, жалюгідно виглядаю з дороги. І буде краще, щоб його колеги думали, що я його родичка, ніж зроблять припущення і попередять його про мою появу. 

 Думка про те, що за час, поки він тут працює всі вже в курсі про склад його сім’ї, приходить не відразу, але відступати пізно. Хіба не може в людини бути сестри, про яку він не хотів розповідати? Може, я якась непутяща. Хоча, за великим рахунком, так і є. Я змарнувала вісім років нашого життя. Яка б нормальна дівчина так вчинила? Я знаю, мені немає виправдання, але я сподіваюся, що велике добре серце Тіма зможе мене пробачити. 

Вона покусує губу, вивчаючи мене поглядом, потім цмакає і обпирається на стійку руками. 

— Він працює на території комплексу. Я не знаю, де він може бути прямо зараз, але, — вона дивиться на ручний годинник, — час обіду, тож скоріше за все, він у їдальні. Це довгий двоповерховий будинок на північній полонині. Хочеш мапу комплексу?

— Так, будь ласка. Дякую.

Коли вона дає мені мапу, я розумію, наскільки великий комплекс і як тут гарно. Тут є все для чудового зимового відпочинку: власна снігова траса з підйомником, гірки, резеденція Святого Миколая, лазні і чани. Не дивно, що йому тут подобається і він не хоче залишати це місце. Він був вдома лише раз, але ми з Борисом в той час були в Європі, тож я не побачилася з Тімом. Якби я знала, що він приїде, то придумала б спосіб скасувати подорож. 

— А тут є вбиральня? -- запитую перед виходом, щоб освіжитися перш ніж здивувати своєю появою Тіма.