Укриваючи її від світу

Свіже холодне повітря наповнювало його легені. Він медитував - потрібно було найшвидше відновити свої сили. Стабілізувати нутро. Але думки про Оксану і про трупи мертвих озерних мешканців відволікали його. Відмежуватись від всього було важко.

Урсамікус стояв позаду, навіть він, як ніколи раніше, сьогодні датував духа-мага. Адже ледь не нашкодив Оксані.

Прагнення слуги захистити Пілігримуса ледь не коштувало дівчині життя, і тепер Пілігриму боявся лишати з ним її. Сумнівався - а чи не нашкодить він їй - в прагненні помститись за те, що поранила Пілігримуса. Зв'язок між ним і Пілігримусом був такий сильним, що він міг(дух-маг не сумнівався) - вбити того, хто міг нашкодити його покровителю. Пілігрімус знав його так давно - знав - слова могли не зупинити слугу від необдуманих дій. Урсамікус не розумів, що означала для Пілігримуса Оксана. Вона - останній берег його людяності - в океані хаосу, що його оточував - останній берег його спокою. Чи було це тому - що його сили перетікали в неї. Чи те, що в ній текла його кров. Чи дивна магія того ритуалу - що він виконав аби вона вижила. Її життя було так само важливим як і його. Її дихання і почуття, її слова могли ранити його більше ніж тисячі магічних ударів - ніж багацько днів самотності, що він прожив. Ще ніколи в його довгому житті ніхто не був таким важливим для нього.

Сила повітря і землі огортали його. Відчуття спокою поверталось до тіла. Тепло окриляло. Золотистий купол почав накривати дім і околиці місця. Він був іншим, не таким як першим. Був смертоносним. Ніхто чужий не міг пройти крізь нього. Інакше згорить. Він випустив в купол всю свою злість і страх - тому той підсвічував з середини червоним кольором.

Урсамікус поряд мовчки потупцяв своїми лапам по снігу. Не наважувався заговорити до хазяїна. Дух-маг теж поки не зважав на нього. Він озирнувся на дім - тіло тягнуло повернутись до Оксани. Поговорити. Але при згадці про ту розмову, яка передувала - в горлі знову починало пекти. Можливо - той ритуал зробив його слабким - він боявся цієї розмови.

Зараз відносно вона булав безпеці. Можна було ще трішки дати їй часу насамоті, щоб вона могла оговтатись. Та і потрібно було вирішувати - лишити її з Урсамікусом? Лишити її саму? Але якщо зміє-духи вернуться?

Дух-маг знову почав медитувати. В нього зароджувалась ідея.

Як не думав Пілігримус - вихід був лише один.І може це і на краще - Урсамікус сам мав перевірити чи лишились тіла жителів водойми на поверхні озера. Не дарма ж Урсамікус був його слугою - Пілігримус міг прищеплювати на короткий час до нього свої сили, або ж посилати з ним витворену з частини вогняної сили оболонку.

Час як відчувалось зараз плинув повільно, а потрібно було вирушати якомога скоріше. Рухи духа-мага були плавними, за допомогою танцю все можна було зробити трошки швидше. Після завершення процедури, Пілігримус задумався - а чи відчуває такий самий прилив сили зараз Оксана. Чи печуть її груди від переповнення. Чи іде тілом хвиля болю. Останнім часом ритм його життя нагадував безкінечний біг. Те, як і що він намагався владнати - було марним.

Здавалось, щоб він не робив - все руйнувалось.

А ще він вирішив, що всетаки сила не може до неї передаватись зараз. По крайній мірі - не відчував, що його сила кудись "витікала", й що її ставало менше. Безкінечне джерело в середині його нутра жевріло немов вулкан. Воно лише ненадовго "заспокоювалось", коли він виснажувався, але ніколи не "завершувалось". Останнім часом дух-маг все більше хвилювався про дещо. Він знав, що бували нечасті випадки, коли раптом з різних причин свідомість духів вимикалась, і тоді безсвідома, жорстока суть "брала верх" над фізичним втіленням, єдиним бажанням для духа тоді стає - збереження своєї "фізичної оболонки" - безсвідома суть ніколи не прагне нічого іншого. Це наче душею керує тіло.

Якщо Пілігримуса охопить цей стан - це означало можливість втратити Оксану, не говорячи вже про Урсамікуса і інших живих істот, що ще лишились Сніжних пустотах цих земель.

Коли його медитація дійшла кінця потік думок, які він відганяв вернувся на своє місце, Пілігримус підкликав до себе духа-слугу.

- Ти підеш перевірити озеро!

Урсамікус декілька митей спантеличено дивився на хазяїна.

-Але як я зможу сховати тіла?

- Я пошлю з тобою згусток своєї сили, ти зможеш ним керувати. Єдине чого прошу тебе остерігатись - це чорноти - нівякому разі не лізь у воду - я не впевнений, що чорний монстр з яким я бився точно зник. Побачиш щось підозріле, якийсь рух незвичний - тікай, лишаючи позаду оболонку з силою. Якщо ж все буде спокійно - швидко спали тіла - вогонь сам потягнеться до їх, після твого наказу.

- Я ...не такий сильний, як ви. Не впевнений що зможу знищити всіх. Можна я залишусь з іншосвітянкою? Я її захищатиму.

Відповідь Пілігримуса була різкою:

- Ні. Ти нещодавно ледь не загриз її.Хоча я наказував. Говорив, що не хочу її смерті.

- Вона напала на вас. - Жалібно прохрипів ображений Урсамікус.

- Вона не контролювала себе. Це моя сила в ній. Не впевнений чому і як. Але... вона не могла нашкодити мені.

-Зі всією повагою - ви постраждали!Ви справді ризикуєте всім...

Погляд, яким Пілігримус поглянув на Урсамікуса, змусив того замовкнути.

- Оксана під моїм захистом.- Очі духа-мага палали його силою, ніздрі роздувались від стримуваної люті.- Ти її ніколи більше не торкнешся! - Урсамікус злякався, що володар втратив контроль. Позаду духа-мага почав з'являтись вогняний згусток його сили. Урсамікус бачив - сили в ньому були такими могутніми, що могли не лише спалити тіла померлих духів, але і випарувати - пів озера.

- Пане, він надто сильний!- Запнувся Усамікус. Пілігримус закотив очі. Стримував себе - слова друга дратували, чи то може згадка про його вчинок щодо Оксани.

- Змії-духи можуть тебе вичікувати десь поряд, тому він дасть їм знати - ти під моїм захистом.

- А-авжеж! - Захрипів Урсамікус, поки згусток, що набув форму великого птаха не перелетів за його спину. Жар від нього обпікав шкіру.

-А що, як тіл там не буде?Що робити тоді з силою?і птахи Тримача Птахів?Вони ж передадуть йому, що ви викликали згусток.

- Я роздумував про це. Якщо в них виникнуть запитання, я матиму відповіді. Нижчі духи досі розлючені на мене, тому можуть нашкодити тобі, а другий - скид зайвої сили. Ніхто не буде сперечатись, що я намагаюсь контролювати свою силу. - Пілігримус вже стояв спиною до слуги. Золотисто-багряний бар'єр виблискував на сонці.

- Так, пане! - Урсамікус нарешті заспокоївся і вирушив виконувати свою місію.

Пілігримус недовго дивився йому в слід і покрокував до дому.