22. Перехрещення.

Як би сумно і важко не було йому на душі, яким би злим він не був, те що поруч була Оксана, так радувало його.
Було дуже мало людей, які були б на його боці. І те, як вона себе вела - промовисто говорило, вона, хоч би як то хлипко і по дурному не було, належала тепер до цієї групи.
Вона ризикувала своїм життям, щоб витягти його з приємних, але руйнівних для всіх довкола обіймів сновидіння. Після якого довгий час йому було доволі важко хоч на чомусь сконцентруватись чи відчути в собі стабільність.
В решті Пілігримус дозволив собі думати про неї, пропускаючи ці думки крізь себе разом з енергією чотирьох стихій, що насичувати його дух і тіло. І це було солодко, всепоглинаюче і чарівно - дозволити собі мріяти і бажати хоч на самоті з собою. Він не міг змусити своє серце перестати це відчувати - суміш суму і щастя, печалі й радості, насолоди та болю водночас.

На вулиці ставало дедалі темніше, навіть сніг світився тьмяно, бо з неба сипав сніг, але простір навколо став поволі таким же як і раніше. "Зрив" духа-мага було приховано. А бар'єр послужив запобіжником і захистив його самого від можливих нападків Тримача птахів з іншими. Але час грав проти нього, ці птахи мали надто багато можливостей, щоб помітити, як тут небезпечно. Тепер він прекрасно розумів, що раніше його прикривали змієдухи, але
вони бажали викрасти Оксану для своїх лихих намірів, і Пілігримус не міг позбутись нав'язливого бажання знищити їх. Адже як тільки цим створінням хаосу вдасться вкрасти дівчину, забрати її, щоб скористатись чистим тілом і душею, плюндруючи її заради лихих егоїстичних цілей в них не буде більше причин залишатись в холодних пустошах.
Як тільки вони зроблять це і його, Пілігримуса спробують знищити. Урсамікус теж тоді буде в небезпеці.
Тому він ніколи більше не може лишати Оксану в такій небезпеці. З однієї сторони на неї полює чорнота, з іншої змієдухи. І його злило те, що поки він не бачив виходу з ситуації. Він вже знав, що сили порталу бажають отримати її як розплату за його бажання. І знав що поки може їх спинити. Але їх могутність лякала.
Пілігримус згадав монстра в тунелях і чорноту в воді. А також згадав ті три кулі для відкриття порталу, які так не зміг забрати назад . Ті - яких, уже не було на місці, коли він вернувся по їх пізніше.
"Можливо їх поглинула земля і сніги? Можливо, якщо я знайду їх, це допоможе?Поки мене прикривають змії, я можу це зробити, але Оксана буде беззахисна поруч зі мною".
Із всього виходило, що йому варто було б навчити контролювати її сили, які вони ділять на двох. Він торкнувся рукою своїх губ, ще недавно, поглинутий ілюзією, він торкався її інтимно, а тепер можливо доведеться робити це знову щоб пришвидшити навчання.
"Я їй противний. Їй буде бридко. Треба якось це обійти."
Також йому конче потрібно було дізнатись ще більше про портали, про іншосвітян, знайти якусь лазівку, щоб врятувати себе і її. Інформація яку він знав була не вичерпною. Згадуючи свою розмову з Духом лелеки, Пілігримус пригадав, що той говорив про "об'єднання", без якого Оксана не вижила б, дух-маг - вже побачив, без зв'язку з нею, він сам тепер був не стабільним. З рішення врятувати її, він більше не мав шляху назад. Вона розділяла його силу і його тягар, його слабкість і його кров - і він збрехав, якби сказав собі, що не хоче цей зв'язок посилити, використати всі можливі способи, щоб прив'язати її до себе. Одна лише думка про те, що вона зникне, її знищать, чи навіть що вона повернеться назад у свій світ віддавала болем в його серці, наче він поглинав гірку енергію безжиттєвих пустель. Навіть зараз, спогад про неї у своїх руках віддавався тремтінням в тілі та здавався йому однією з найщасливіших митей свого довгого життя. Хоч вона, мабуть, зовсім не розділяла його почуттів, її душа була світлою, тому Оксана безперечно не бажала чомусь живому зла, була зовсім не такою, отруєною, як в змієдухів.

Медитування вже давно завершилось, він не помітив поблизу нікого, Урсамікус міг дуже довго знищувати тіла духів з озера, тож Пілігримус подумки після медитування попросив вибачення і в них, проводячи невелику церемонію. Потім він вирішив прогулятись навколо дому, щоб згаяти час в роздумах. Пізніше знову зупинився навпроти входу в дім, вдивлявся в ліс, надіявся, що звідти от-от визирне Урсамікус, відтягне час до наступної розмови з його іншосвітянкою, адже після того, що було між ним і Оксаною, ніяк не наважувався повернутись до неї - було соромно, Пілігримус відчував свою безпорадність і слабкість, і думав, що дівчина може словами чи навіть поглядом розрізати навпіл його крихку надію, як ніхто інший вона могла зробити боляче його душі. Він виринув з гірких, тривожних думок лише, коли відчув її погляд спиною і більше не міг його ігнорувати.
Дух-мах повільно підійшов до входу в дім, з якого через привідчинені двері на нього дивилась Оксана.
Він зайшов всередину, змусивши її трохи відійти вбік.
Оксана відразу вхопила його за руку.
"-Як ти? Вже пройшло багато часу. А ти там - на одному місці."
"Все чудово. Я чекаю Урсамікуса. Він от от має вернутись. А ти? Пройдемо в кімнату, я огляну тебе повторно."
Його рука мимоволі перемістилась до місця над її грудьми. Він встиг відчути як бентежно барабанило під ребрами її серце.
Пілігримус стурбовано глянув на дівчину.
"Все нормально."- Промовила вона. -"Якщо потрібно я побуду сама. Дочекайся Урсамікуса."
-"Ні. Я відчую, коли він повернеться. Зараз слід перевірити тебе. І не хвилюйся - я вже повністю стабільний. Перевірка буде швидкою."- Він легко підштовхнув Олю до кімнати, і сам пішов слідом, згортаючи свої руки за спини, щоб не торкатись дівчини зайвий раз.
Вже знаючи всю процедуру, Оля лягла на ліжко. Пілігримус провів над її тілом рукою, закривши очі."
Він задумливо і трохи стривожено глянув на неї, трохи прикусивши з середини губу.
Вона перша не втрималась, встала з ліжка і вхопила його за руку.
"Що таке? Ти лякаєш мене."
Пілігримус видихнув, тяжко втягнув в себе повітря.
"З твоєю внутрішньою силою все в порядку, але лишились малопомітні сліди, якщо хочеш - вважай це маленькими шрамами. Як я й думав - тепер будь-який неправильний рух, може означати, що сила порушиться."
"То це значить нам не можна навіть торкатись чи що." - Оля ковтнула в'язку слину, чекаючи відповіді.
"Не думаю, зараз ж все нормально. Не можна робити щось більш значне. Як фізично, так і духовно."
"А.- Оля почервоніла. - Звісно, я не буду."
Пілігримус сціпив губи і поглянув за веселкове скло, не хотів побачити в очах дівчини огиди."
"Боюсь, після того, що сталось в останні дні, нам доведеться якимось чином контактувати."- Він міцніше стис її руку, щоб вона не турбувалась.-"Справа в тому, що зараз ти зовсім беззахисна, тому це навіть буде корисним для тебе. Сили що є в тобі досить могутні, і те що ми їх закрили звісно добре, але тепер через цю прогалину, із моєю допомогою, я навчу тебе використовувати їх, щоб уражати ворогів."
"Ти маєш на увазі змієдухів? Тих монстрів? "
"Так, і дещо інше, жахливіше, і набагато сильніше - ту чорноту під водою, вона полює на тебе."
"Це добре, я й сама хотіла попросити тебе, щоб ти навчив мене якось захищатись. - Її прохолодна рука доторкнулась його шкіри, даруючи свою ніжність. - Але раніше ти говорив, що твоя сила безконтрольна? Якщо я її використаю, чи не наразить це на небезпеку тебе чи когось іншого з невинних?"
Пілігримус затримав дихання, очікуючи реакції дівчини, та стримуючи пориви зробити щось недозволене, на думку прийшли видіння з ілюзії, де Оксана була його парою. І таки доторки, навіть більш "сміливі", були для них нормою. Краєм ока він побачив, яка вона зараз збентежена.
"Навіть якщо, вона вийде з під контролю, я зможу її контролювати, вона ж моя. І я планую... Поки потрібно...Завжди бути поруч. Інакше, боюсь, ця сила добереться до тебе."
"Тому ти постав Урсамікуса до того озера. А якщо вона нападе на нього."
"З ним згусток моєї сили, тому він зможе втекти від нього. І я наказав йому не лізти в води озера і з ним достатньо моєї сили, якщо помітить чорноту, він втече."
"Почекай...- Вона піднялась із ліжка. - ...нам доведеться знову цілуватись?" - Запитала схвильовано, Пілігримус побачив на її щоках милий рум'янець, але свої очі вона несміливо відвела в бік.
"Ми не можемо гаяти час в цій ситуації, тому якщо інші способи не допоможуть - що ж, ми муситимемо..."- Він криво посміхнувся.
"Авжеж. Розумію" - Знечів'я відповіла вона. -"Але коли і як ми це робитимемо".
Пілігримус розумів, що єдина перепона в тому щоб почати навчання вже зараз: їх, по-перше могли помітити, по-друге, його сила могла вирватись з під контролю.
"Займатись в домі і на вулиці надто небезпечно, а ще за нами тут постійно слідкують. Я маю підібрати місце. Найкраще підійде печера. В мене є одна така на предметі." - Він говорив це дивлячись на лице дівчини, на якому горіла жива цікавість. -"Потрібно буде накласти на тебе ілюзію, ти маєш бути схожою на одного з тутешніх нижчих духів."
"Тобі для цього треба багато часу?"
"Ні. Я можу це зробити хоч зараз. Лише відзеркалю тіло однієї з померлих істот."
Оксана скривилась, але швидко втамувала свої емоції.
"Мені самому неприємно це робити. Але ми маємо змиритись."
"Дякую. І вибач...Я знаю, що це важко для тебе."
Пілігримус хотілось торкнутись її лиця, але він лише тепло їй посміхнувся, спрямовуючи свій погляд на її маківку, із чорним волоссям, йому здавалось, що корінці її волосся стали трохи світлішими."
"Навчатись керувати силою в середині дуже важко. В міру того як я ріс, моя сила теж зростала, тому мені було легше опанувати її. Ти хоч і отримала якусь частину моєї сили через кров, навіть не половину її, але кров завжди містить в собі найнестабільнішу її частини, неперетравлену ще енергію, тому нам необхідно буде для початку хоча б навчити випускати її з тебе, а я її контролюватиму ззовні."
"Ти зможеш її контролювати?"- Навіть подумки її голос звучав дуже тихо, наче її гіпнозувала близькість Пілігримуса, вона нагадувала собі, що все це через це його переливання крові. Лише тому Пілігримус притягує її погляд і думки як магніт, те від чого важко відтягнутись. Найнестерпніше вона почувала себе коли він був поруч, вона то ховала свій погляд, то нестямно дивилась на нього, вбираючи в себе його вигляд наче губка, щоб запам'ятати на майбутнє, коли повернеться на Землю, а він залишиться на Спірітумтері.
"Звісно, адже від самого початку вона моя."-Він криво посміхнувся, Оксана відмітила для себе яким красивим стало його лице коли він посміхається, але швидше ніж їх погляди зустрілись відвела свій, в сторону.
"Добре, я піду, потрібно швидше знайти тіло духа, що хоча б віддалено нагадував би  твоєю статуру" - Він відійшов від неї на кілька кроків, з жалем відняв від неї свої додоні, повільно пройшовся поглядом по її фігурі, зупинився на червоніючих від сорому щічках дівчини, кашлянув в кулак, щоб приховати свій захват і одночасно сором, коли Оксана кивнула йому на прощання - швидко вийшов з кімнати.