20.За межею

...Сидячи у воді, і чекаючи поки Оксана прийде нього, він думав по те, що має стримуватись.

"Щоб я не почув і не відчув, я не маю зробити помилки та все зіпсувати."

В нього тремтіло тіло, від очікування того, що мало статись. Цього разу він відчує як це. Для нього це не важко, з його рівнем сили. Відчувати її душу. Всього-на-всього добре сконцентруватись.

Раніше він ніколи не пробував навіть таких незначних контактів. Всі насиавники, особливо матір, застерігали його, щоб уникав таких контактів - навіть на фізичному рівні - контакт з іншою істотою дуже небезпечний для нього. Тому він мав тримати себе в руках.

Було важко не бажати цього зараз, адже Оксана йому подобалась по іншому, не так як всі інші раніше. Він хотів її бачити поруч, хотів просто бути поруч, оберігати. Хотів бути звичайним духом, навіть і нижчим - аби могти доторкнутись до неї. Щоб вона цього хотіла - щоб теж була звичайною нижчою душею - тоді б він міг дозволити собі слабкість. Та й вона могла б його бажати, а не боятися. Щоб вони разом зростали й падали. Шукали один одного, самих себе, і знаходили.

З самого початку він знав - все буде по-іншому. Ще до того, як їх кров поєдналась все почалось - ще там в снігах - з першого погляду - безкінечна путина його життя розпалась, щоб зв'язатися знову - тільки вже разом з нею.

" У цьому світі - є безліч шляхів, щоб віднайти те що ти прагнеш." - Так навчала його мати, вона могла знищити його, ще в заротку, але вибрала інший шлях. Так само як і він вибрав життя Оксани.

"Я не маю так багато про неї думати,в решті-решт я маю її відпустити - коли прийде час, вона піде від мене."

"Але ти не забуде цих відчуттів ніколи" - Шепотіло його нутро.- "Як це любити когось, відчувати чиїсь поцілунки"

Раніше вона бажала захистити його і врятувати. Вона поцілувала його - щоб врятувати. Віддала свій перший поцілунок для нього. Він цього його душу наповнювало неймовірне щастя.

Значить він був для неї дорогий.

Жалів тільки, що не пам'ятав цього.

Він відразу відчув як душа дівчини з'явилась у кімнаті - легкий вітерець омив його лице. Він відступив на кілька кроків у воді, щоб дати їй змогу підійти.

Дух-маг бачив як коливається вода, коли вона рухалась, Оксана підходила.

Потім щось торкнулось його руки, іншої. Він розумів що вона дуже близько. Його серце барабанило.

А потім він відчув її на своїх стегнах.

"О так, я ж вищий. Їй потрібно якось дістатись до моїх губ."

Він трошки відійшов від стінки глибокого ковша з водою на який опирався. Його стегна були в воді.

-Тобі так зручно, Оксана - Хрипко запитав він, йому було соромно через те, що вона могла відчувати який він збуджений, але хоча б силу в середині він тримав в собі зціпивши зуби.

"Це просто не можливо витримувати - я зійду з розуму. Так приємно."

Тепло з рук перекинулась на його шию, під пасма довгого білого волосся.

"Оксана, прошу зроби все швидше - інакше я просто вибухну" - Попросив він подумки, закриваючи очі та ледь стримуючи силу всередині, бо просто не міг зараз промовити ні слова - його тіло горіло, а збудження бажало знайти свого виходу.

"Це не можливо - я ніколи й ні з ким не зможу собі цього дозволити. О, Тера Спірітум допоможи мені стриматись"

Секунди нетерпіння і жаги здавались годинами - а ж ось - губи Оксани нарешті накрили його - дух маг відчув лише мурашки на губах, але його уява доповнювала картину в його розумі - він застогнав подумки.

Той дотик був таким ніжним - наче його губ торкнулась персикова, легка як пір'їна, рожева пелюстка.

Він відкрив очі - не бачив перед собою нічого - його тіло готове було зірватись, мов вулкан, лава якого немала його виходу.

Але ніжність губ душі Оксани обгорнула все його єство - він хотів втиснути в себе її тіло - але його не було поруч - його оточувала лише порожнеча і пекло його сили в середині давило.

Він закрив очі, намагався згадати для чого він взагалі затіяв ці тортури - віддати їй те, що вона дала йому, щоб він вижив. Я повинен направити потік енергії назад до неї. Повільно.

Пілігримус спробував через поцілунок віддати їй силу - відчув, як жар повільно покидає його тіло і наповнює її душу.

"Це так приємно."

Коли його тіло холонуло, відчуття тіла Оксани й відчуття її губ під собою наростати разом з бажанням. Духу-магу здавалось - що зараз він може це собі дозволити. Може все контролювати. Він віддав Оксані достатньо. Тепер і він і вона були стабільними. Пілігримус, думав що за мить - коли процес скінчиться - помчить в кімнату Оксани й відчує все по-справжньому. Духовно-фізично. Оксана ж йому дозволить... Але...

Бах.

Його тіло відмовило.

Тіло покинула свідомість.

***

Пілігримус лежав на ліжку з Оксаною. Її руки торкались його волосся - пестячи то його лице, то глядячи пасма.

За вікном літали метелики. А з дому чувся гомін маленьких ніжок - там бігали їх діти.

- Милий, що тобі снилось? В тебе було таке щасливе лице. - Оксана поцілувала його в щоку і притислась грудьми до його тіла.

Він доторкнувся руками її талії.

- Хтось мені міг снитись крім тебе, моя солодка. - Він притис її ближче до себе.

На дворі заспівали птахи - сповіщаючи про ранню весну.

- Нам вже час вставати?- Запитав він Оксану хрипло. Тіло видавалось тяжким каменем. А тепле ліжко зовсім не хотілось покидати.

-Ммм. Ще рано. - Вдихнула гаряче повітря вона на його шию. - Ми можемо ще відпочити. - почалаигладити його довге біле волосся.

Вона почала вставати, щоб послянути на його лице, але його руки не відпустили її - він не хотів прощатись з нею ні на хвилинку.

Дух-маг відкрив очі, поглянув на її усміхнене лице. Волосся обрамляло обличчя, а кольорове світло від вікна потрапляло осяювало її постять, вона виглядала як казкова фея зі сну. Не ясна. Лиш малинові губи - пухкі виділялись на лиці, очі ще сонні, напівзакриті повіками, що тріпотіли.