Глава Третя

Маргарита

— Сонечко, прокидайся. - Крізь сон почула чийсь ніжний, трохи хрипкий голос, і тільки через хвилинку зрозуміла, — Максим. 
— Ммм… Котра година?

— Дев’ята година ранку. Вставай крихітко, ми вчора так і не прикрасили ялинку, хоча збиралися. 
— А сніданок буде? - Хитро поцікавилась я, кинувши на чоловіка виразний погляд. 
— Атож! Але якщо дехто зараз не встане, та не піде на кухню, то буде їсти його холодним. - Макс підійшов до мене збоку, та я відчула на своїй талії гарячі руки. Мене ніжно поцілували в скроню, та взявши за праву долоню, потягли на сніданок. 

Зайшовши на кухню, одразу ж відчула неймовірний запах цитрусу, що літав в повітрі.

–Ммм… А чому тут так пахне цитрусом?

– Це я тобі мандаринки почистив, якщо хочеш, — он там на тарілці лежать.

Перевела погляд в бік, в який вказав Макс, та побачила на тарільці, цілу маленьку гірку, з почищених мандаринок.

– І ти думаєш, що я всі їх з’їм? – Зі здивуванням поглянула на чоловіка, який вже почав виставляти тарілки з омлетом на стіл.

– Ти що, не віриш в себе? – Посміхнувся. – Пам’ятається, колись ти з’їдала й більше.

– Ну, після того, як мене обсипало червоними цяточками, я вирішила, що треба зменшити споживання мандаринок за один раз. – Підійшла до столу, та сіла навпроти Макса. -Так що, будеш мені допомагати.

– Добре, взагалі без проблем. Тоді, влаштуємо конкурс, хто більше з’їсть, переможець отримає приз.

– Приз? Звучить цікаво, і що ж це буде?

– Ну не знаю… Може, поцілунок?

– Але ж цей приз отримають одразу двоє. Хіба ж це чесно?

– Ммм. То давай свій варіант, якщо не хочеш мій.

От хитрюга!

– Ну добре, тоді поки що залишимо твій варіант, але я ще над цим подумаю.

– Добре, як скажеш. – Піднімаючи руки в гору, показуючи цим, що він здається на мою милість, й продовжив усміхаючись:

– Їж давай, бо зараз охолоне.

Взяла в руки вилку, та почала насолоджуватися кулінарним шедевром, зробленим для мене цим прекрасним чоловіком.

Деякий час між нами стояла тиша. Але вона зовсім не напружувала, навіть навпаки, – розслаблювала.

Як тільки сніданок завершився, ми не змовляючись встали, й одночасно підійшли до раковини, щоб помити посуд.

– Максе, давай я помию посуд, а ти поки що знайдеш ялинку, та новорічні іграшки. – Намагаючись забрати з його рук тарілку, сказала я.

– Е ні! Джентльмен тут я, тому і посуд митиму сам. А ти поки що пожуй мандаринки, та розкажи щось цікаве.

Взявши тарілочку з цитрусами, підійшла до чоловіка, й поставивши її на стіл, недалеко від раковини. Повільно підхопила  мандаринку, щоб відділити одну дольку, та протягнути її до рота Макса.

– Скажи «Ааа».

Обережно поклала шматочок в його відкритий рот, спостерігаючи за тим, як він зникає між яскравих губ. Легенько провела по ним великим пальцем, і не втримавшись, швиденько поцілувала його в куточок вуст, злизуючи капельку цитрусу.

Вже хотіла відсторонитись, як одна його рука заплуталась в моєму волоссі на потилиці, запускаючи стайку мурах по тілу, та притискаючи до нього ближче.

Ще одна рука, вже традиційно, опинилася на моїй талії, і я тихенько ойкнула, коли вона сповзла на стегно, стискаючи його. 

— Вибач… З тобою так легко забутися. Але якщо ми продовжимо, ялинку ми таки не прикрасимо. - Посміхнулась, дивлячись на його посмішку. - Знаєш, а мені подобаються такі розмови. Треба нам говорити частіше.

Сказав це й засміявся, і от як можна не розсміятися у відповідь? 
Через декілька хвилин, коли посуд був помитий, а мандаринки надгризені, ми пішли на пошуки ялинки.

— Вона має бути десь тут. - Відкриваючи двері комори, сказав він. - Таааак, о! Здається я її бачу! Зараз дістану.

Поки Макс діставав ялинку, спостерігала за чоловіком, радуючись, що ми з ним зустрілися. 
За цей короткий час, він став для мене важливішим, за більшість тих кого я знала. І як так вийшло? Сама не помітила…

— Так, зараз я її поставлю, а ти, поки шукатиму прикраси, почнеш розправляти цю штуку. 

Поставили ялинку у вітальні, та поки Макс був зайнятий пошуками, включила наступну серію Гаррі Поттера по телевізору. Принесла прикраси, що ми купили, й почала чіпляти їх на зелену красуню.

— Ось, здається це все. - Заходячи в кімнату, й ставлячи переді мною коробку, сказав Максим. – Що ж, почнімо!

Чоловік підхопив декілька кульок, й підійшовши до нас з ялинкою, прикріпив одну на гілочку.

Деякий час у вітальні було чути лиш звуки, що долинали з телевізора, звертаючи увагу на сцену з фільму.

Щойно остання з іграшок була поміщена на ялину, відійшла, озираючи діло рук наших.

– Думаю, тепер вона чудово виглядає, що скажеш? –спитала, повертаючи голову в його бік.

– Вона така ж чудова, як і ти… – Почула тихе біля вуха, й моєї шиї торкнулися теплі, ніжні губи.

Здригнулася від лоскоту, й повернулась в його руках так, щоб можна було дивитися в очі.

– Ти вже знаєш, що загадаєш на Новий рік?

– Звісно, я вже давно вирішив, що саме це буде.

– Розкажеш?

– Ммм. Ні, не розкажу, а то ще не здійсниться. А ти?

– Теж придумала, але не скажу. – Посміхнулася, вириваючись з його рук. – А тепер, пора готувати страви на святковий стіл, еге ж?

– Ти маєш рацію, давай спочатку запечемо рибу, мені мама такий рецепт класний дала, ммм… пальчики оближеш!

Час поруч з цим чоловіком летить непомітно. Не встигла й озирнутись, як до нового року залишилось пів години. Ми, вже святково одягнені, сиділи за столом, один навпроти одного, й писали бажання на папірцях, щоб пізніше їх спалити.

Як тільки по телевізору почалося привітання президента, вся наша увага була зосереджена на  екрані. Відлік до нового року, сюрпризом не став, тому ми швидко спалили свої папірці з бажаннями, кинувши їх у келихи.

Випивши келих шампанського до дна, на брудершафт, ми обмінялись щасливими поглядами, й наші губи зустрілися в швидкому, ніжному цілунку.