Розділ 1

Сніг того вечора падав так легко, танцюючи в повітрі, ніби боявся зіпсувати мені настрій. Він загорнув місто в м’яку ковдру, прикрасив будинки і вулиці, а парк біля мого дому перетворив на справжню казку. Зима радувала своєю чарівністю — чиста і сніжна, така, яку я люблю. Я йшла знайомою стежкою, ховаючи ніс у шарф, і спостерігала за танцем сніжинок в повітрі. Сьогодні я збиралася зробити кілька фотографій для роботи.

«Ідеальний фон для нових ілюстрацій», — подумала я, стискаючи телефон в руці. Здається, з натхненням у мене давно не було таких теплих стосунків.

Коли я дісталася до великої старої альтанки в центрі парку, сніг лежав навколо рівним пухким шаром, і я присіла, щоб зробити кілька кадрів. І саме в цей момент я почула за спиною якийсь дивний звук — щось між сопінням і радісним фуркотінням. Я обернулася й застигла від несподіванки. На мене нісся… білий, великий, надто щасливий клубок шерсті.

— Стій! — я встигла тільки пискнути, але було вже пізно.

Собака з розгону врізався в мене і мій телефон вилетів з рук і впав у кучугуру. Я стояла посеред снігу, абсолютно ошелешена, а переді мною сиділа пухнаста морда й дивилася на мене винуватими очима.

— Що ти накоїв? — пробурчала я, похмуро дивлячись на собаку і шукаючи очима його власника. Собака був чистим, з ошийником, точно не вуличний.

Нарешті поруч з’явився його власник. Високий, темноволосий, з червоними від холоду щоками і несподівано теплим поглядом карих очей.

— Боже, я так вибачаюсь! — сказав він, дістаючи мій телефон зі снігу. — Він у мене… ну… надто енергійний.

Собака штовхнув мене носом у коліно, ніби казав: я хотів подружитися, чесно!

— Надто енергійний? — перепитала я, трохи усміхаючись. Хлопець справляв приємне враження — на такого складно злитись. — Це нове слово для «літає без гальм»?

Він засміявся — легко, щиро, так що мені стало тепліше попри мороз надворі.

— Я Макс, — сказав він, простягаючи мені телефон. — А це Річі. І… я куплю тобі новий телефон, якщо цей не пережив купання в снігу.

Я взяла смартфон і протерла екран.

— Та він у мене міцніший за камінь. Все нормально. Буде працювати. Я Катя, до речі.

Макс усміхнувся. Його собака крутився поруч, розкидаючи сніг лапами.

— Давай я хоча б куплю тобі какао, щоб компенсувати моральну травму, — запропонував Макс, і в його голосі було щось таке тепле, що я не знайшла причин відмовлятися.

— Добре, — сказала я. — Але тільки якщо Річі пообіцяє поводитись чемно.

Собака голосно гавкнув.

— Це «ні», — переклав Макс. — Але какао я все одно куплю.

Я не втрималася від сміху.

— Схоже, в мене немає вибору.

Ми вийшли з парку і попрямували до найближчої кав’ярні. Я дивилася на нового знайомого і його невгамовного клубка шерсті і думала, що цей ранок точно вартий того, щоб його намалювати.

_____________

Любі читачі!

Вітаю вас у новій історії! Це буде коротке оповідання на 6 розділів. Оновлення щоденні о 18:00.

Ставте сердечко книзі, додавайте в бібліотеку і залишайте коментарі! Мені приємна ваша увага.❤️❤️❤️