Зимова троянда

Восьмирічна Алінка того ранку пізно прокинулася. Всю ніч їй снилися різні дива. І, звісно, це не дивно, адже чого тільки не насниться, особливо в останній день перед Новим роком. Сніг вбрав тієї зими землю у свої білі шати доволі пізно. Алінка понад усе любила сніг і мріяла, щоб він обов'язково пішов на Новий рік. Інакше який же це Новий рік без снігу?

Було тридцять перше грудня. Завірюха і сильний мороз панували в той новорічний день. Ажурні візерунки вкрили вікна будинку Алінки і вона ніяк не могла намилуватися ними. Тридцять першого грудня вона, її батьки, Олена та Віталій, і молодший братик Петрик збиралися їхати до дідуся з бабусею. Олена весь час злилася, що буде зустрічати найулюбленіше в році свято з свекром та свекрухою. Та що поробиш! У свекра на Новий рік був день народження, відмовитись майже неможливо. Іван Степанович обіцяв всім влаштувати справжнє свято з феєрверками, подарувати вечір з найкращими композиціями класичної музики (адже працював колись вчителем музики) і, звісно, зі смачнючої їжею, яку приготує його дружина, професійна кухарка — Олеся Орестівна.

Поки Олена сперечалася з чоловіком, Алінка і Петрик перевдягнулися у костюми сніжинок і співали новорічні дитячі пісні. Їх речі для поїздки до дідуся з бабусею вже давно були зібрані. Діти ж поклали тільки у свої маленькі рюкзачки улюблені іграшки: Алінка — рожевого єдиноріжка, Петрик — робота-трансформера. Добре пообідавши, сім’я Філоненків сіла в невеличку автівку і поїхала  до дідуся та бабусі в село Довжанське. Холоднющий вітер вив, немов голодні вовки; здавалося,  що сильна завірюха здатна була підняти їх машину і закрутити в смерчі. Обурена Олена весь час вмовляла Віталія повернутись назад. Діти ж з захопленням дивилися,  як завірюха грає сніжинками і мріяли стати ними хоч на мить. Дорога до села вела через густий зимовий ліс. Їхати було все важче й важче з кожною хвилиною. Дорога вся засипалася снігом. Раптом машина застрягла. А сніг продовжував валити ще з новою силою. Віталій вийшов було з машини, щоб дістати лопату з багажнику, як побачив вдалині маленький вогник. 

— Ну, Віталік, я ж тебе тисячу разів попереджала, що так буде! Знов ти мене не послухав! 

— Почекай, Оленко, ще не така катастрофа. Ми з батьком, коли я був малий, одного разу потрапили в снігову завірюху. Але ж вибралися. Батьки будуть розчаровані, якщо ми не приїдемо.

— Ох, Вітальку, вони і так будуть розчаровані. Інтернет не ловить, зв’язку немає.

— Тату, тату, а можна зліпити сніговика?

— Ні, Петрику. Сиди в машині. Занадто холодно. Ти можеш застудитися. Завтра у дідуся з бабусею надворі хоч сотню сніговиків наліпиш з Алінкою, а поки сидіть. Ось вам ковдра і подрімайте. А я сніг розчищу.

Віталій поки розчищав сніг, задумався про той загадковий вогник в лісі. Він ставав все більш яскравим з кожною секундою. 

«Та що ж там таке?» — думав Віталій і вирішив сказати про це дружині. Олена, не повіривши йому, вийшла з машини. Сніг  з голови до ніг обсипав її всю. Але вогник крізь завірюху був видимий так ясно, що Олені, як і Віталію, закортіло дізнатися, що то може бути.

Алінка і Петрик, скільки не дивилися у вікно, ніякого вогника не бачили. Їх бачили лише Олена і Віталій. Та не знали бідолашні діти, що то не звичайний  вогник з чужої хати, а зла зимова відьма приманила їх батьків до себе. І от він загіпнотизував Олену і Віталія. Вони йшли, провалювалися в сніг, навіть не помічаючи цього. Сніжний кіт підкрався ззаду, зменшив їх й схопив у свої лапи. За наказом злої відьми він мав схопити першого, на кого натрапить у снігову бурю. Батьків Алінки і Петрика та відьма (а звали її Льодорона), хотіла перетворити на своїх слуг — сніжних котів. Льодорона прагнула створити цілу армію сніжних котів, щоб воювати з самою зимовою королевою і перемогти її у битві. А після перемоги загарбати престол і стати королевою Зимового королівства. Вогниками, особливо під час новорічних свят, вона приманювала людей до своєї оселі і схопила так вже багатьох. Відьма користувалася тим, що люди в новорічні свята подорожують, їздять власним транспортом до родичів і друзів, полювала на них, напускаючи сильні завірюхи.

Та не всі зимові вітри готові були їй служити. Справжні слуги зимової королеви Кригожани вступали в бій з завірюхами Льодорони і часто перемагали їх. Але та відьма всім своїм лихим серцем мріяла стати зимовою королевою. Її слуги — 

 сніжні коти  на вигляд були звичайними котами, тільки більшими утричі  і такими білосніжними, що зливалися зі снігом. Раніше ці сніжні коти були людьми, яких колись вкрала Льодорона. Всі вони пішли на  магічний вогник, такий самий, який загіпнотизував батьків Алінки і Петрика. Так у лісах  розвелося багато  сніжних котів. І от натрапили слуги Льодорони на сім’ю Філоненків і приманили до себе Олену і Віталія.

Тим часом настав дуже холодний вечір. Завірюха то вщухала, то знову піднімалася з новою силою. Алінка і Петрик ніяк не могли дочекатися батьків. 

—  Чому тата і мами досі немає? —  захникав Петрик. Чому вони так довго розчищають дорогу?

Не менш схвильована Алінка сама не знала, що відповісти братові. Вона порушила наказ батьків не виходити з машини. Дівчинка вийшла з машини І раптом почула дивну мелодію. Та мелодія чимось нагадувала сонату Баха «Музичний жарт». Чомусь Алінці стало тепло і затишно від цієї мелодії і вона сказала Петрику, щоб він теж вийшов із машини і послухав. Несподівано налетів сильний вітер. Діти думали, що не встоять на ногах. І от діва, вся вкрита кригою, з’явилася перед їх очима. Вітер вщух, а крижана діва заговорила з дітьми ласкавим, добрим голосом.

— Знайте, любі діти, ваших батьків вкрала зла відьма Льодорона і хоче зробити своїми слугами — сніжними котами. Як тільки відьма збере достатньо слуг, вона піде війною на королеву Зими — Кригожану. Та лише добра душа сможе врятувати Зимове королівство і тих людей, котрі потрапили до лап Льодорони.

— Як же ми врятуємо їх? Що нам треба для цього зробити? — запитала Алінка і сльози навернулися на її очі.