Знаючий

Кілька днів тому

В його очах двоївся холодний сніг, а сам він бажав відпочити всіма фібрами своєї сильної душі. Тіло змучене довгими пошуками і надмірним використанням своєї сили далось в знаки, які не можна було більше ігнорувати.
"Він точно відкрив портал. Я це знаю."- Думав він, посилаючи вістку своїй сестрі. Скоро вона мала б вирушити в дорогу і через кілька діб мала б бути тут.
Такою великою кількістю птахів керувати було важко. Змушувати їх передавати потрібну інформацію йому було ще важче. Але він справді був шокований коли дізнався, що робив Пілігримус всі ці дні.  Цей  борець за справедливість, що  скільки їв себе  за те, що погубив скільки життів, носив тіла вбитих для пожирання іншосвітянином. Його спостереження тільки підтверджувало здогадки про те, що цей небезпечний вищий дух відкрив портал в інший світ і привів звідти можливо першого чистокровного пожирача за останні століття. Адже тільки пожирач може бажати і навіть потребувати насичення свого тіла мертвою плоттю інших істот.

А це означає, що якщо кров чистокровного, влити в родовід змієдухів, він подарує їм дітей могутньої сили, таких могутніх як мали їх предки колись. І тепер він має шанс, привести до свого дому цю могутню силу. Поки Пілігримус не зрозумів, що мусить вбити іншосвітянина, чи поки його совість "тримає його", щоб це не зробити.
Правда спершу потрібно вкрасти ту істоту від Пілігримуса, захистити від ради і змусити поєдналися з ним самим чи  з його сестрою.
Змієдух ще сумнівався, коли вони разом з перевіряючи не знайшли нічого в домі .... Справді - можна було б списати все на простий викид сили у некотролюючого себе  Пілігримуса. Особливо через те, що він бачив наслідки минулого викиду. Жахливі і з іншого боку, показуючи велич цього дивного духа-мага.
Сам він завжди відчував у Пілігримусі щось рідне. Але його суть настільки була, як говорили інші "очищена" Матір'ю, що там не могли прослідковуватись і краплини "пожирачів".
І ось, він бачив через очі пташок, як Пілігримус заносить до свого дому тіла померлих істот. Інші не обділені розумом, могли побачити в цьому лише ознаки прощання з полеглими. Особливо прискіпливі, як от Керувач птахів - відразу зрозуміє, що щось не так. Змієдух спирав пам'ять птахам. Не даючи їм передати потрібні сповіщення своєму керівнику. Він спирав і те, що вони бачили коли слідкували за Пілігримусом.
Його очі сяють розумінням і захватом.
Тепер він знав, що Пілігримус відкрив портал. І що більше переглядав все те, що вбачали птахи. То більше переконувався. Але птахів було так багато, так багато потрібно було сил, щоб стерти їх пам'ять, керувати їх діями. І все ж... був не всесильним. Рано чи пізно він міг припустити помилки, - а тоді скарб, що він знайде вб'ють.
- Сестро поспішай! - Мовив він в долину, куди полетіла птаха ..... -Ти повинна допомогти мені.

***

***
Теперішній час
Його сестра підповзла до нього.ЇЇ грудина поривчасто підіймалась, але на лиці світилась щаслива, трошки божевільна посмішка. Говорила вона пошепки та тяжко дихала.
- Хух, я втрачаю сили. Вони вже близько?
- Не хвилюйся - ти встигла. Але запах, нам потрібно швидче втекти. Боюсь його слуга може нас почути.
- Зачекай. - Сестра принюхалась до запахів лісу і скривила лице, почувши.
Змій дивився на дерева за якими був Пілігримус. Він не бачив його, але шпигуни Тримача птахів бачили. Знесилений, він всеодно мчав до скарбу "пожирачів".
- Ми мусимо йти, бо він нас точно почує. Той "Неконтрольований" не дурний і зрозуміє що члени ради тут не просто так. - Роздратовано говорив сестрі змієдух.
- Я майже витягла її. Але виявляється в ній його сила. "Неконтрольований" віддав їй свою кров і якось передав силу.
- То ось чому тоді я не зміг розпізнати "скарб". - Задумливо прошипів Ангіус. Він не знав чи радіти йому, що тепер на нього покладалась місія з'єднання з "нею". Це ж мабуть як бридко має бути.

Але чого не зробиш заради роду. Тоді, їх діти звільнять їх від утисків і більше ніхто не заборонити їм пожирати кого і коли завгодно. Бути вільними... - Він задоволення засичав і вдихнув запахи лісу довкола і відчув гіркий запах вогню.
- Він нас помітив!
- Не може бути.- Шипіла сестра.
- Тоді чому я чую запах вогню? Готуйсь до бою! - Відповідав їй брат.
- Ні, заспокойся. - Зупинила його рукою вона. - Нас помітять занадто рано. Я бачу хто випускає силу. То вона. Вийшла на вулицю.
Мій погляд зупинився на дівчині, русяве волосся помітно світліло від коренів, очі були наповнені сумішшю страху і люті. Вона спантеличено оглядала околицю, а її оточені вогнем, наче зачарованими червоно-жовтими браслетами із розтопленого золота, руки поволі опускались вниз.
Він уявляв її потворною, як хляча догу(з бридкими зеленими плямами по тілу і слинявою шкірою, населяє болотисту місцевість, нижчий дух), сам не знав чому. Його сестра бачила її, вона підтвердила, що кров створіння змішана і виявила що то жіноча особина.
Він думав що вона буде жахливою, потворною і відразливою для нього, але це було далеко не так. Так далеко наче його свідомість зараз на короткі миті "опустилась" під воду і стало важко дихати. Час зупинився на коротку мить, навіть сніжинки затримали свій політ до холодного покриву землі. Тільки та вогняна сила в її руках здавалась йому чужою і неправильною в ній - все інше було ідеальним. Якби у його світі існували боги, то це створіння точно було б божеством.
Світлі прожилки сили під її шкірою відходили від маківки до рук, наче якась страшна хвороба пожирала це ідеальне тіло і хотіло її знищити. Йому здавалось тоді, що він не встиг і вона вже надто сильно вражена, вже втратила надто багато себе. Нею володіє сила Пілігримуса. Дівчина згорить в ній, хоч сестра сказала не рухатись, він не чув, чи не хотів чути, він бажав захистити її, оберегти і витягти з неї все те небезпечне палюче єство Пілігримуса. Сестра не дала йому ступити і кроку - вона перекрила йому шлях.
- Пілігримус поруч, отямся Агніусе!- Його очі невідривно дивились на "скарб". Сестра не могла зупинити його.
Дівчина стояла на колінах, і як він розумів, прагнула погасити вогонь, але це була невдала спроба. Спантеличено вона дивилась на свої руки.
-Оксана! - Почулось звідкись від дерев. Голос Пілігримуса хрипкий і радісний водночас. Очі дівчини засяяли і на обличчі на якусь мить з'явилась щира посмішка, очі засяяли радістю, та ця емоція дуже швидко зникла.
Так і мало бути, сестра розповіла їй все. Вона має піти від нього. Він її вб'є, точно вб'є, якщо дізнається, який простий крок йому лишився до того, щоб отримати бажане.
Раптом величезна постать Пілігримуса опинилась біля "скарбу", і тоді на якусь мить йому здалось - що це кінець, він вб'є її прямо зараз. Він відкинув від себе сестру.
- Відпусти. Він знищить її зараз.
Але яке було здивування, коли дівчина мовчки, не проронивши ні звуку, відкинула його на іншу сторону засніженої галявини.

Живіт Пілігримуса був весь в крові. З рота його теж текла цівка крові.
А дівчина, вона дивилась на свої руки, повільно відступала, він бачив своїми зміїними очима як нитка сили переходить з її тіла назад до Пілігримуса.
І на неї різко побіг нижчий дух слуга Пілігримуса - Урсамікус.
"Кривавий дух" як його називав Змій крикнув йому, щоб той зупинився. А змій був вже перед дівчиною, своїм хвостом він відбив слабкого духа в сторону - до свого хазяїна.
- Не смій торкатись її нищий! - Ангіус був готовий впитись в горлянку дурному нижчому духу, що хотів завдати кривди дівчині.
Змієдух чув крихке дорогоцінне дихання жінки позаду себе. Від цього його м'язи напружились. Її запах нагадував її Пілігримуса, від цього він скривився - обіцяючи собі подумки, що очистить її від тієї гидоти, за першої-ліпшої нагоди.
Пілігримус привстав - виглядав він жахливо, навіть не вірилось, що зараз він міг зпалити все це місце, з усією горою
- Я її забираю!- Мовив до нього Ангіус. Позаду нього сестра підійшла до скарбу, хоч він і бажав ще раз поглянути на ідеальні риси обличчя дівчини, це було надто небезпечно. Яким би кволим зараз не виглядав Пілігримус - він нескінченне джерело палючої сили, темної як ніч і неймовірно разючої.
- Ви її не заберете. - Мовив супротивник Змієдуха все ще не можучи випрямити спину і підтримуючи руками кровоточивий живіт.
- Тобі мало смертей навколо - хочеш і її вбити - " Кривавий". Думаєш я не знаю що ти накоїв. Всі ці духи вмерли через тебе. Ти неконтрольований.- Він мовив до сестри.- Забирай її.
- ВИ ЇЇ НЕ ЗАБЕРЕТЕ!- Твердо вимовив Пілігримус. Сніг довкола нього почав танути. Птахи Тримача Птахів позривались із дерев і стало чути шорохи їх крил поруч із цим місце. Якась частинка свідомості Ангіуса намагалась контролювали їх, але він відчував що не міг дістатись до деяких, їх страх робив птахів надто вороткими, щоб можна було упіймати їх маленькі мізки у свої кігті. Це неабияк злило його і відволікало.
Сестра , що вже майже довела дівчину до краю лісу зупинилась.
Перед нею загорівся вогонь, не даючи ступити і кроку.
В нього полетіла вогняна куля, але він вправно ухилився від неї.
Пілігримус за мить опинився поруч з ним. Вогняний меч готовий був встромитись в тіло....Але дух-маг як завжди завагався.
- Я не розповів про неї іншим. Як і сестра. Ми прийшли її захистити від...
Меч втопився в вогняні обладунки змія, вони миттю поплатилися. Почувся запах горілої плоті. Але змієдух не відступав, бажаючи дати більше часу сестрі.
-Тобі варто її відпустити, за тобою стежать, а ми її виведемо і заховаємо. Ми не віддамо її раді духів.Вона наш скарб.- Сказав Арженту Агніус Пілігримусу.
- Я маю вірити, що ти її не зжереш, просто заради того, щоб спробувати смак нової істоти.
Ангіус вирішив промовчати про те, що він якраз спробує її на смак, але для цього не обов'язково буде їсти її плоть.
- Це б було доволі нерозумно з мого боку.- Духзмій відчував, що скоро втратить контроль над птахами, фізичний біль була надто сильною.Він ледь тримався.- Ти знаєш чому мої родичі завжди захищали тебе... Не задумувався над цим. Ти ж викликав її з того світу, де зародилась твоя душа. А її душа і тіло з того світу.
-І що з того? - З кожним словом йог вогняний меч поринав в тіло Ангіуса на міліметр глибше палячи м'язи.
-Знаєш від кого походять змієдухи?- Піт стікав по по його лицю. Але на те він і є вищим духом, що може терпіти і таки муки.
- Від вашого роду. Великі змії і люди - так називається її вид - з'єднались в одне ціле ще давніше ніж матір дістала твою частинку з того каменя, за багато багато тисячоліть до того. Наша кров в її жилах.

Пілігримус встромив меча сильніше в його плоть. Чи він не повірив, чи не хотів вірити. Але меч виринув з спини , і так само швидко "Неконтрольований", його виняв і замахнувся, він явно хотів відтяти голову Ангіусу.

Десь позаду скрикнула сестра. Очі змієдуха дивились в повні вогню очі Пілігримуса. Він бачив там лише ненависть. Тоді він зрозумів, що Пілігримус ніколи не віддасть скарб йому. Ангіусу навіть здалось на секунду, що дух-маг читає його думки. Саме том хоче його вбити.

***
Мені здавалось, що в моєму тілі надто багато "зламаних" органів, те чого бракує, прогалин в моїх знаннях. Все життя я готувалась до підкорення найвищих вершин в спорті, я хотіла перемагати всіх своїх суперників, бо мені подобалось це відчуття. Коли ти кращий, сильніший, справніший.Навіть на міліметр, навіть на меншу частинку, але ліпший.
Але зараз пазл в моїй голові не складався.
Пілігримус стояв поранений мною. Вогняна сила, яка належала йому, нарешті покидала моє тіло, що була зовсім не готове до неї і линула до свого власного володаря. Того, хто прикликав мене у цей світ, ледь не вбив, але багато разів рятував, наче оберігав. Але ця дивна змієподібна дівчина говорила про нього як про зло, він не контролював себе.
Прямо зараз я бачу як горить земля, як вогонь з'являється нізвідки і опиває стіну між мною і тим шляхом яким мене пробує відвести від Пілігримуса змія.
Я її боюся, але її слова про Пілігримуса мене теж лякають. Все збігається в її розповіді. - Те що саме він врятував її - був близько біля того місця - бо саме він його створив. І його сила - вона ж бо бачила - яка вона жагуча, смертоносні - вона теж на його місці бажала б її позбутись.
Я хотіла стати сильнішою, він хотів позбавитись сили - можливо тому вона тут. Тільки от - я жертва - мене треба вбити, щоб він отримав те, що Пілігримус бажає. Якщо він так довго хотів цього - якщо це єдиний варіант, якщо б я була на його місці чи вбила б я заради цього?
Чомусь в грудях розростався біль.Було шкода Пілігримуса. Було шкода себе. Але її також цікавило питання - нащо вона цим зміям? І вона не хотіла ризикувати своїм життям. Сильні руки змії тягли її до вогню, сили цієї істоти тушили його. Чому вогонь Пілігримуса здавався їй безпечним, хоча від нього йшов сильний жар? Чому не вірилось, що він їй нашкодить.

Чому серце хвилювалось за того, хто затяг її сюди.

"Все дуже просссто. В тобі його кров. А значить це все його впллив. Ти повинна довіряти нам. Нам вигідне твоє життя, йому вигідна твоя сссмерть. Ось це правда." - Чужий голос просичав в її голові. Оксана поглянула на кігтясту руку, що тримала її за зап'ястя.

В голосі змії відчувалась щирість. Її рука міцно тримала її. Вогонь перед ними розступився в сторони, даючи двом створінням дорогу.
Той срібний величезний змій, що дивився на Пілігримуса, злісно посміхнувся, показуючи ряд гострих зубів. А -він -Пілігримус, заніс меча, і змахнув ним, щоб вбити створіння.

Змія, що тримала Оксану, злякано запищала.

- ВОРНА, ІБУ САРАШ! -Гострі наче ножі кігті зміюки впились в шию дівчини. Вона миттєво виявилась прикутою до холодного тіла змії.

Пілігримус підвів погляд від срібного змія. В його очах палав вогонь, він був лютим. - Оксана затамувала подих. Вона  знала що сказала зміюка, вона погрожувала її життям. В заміну життю свого дружка.