21. Світло життя

В своїй(колишній Пілігримуса) кімнаті Оксана побачила, що коїться за веселковим склом. Виявляється нанічній вулиці було багато таких же вогняних згустків, що й раніше дівчина бачила в купальні. Вона злякалась, що ліс довкола, як і дім міг загорітись, але підійшовши ближче до різнокольорового скла раптом помітила, що кулі тягне всі в одну сторону. Безперечно Пілігримус впорався, коли простір був очищеним, Оксана нарешті побачила все навколо змінилось - в далекі видніася бар'єр, а раніше засніжений схил гори став голим, де не де обвугленим гострі піки стирчали під її вікном внизу. В далекі виднілися засніжені, убезпечені бар'єром від викиду сил духа-мага, гори і різнокольоровий ліс.

- Одже бар'єр втримав силу Пілігримуса, що вийшла з під контролю. Це добре.

Також було добрим те, що тепер вона знала - через це скло, якщо що - їй було небезпечно звідси тікати - надто крутий схил, а сніг приховував гострі зуби гір."Хіба, що в мене виростуть крила".

Ніч поволі почала накривати все довкола своєю тінню. Адже імпровізовані факели, що освітлювали все в куполі зникали.

Потім дівчина помітила як з неба почав сипати сніг, спочатку його було так багато, наче сталась хуртовина, він вкрив темні скелі та вони заблистіли. Темна ніч без зір, яких ховали від Оксани непроглядні хмари дарувала спокій, але вона знала що десь там в цих горах ховається зло, що бажало зжерти її. Тому ця краса більше лякала її. Хотілось опинитись поблизу єдиного, хто дарував їй хоч трохи спокою.

"Поки що..." - Сумно подумала вона.

"-Мені варто навчатись контролювати свою силу. Якщо Пілігримуса не буде поруч - це єдине, що зможе мене захистити...- Вона обняла себе за плечі.- Але чи працюватиме вона після того, що ми зробили в купальні."

***

Урасамікус мчав крізь замети снігу до озера між гір. По дорозі відмічав, що птахи Авіса Посесора (Тримача птахів) досі є в лісі. Одна з них здійнялась в повітря - побажала летіти за ним. Але від вогняної кулі за його мовчазним наказом відділилась маленька частинка і полетіла на птаха - огорнула його так що якби той не рухався була перед ним і обпалювала його крила, даючи тому хто її контролював час, щоб втекти.

"-Не дуже розумно було бігати в цьому місці разом з великим вогняним джерелом - що приваблює цих шпигунів."

По дорозі він мусив зупинити ще кілька шпигунів, але сила Пілігримуса швидко вгамовували їх, навіть коли в повітря піднялись три пари птахів.Ця сила несла в собі розум - що ще раз вказувало на потужну владу його володаря.

Йому знадобилось більше часу ніж раніше, щоб дібратись до потрібного місця - ніч повільно вступала у свої права.

Раніше як йому доводилось бувати тут, гладь води була завжди бушуючою. Це місце ніколи не можна було б назвати тихим і спокійним. Але коли він підійшов до нього, від гортаючи від морди засніжені вітки дерев воно було знову таким же лякаючим, як і останнього разу.

"Бистріше б все зробити і повернутись."

Червоно-золота куля величезного розміру летіла за ним освічуючи шлях. Темрява і тиша робила це місце моторошним.

Вогняна куля за наказом Урасамікуса розділились на шість рівних частин - одна з яких залишилась поруч з ним, щоб захищати від того зла, про яке попереджав його володар - інші полетіли над гладдю води - перевіряти, чи лишились ще тіла мертвих мешканців озера на поверхні.

Споглядати за рухами вогняних куль було навіть заспокійливо. Хоч Урсамікус і озирався вдивляючись іноді в зарослі засипаного снігом лісу, але всеодно не помітив як до нього наблизились хижаки. Він відчував наче хтось за ним спостерігає і від цього його нюх посилював, а от тільки сморід смерті і вогню заважав почути щось конкретне.

Через деякий час з тіней дерев до нього виповзали два гості. Вони піднімали свої руки в мирному жесті, але Урсамікус не вірив їм. Кулі з силою Пілігримуса теж "відчули" тривогу Ураамікуса і піднялись вище над гладдю води.

- Не хвилюйся Урсамікусе - ми прийшли з миром. І нічого тобі не зробимо. - Лагідний голос Аржентум Агніуса (Срібного Змія) рознісся по пустощі мертвого озера, яке раніше порушувало лише шипіння розплавленого льоду і тяжке дихання слуги Урсамікуса.

Вогняні сили, що залишилась захищати підданого розділились на безліч загострених наче списи частин і понеслись прямо до духів-змій.

Врятувала їх лише те, що сестра Срібного Змія - Анх Золота- вчасно зупинила величезні стріли вогню. Але навіть її захист не міг їх втримати, помалу щит тріщав, по ньому йшли тріщини.

- Зупинись. Змусь їх зупинитись. - Загрозливо звернувся Срібний змій до Урсамікуса. - Не задумувався чому Пілігримуса ще досі не відіслали під землю, в нищий світ, адже він вже скількох вбив? Чому про портал ще не довідались? Як думаєш, чому Воїнів Зупиняючих Хаосу тут ще немає? Чому ще не забрали іншосвітянку? А душу твого господаря не розчинили і не загнали її залишки в морок? Я стримую і затуманюю свідомість птахів, що слідкують за вами. Змієдухи поки що захищають Пілігримуса,без нас ви всі ходячі мерці.

Урсамікус трохи втамував свою лють на цих духів. Тепер для нього остаточно все стало на свої місця. Залишилось мписатись з Маргарітум(сестрою Пілігримуса), щоб все переаврити. Крім-того, він вже чув дещо з перепалки, що сталась раніше між ними й володарем. Розумів, що вони не жартують, але цей вид духів завжди був підступним, тому він досі вагався. " Мій володар так ризикує заради неї, але що буде з ним без допомоги цих двох. Я маю подумати."

Щит змій перестав тріщати. Але вогняні списи досі були дуже близько біля них.

- Чого ви хочете від мене?

- Твій володар не може бачити істини, бо засліплений спокусливою аурою цієї істоти з іншого світу. Чого ми хочемо, ти й сам знаєш, що ми хочемо забрати її, в обмін на вашу безпеку звісно. - Один зі списів, що був десь посередині щита знову почала тиснути на нього.

- Мій володар цього ніколи не дозволить! І я вам не довіряю, як тільки ви її заберете, Пілігримусу настане кінець. Це якщо ваші так звані воїни зможуть перемогти його, ви теж маєте знати, що в нього достатньо сили, щоб спопелити їх всіх.