Розділ 4. Анатомія Забуття

Ельза повернулася додому пізно, але задоволена. Вона тихо прослизнула повз кімнату батьків, які вже спали, і зачинилася у себе. Її щічки ще палали від морозу та пережитого, а в руці пульсував срібний зубець.

​Вона кинула його на свій стіл. Світло від зубця стало м'яким, стабільним, наче батарея була повністю заряджена.

​"Ти бачив його," — прошепотіла Ельза до зубця. — "Ткач Забуття. Він був... жахливий."

​"Так. Жах — це його знаряддя," — відповів Тік. Його голос у цей час був найсильнішим. — "Він не б'ється із тобою фізично, Ельзо. Він б'ється із твоїм бажанням рухатися. Його мета — змусити тебе чекати, сумніватися, відкладати. Якщо ти зупинишся, ти станеш його ниткою."

​Ельза насупилася. "Чому він не взяв мене? Чому він просто відступив, коли я почала танцювати?"

​"Ти використовуєш те, що він ненавидить. Рух, Радість і Рішучість," — пояснив Тік. — "Він полює на застиглі емоції. Коли ти змусила того чоловіка відчути рух, нехай і через старий іграшковий дзвінок, ти випустила вільний час. Ткач не може його забрати. Він — як поглинач енергії, а ти — як короткий електричний розряд."

​Ельза пригадала відчуття, коли вона навмання поставила ту неправильну цифру у контрольній Марка. Це теж був рішучий рух.

​"Отже, мені потрібно робити щось неочікуване у Кабінетах?"

​"Ні, ти маєш робити невиконане," — поправив Тік. — "Слово, яке не було сказано, картина, яку не було намальовано, поїздка, яка не відбулася. Ти маєш виконати Дію замість Очікування."

​Ельза розгорнула свій креслярський папір.

​"Добре. Я збираюся його випередити," — її очі блищали. — "Я хочу знати, куди він піде далі."

​Вона притиснула срібний зубець до паперу, намагаючись зосередитися на свисті Очікування. Вона шукала не поточний, а наступний "Дзвінок".

​Спочатку була тиша, потім фоновий "тік-так" міста. І раптом Ельза відчула, як її розум пронизує слабкий, але тривожний гул. Це не був "свист", це був гул.

​"Що це?"

​"Це місце, де час не тільки зупинився, але й помножився," — Тік зазвучав стурбовано. — "Це великий Кабінет, Ельзо. Не індивідуальний."

​Ельза відчула, що гул іде з північно-східного напрямку, до центральної частини міста. Вона відкрила карту міста, яку знайшла у старому атласі. Гул вказував на район, забудований сірими, однотипними будинками.

​Але в центрі цього району, на старій площі, була непримітна, довга, сіра будівля, обгороджена парканом. Над нею навіть на карті було написано: "Архів Непотрібних Документів. Закрито".

​"Там. Кабінет Непрочитаного Слова," — прошепотів Тік. — "Це як мільйон невідправлених листів і забутих правил. Якщо він збирає час там, він стане надто сильним."

​"Там багато людей?"

​"Ні. Це не місце, де застрягли люди. Це місце, де застрягла інформація. А Ткач знає, що забута істина — це найважчий тягар для часу."

​Ельза зрозуміла, що наступна місія буде набагато небезпечнішою, ніж розігнати страх одного школяра чи сум одного старого. Це була битва за історію та пам'ять.

​"Як туди потрапити? Це закритий архів," — сказала Ельза.

​Тік замовк на секунду, а потім відповів із відчутною крижаною посмішкою:

​"Не забувай, Ельзо. Ти — Контролер Зима. Для тебе не існує "закритого". Є лише двері, які ще не знайшли свого Дзвінка."