З"явлення

Крихти сну з минулого розчинились, як тільки Оксана побачила постать Пілігримуса. Але так раптово, як і з'явився - він зник - наче пісок розвіявся з легким вітерцем, прийшло усвідомлення - що реальність це сон, а разом з тим світ навколо з її минулого швидко розчинився, розчинився її друг - на останок лише тепло і жалібно посміхаючись їй, від цього боліло серце. Сіра порожнеча стала тепер її місцем, цим сном. В порожнечі навколо неї літали лише пилини, що раніше складали це місце. Дівчина тяжко задихала і впала на коліна, пригорнула руки до грудей і закрила очі, зціпила зуби, щоб не заплакати і заціпилась думками за те єдине, що було в її житті зараз справжнім - свого рятівника.

"Як добре було б випити зараз заспокійливих. Я вже просто не можу..." Її руки торкались піску, що колись був підлогою. В думках з'явився образ її рятівника.

Повільно її дихання стабілізувалось і Оксана винирнула зі сну. В кімнаті було темно. Вона доторкнувсь руками ліжка, обмацала лице і тіло. Потім присіла і оглянула кімнату. В кутку парувала їжа, а її волосся було сухим. Вона глянула за вікно, за кольоровим склом, що дивно переливалось кидаючи на неї різнокольорові відтінки ночі в цьому світі, виднілись верхівки засніжених дерев і красиве безхмарне нічне небо. Оксана знову лягла на продовгувату ніжну подушку. Змучена і задумлива вона згадала ніжні доторки Пілігримуса до свого тіла. Він торкав її спину, його дихання ледь проходилось по її лицю, наче він боявся біля неї вільно дихати. Їй би відчувати сором за те, що він схопив її слабкою і оголеною, але напевно вона ще надто квола, щоб мислити розумно. Несвідомо дівчина проходила руками по тих місцях, які він торкався. Як вона хотіла знову його побачити. Його миловидне майже дівчата лице з дивними очима і сильне тіло. Відчути дотик, що проникає душу. Раціональна частина її мозку хотіла все це зупинити, але не могла побороти.
В якийсь момент вона відкрила очі, і побачила перед собою чисту гладь заледенілого озера, вона була тут - поруч з ним, але знову безтілесно. Її дихання збилось. "О ні тільки не це." Пілігримус стояв за крок від неї. Видивляючись щось в себе під ногами. Озирнувся і глянув "крізь неї" в долину. Вона здригнулась. "Одже, це все як минулого разу, знову я біля нього без тіла."

Оксана згадала, що саме це озеро бачила в сні раніше і про нього розповідала йому. Тільки воно тоді було зовсім іншим. Вода, що в її сні хлюпотіла, зараз була твердою, а звуків колихання води і поготів чути не було. Дівчина відчувала, що тут щось не так - стало аж надто холодно, не так як раніше. І цей холод поглинав, наче хотів її з'їсти. Мертва тишина лякала її більше ніж те, що могло ховатись під водою. Оксані здавалось наче її вже накрили тонни води. Вона вже на дні. Дівчина стала спиною до спини Пілігримуса і сама вдивлялась в воду під собою. Дух-маг стояв наче скеля. Здавалось, що навіть дихати перестав. А вона вдивлялась в лід під собою, відчуваючи тривогу. Раптово велика смоляна пляма почала підніматись з дня до її ніг, розповзаючись піді льодом в різні боки рукавами.

- Обережно. - Закричала, намагаючись попередити духа мага про небезпеку. Еле він ніяк не реагував - не чув її. -Що це в біса за хрінь? Пілігримус - ей. - Вона помахала перед його лицем руками. Лід під ногами дівчини почав пронизливо тріщати.
- Що за хрінь блін.- Запищала вона. Не знаючи що ще робити, вона почала перескакувати тріщини в які просочувалась чорнота в різні боки, але швидко зрозуміла, що ефекту ніякого від цього не буде, адже субстанція вже була всюди під льодом, тому Оксана розвернулась і підбігла до свого рятівника, заплющила очі, не контролюючи свого тіла - вся затремтіла, намагаючись обійняти Пілігримуса при цьому. Руки проходили крізь його одяг і тіло.

- Та блін - скільки можна. Ну за що це мені все? - Сльози почали котитись по її напівпрозорому лиці. Раптом лід під ногами почав плавиться. За мить дух-маг створив навколо себе і Оксани кокон і пішов під воду. Дівчину понесло за ним, хоча вона трошки відстала і поринула в крижану воду, вона спробувала затримати повітря, надула щоки наче два шарики. Хоч вона зараз і була в духовній формі, боялась захлинутись водою. Повітря оповивало Пілігримуса попереду, він досліджував підводний світ озера і Оксана, коли зрозуміла, що утоплення їй все ж не грозить - теж почала це робити. Чорноти не було довкола, Дівчина нарешті наздогнала і підплила до духа-мага, причаїлась в воді біля нього, коли ж вирішила вийти з його бульбашки і поринула назад в крижану воду на глибині, відчула, що присмак в неї гіркий і металевий - смак крові. Після цього почала чути як б'ється десь далеко нажахано її серце. Оксана швидко відпливла назад в кокон, і вже наче прищеплення до тіла Пілігримуса, просувалася слідом з ним під воду все далі і далі.

"Де ти там і я.
Пов'язані нитками крові ми.
Не роз'єднати - назавжди..."
Легка скрипуча пісня лилась в її свідомості, поки дух-мах шукав злу пітьму. Заспокоїлась дівчина лише на мить, поки її очі не помітили в воді жахливу картину. Озираючись довкола, Оксана хапала ротом воду, горло знову пекло - від шоку вона знову покинула рятівну бульбашку Пілігримуса. Мертві істоти довкола "валялись" як зламані капостною дитиною іграшки на дні озера, їх скорочені тіла були прикуті до дна дивною субстанцією, подекуди пробити чорними шипами чи то такими дивними чорними списами. Оксана зімкнула повіки і знову обернулась до Пілігримуса, намагалась обійняти його велике тіло, щоб упоратись зі страхом що поглинав її розум, власне серце знову калатало в вухах. Його звук був таким близьким і водночас таким віддаленим. Її руки знову пройшли крізь тіло духа-мага, а сам він так сильно заревів, що дівчина на мить злякалась, що його вбила пітьма. Біль пронизала її горло, очі пекли від сліз, що безперервно лились, Пілігримус зник у товщі пітьми попереду, а потім все закрила пітьма її жаху. - Оксана вже нічого перед собою не бачила. Дівчина закрила очі. Розпач і страх досягли такої межі - що не давали їй змоги думати про щось інше ніж близький кінець. Вона змусила себе розкрити повіки, які вперто закривались. "Там десь Пілігримус - її рятівник, можливо тільки я зможу врятувати його."
Нарешті розплющивши очі, щоб побачити, що відбувається навкруги, Оксана подумала, що осліпла - чорнота була всюди - закрила вихід на поверхню, заховала тіла вбитих істот у воді - навіть духа-мага дівчина не бачила і не відчувала ніде більше. Раптом вогонь опалим її, але їй не було жарко, розпач, що поглинає її думки став палити її, але вона лише наростала. Стало ще темніше, і саме хлюпання води стало рідшим.
- Вийди і покажись хто б ти не був. - Почула Оксана голос Пілігримуса. Вона навіть повернула голову до його звуку. Подумала, що то він кличе її. Але раптом порожнечу води наповнив звук, що нагадував собою скрегіт ножа по твердому каменю - моторошний сміх величезного чудиська:
- Хахаха. - Дівчина прикрила вуха, щоб стримати біль в голові від нього. Тьмяна тінь відділилась від чорноти. Безформене смоляне чудовисько "склалось" в постать чоловіка в якого була чорна маска на лиці.
- Іди сюди...- Посунули воно кігтями до дівчини, наче намагалось вирвати її серце.-...ти наша.
Звернулось воно до неї. Оксана відчула, що воно хоче її зжерти, поглинути. Вона забажала зникнути з цього місця, повернутись у свої тіло. Тільки далека думка в її голові, що Пілігримус поруч і зараз тут з нею в небезпеці, можливо тяжкопоранений, стримала її.
"Не буде його, не буде тебе."- Пронеслась думка в її голові.
-ВІДДАЙ НАМ ЇЇ. - Створіння волало як навіжене, розмахуючи кігтями в усі боки. - ВІДДАЙ ЇЇ.
Оксана зрозуміла, що десь тут поруч Пілігримус, але не бачила його. Її тіло закликало. А потім всепоглинаюче відчуття злості і туги пронеслось її свідомістю. Вона відчула як її тіло, кістки наповнились вогнем, і понеслись з її тіла в бік чудовиська, наповнені частинкою її і вона відчувала могутністю Пілігримуса. Світло, що осяяло все навкруги, не дало їй побачити, що ж сталось з монстром. Але вона нарешті зрозуміла, вона не бачила Пілігримуса, бо була в ньому. Знову розчинилась в його тілі, що саме заспокоїло її. Звук його серцебиття, його подих поруч, доки моторошну тишу після чорноти і вогню не наповнили звуки "оживаючиго" озера. А потім її тіло почало носити в воді, вона відчула не свою, а його(духа-мага) втому, він не міг стримувати воду, що бушувала тепер в озері наче після цунамі.
Оксана намагалась "вийти" в його тіла, але не виходило.
-Пілігримус ,прокинься!- Кричала дівчина, не розуміючи чи має це якийсь сенс. -Прокинься, ти ж потонеш. БУДЬ-ЛАСКА, ПРОКИНЬСЯ! ПІЛІГРИМУС.
Оксана знову спробувала вийти з нього, закрила очі як раніше і спробувала розслабитися. І знову нічого.
"Будь ласка, просунься. Пілігримус"- Заговорила вона думками. Він не відповів.
"Потрібно спробувати ще раз. Не можна здаватись. Я ще зможу його врятувати".
А потім вона закрила очі, і наче розриваючи, понад сили почала тягнуться з його тіла.
Вона вийшла, побачила свої прозорі руки і тіло Пілігримуса під товщею кубометрів води, розуміла, що їй не загрожує більше нічого, але от він... Небезпеки навколо більше не відбувалось, чорноту спалив він, він врятував її... знову. Прозорою рукою вона потягнулась до його тіла в воді, але знову ж таки вона просто проходила крізь нього. Скільки б разів вона не старалась - в неї не виходило до нього торкнутись. Вона не помічала як довкола в воді плавали мертві тіла мешканців озера, скручені і страшні.

- Ні, ні.НІ. Ти не можеш лишити мене саму. - Вона пробувала знову і знову, але нічого. Зла і знервована вона вдивлялась в його лице.

- Будь-ласка не вмирай! - Розслаблене непритомне лице Пілігримуса чарувало своєю красою, білосніжне довге волосся почорніло під водою, розліталось в крижаній воді в різні боки, як і дивний срібний, трошки прозорий від мокроти одяг відкривав очам його сильний стан, і не відаючи що ще зробити, Оксана потягнулась вустами до його губ - зробити те чого бажала від коли перший раз зустрілась з ним поглядом - зєднатись з ним і врятувати, намагаючись при цьому виштовхнути його тіло на поверхню водойми, зупинить занурення, адже його тіло беззупинно йшло на дно.

Вона відчула ніжність його губ.
"Будь- ласка вижити. Я не зможу без тебе." - Промовила вона тихо в думках.
І його тіло відштовхнуло від неї білою силою. Воно понеслось до гори, до поверхні водойми. А її відрекошетило, потягнуло назад на дно, вона закрила очі і відчула як світ крутиться, перевертається, розчиняється - її понесло до власного тіла з неймовірною швидкістю. Так що все довкола здавалось світлими полосами, як колись у вісні.

***
- Пілігримус. - Закричала вона, як тільки встала.- Пілігримус.
Заозиралась навкруги, здавалось минуло кілька годин, від того часу як заснула.
Оксана точно знала, що те, що щойно вона бачила було не сном. То була реальність. Пілігримус був на межі життя і смерті. Йому потрібна була допомога. Так він викинув на поверхню води, але точно був ще не на твердій поверхні.
- Хто небуть. Урсамі.. як там його ... Ай! Допоможіть. Ведмедю. ДОПОМОЖІТЬ.- Вона кричала. І дуже швидко в кімнату забіг стурбований слуга Пілігримуса.
Він щось теревені по своєму. І хоч Оксані було страшно, вона тяжко дихаючи намагалась пояснити йому, що Пілігримус потребує допомоги.
-Пілігримус. - Вона тикала пальцями в вікно. - І показувала йому наче він вмирає, прикладаючи руки до своєї шиї.
Він здивовано підійшов до її ліжка. Приклав руку до її руки, але дівчина скинула її.

- Пілігримус в НЕБЕЗПЕЦІ! ДОПОМОЖИ! - Слуга швидко вибіг з кімнати, Оксана вже подумала він її зрозумів, але цей недолугий лишень притягнув їй поїсти. Говорив щось знову незрозумілою їй мовою. Оксана схопила його за лапу.
-Ні. Ти повинен допомогти Пілігримусу. - Потім вона намагалась показати це думками. Але слуга не міг її зрозуміти. Вона зрозуміла, що так, думками контактувати вона може лише з Пілігримусом і все. Розуміла, що вони втрачають час. Вона тяжко видихнула повітря. Закрила очі.
Зістрибнула з ліжка. Показала "ведмедю" на себе і сказала.
- Я Пілігримус. - Вказала за вікно. Потім вдала, що плаває. А потім що тоне.
Їй здалось, що в мозку цього дивного створіння відбулись позитивні зміни. Він почав розуміти.
- Пілігримус Хайфа лан. Нам паранусіс.
- Підігримус в небезпеці.- Почала вдавати, що задихається вона знову і вказала за вікно.
Потім дівчина знесилено впала на коліна і почала просити.
- Врятуй його. Врятуй Пілігримуса.
Слуха здивовано дивився на неї. Але через хвилю, крикнувши якесь різке слово помчав до виходу з дому.
Оксана дивилась йому в слід, надіятись, що він зможе її врятувати. Вона встала, поглянула на їжу, що стояла відкинутою в кутку кімнати і зараз їй би в горло не полізла і дібравшись до ліжка і знову намагалась заснути, щоб полетіти духовно до нього. Але не могла. Вона змучено і роздратовано через свою некудішність дивилась на веселкове вікно. Намагань роздивитись краєвиди, або ж побачити свого рятівника десь там, як він на своїх вогняних крилах вертається додому.

"Додому? Ха. Це не мій дім. Це...Ай та годі цих дурних думок..."
Раптом вона почула глухий удар чогось об стіну дому.
"Невже це ведмідь вернувся так швидко?" - Подумала вона, привставши. Але незрозуміле відчуття тривоги переповнило її. Так наче там в домі за кількома стінами зовсім не друг.
Оксана встала з ложа і заховалась в кут кімнати, найдальший від дверей, на знаючи куди їй ще піти. Вона чула тихе шкрябання по кам'яній підлозі дому. Таке тихе і спокійне, наче то тканину хтось ніс і вона гладила камінь собою...