Шукаючи монстрів

Коли Пілігримус вибирав наступне тіло нищого духа, якого мала зїсти іншосвітянка то йому було простіше. Він досі відчував огиду від самого себе, але його досі переповнювали нещодавно виникші емоції, вони досі брали нал ним верх. Дух-маг в думках попросив вибачення в тіла і в душі, яка як він думав навряд його чула і розпочав переносити його в більш спокійне місце для подальших дій з ним. Йому було цікаво чи вже помітили його маніпуляції нищі духи - птахи шпигуни і що слідкують за ним і передасть інформацію своєму господарю - Авісу Попесору. Йому не було страшно, але й він робив все швидко, не хотів щоб хтось щось запідозрив через його нехграбність і повільність.  Це єство було більше першого і тому його на думку духа-мага мало б вистачити на довше. Він похапцем подумав чи варто його тут перерізати на кілька частин, чи краще зробити все біля дому. Вирішив віднести його ближче додому. "В ідеалі потрібно це робити в домі, там ніхто не бачитиме, але зараз в мене зовсім немає на це часу." Пілігримус використав свою силу - створив сніжну пилину, що закрила його від зайвих глядачів. Все відбулось за мить. Тіло розламалось на три рівні частини. Дві частини, з яких знову зануритися в тимчасовий сховок зі снігу, одна ж залишилась висіти в повітрі, доки інші вже засипав сніг. Далі він зробив с цим шматком все як і того разу. Їжа швидко приготувалась. Дивний запах рознісся місциною, тому Пілігримусу довелось спалити опалу гілку Нашари - гіркого голчатого дерева, що росло неподалік від дому.
Потім він сховав її в звичній сховані за вікном і наказав, щоб слуга відніс її Оксані зранку, коли вона прокинеться. 
Він не зміг себе зупинити і все ж зайшов до її кімнати, побачив як вона мирно спить на його ліжку. Волосся дівчини було мокрим, він так і забув його їй висушити, хоча обіцяв. Підніс руки до її світло сірих пасм, легкі струмені сили підняли її волосся в повітря і воно за лічені хвилини посохло. Пілігримус намагався сконцентруватись, щоб не спопелити бодай ненароком її красиве волосся. Тому дивився тільки на нього і тільки в останню мить, коли робота вже була дороблений, його погляд опустився до блідих щік і рожевих губ. Від Оксани пахло свіжістю лісів Каршами - квітчатого вічнозеленого місця де він жив недовго ще до свого увязнення. Приємно було розуміти, що вона зараз пахне як він, вірніше він вже не пах - його запах змінився на прогірший запах диму і смерті. "Життя і смерть. Крихке неймовірно цінне життя і вогонь що несе біль і знищення"- Подумав Пілігримус. Вона дихала рівномірно і йому кортіло коркнутись її гладкої щоки. Дівчина була недосяжна для нього наче зоря в небі, але вона впала до його ніг як подарунок і як велика відповідальність, він не міг її загубити. Не міг зрадити. Дух маг мав би відвести погляд, але це несамовито  прагнення поєдналися з нею свідомістями і відчуттями перемогло, леде-ледь кінчиками пальців він торкнувся її щоки. Шкіра була ніжною і теплою.  Його очі закрились і він сконцентрувався, хотів побачити її сон. 
***
Оксана була в велитенському приміщенні, яке тмяно освітлювалось світлом з самої стелі, вона примала в руках довгу тонку палицю і дивилась на дивне продовгувате низьке синє ліжко в долині, над яким стояли дві довгі грубі палиці, зверху між собою з'єднані ще однією більше тонкою Оксана рівномірно задихала  і опустивши палицю під нерівний кут швидко побігла. Пілігримус хотів спинити її - його турбувало, що ж це вона робить, чи тікає від чогось, він озирався довкола, але не бачив нічого небезпнчного. Палиця встромилась в потрібний чорний отвір і різко випрямилась піднімаючи разом з собою тіло іншосвітянки високо в повітря. Вона пролетіла так високо над тою дивною конструкцією, перелітають на своєму шляху дивну конструкцію,   Оксана почала падати, дух-маг не встиг нічого зробити, тільки відчув страх, що втратить її, навіть розуміючи, що це лиж сон, він подався до неї, бажаючи допомогти, але Оксана впала на ліжко тяжко дихаючи, її тіло спокійно лежало на синьому ложі в схожому на дивний костюм в який вона була одягнута, коли він перший раз зустрів її і він схоже був мокрим від поту. На лиці дівчини застигла радісна посмішка. 
- Нарешті. - Тихо мовила вона собі під ніс.
- Оксана.-  В приміщення забіг хлопець. Двері гримнули об стіну.
- Святослав. - Здивовано прохрипіла дівчина і почала вставати. Хлопець, що прийшов, швидко підбіг до неї і допоміг встати.
- Що ти тут робиш?- Запитала дівчина, все ще намагаючись заспокоїти своє дихання після недавнього стрибка.
- Шукав тебе. Ти забула - сьогодні в Каті день народження?А тебе нема.
- В Каті день народження? - Дівчина озернулась довкола. Пілвгримус перевів погляд туди куди вона дивилась. Високо над підлогою в цьому місці висіла картина засніжених гір.
- Точно. Я запрацювалась.
Хлопець поклав руки їй на плечі і засміявся.
- З тобою завжди так. Вся в навчанні.
Щоки дівчини почервоніли від останніх дій знайомого. Пілігримус напрочуд розізлився. Йому захотілось змести чужі руку з її тіла і відкинути хлопця геть. "Тільки я маю її торкатись". Пілігримус зрозумів - йому потрібно швидко тікати з її снів, інакше він може тут все спопелити.
- Ага. - Кивнула дівчина.
- Тоді ходімо?
- Зачекай Святослав,  мені ж потрібно тут все прибрати. - Затримала вона свої кроки- озираючись назад і глянула прямо на Пілігримуса, але він вже зник.
***
Збиваючи сніг з дерев попереду, Пілігримус летів вперед дуже швидко, в думках його панували ніжні доторки до тіла Оксани і виникали від цього неправильні, не гідні для вищого духа бажання і почуття.  
"В ній тече моя кров, а в мені її - все це через те. Я не маю... не повинен бажати..."
Потім він згадував її сон з іншим хлопцем, і думки спалахували злістю і бажанням щось зруйнувати.
Його сила бурлила під шкірою, хотіла вирватись. Сила яку він не міг доладу контролювати через втому. 
"Силу плоті може здолати високий розум і сильний дух."- Шептав він собі, нагадуючи слова матері. Але перед очима поставали тонкі госрі плечі Оксани. На тому місця де вона торкалась його шиї розходились мурашки. Здається сам вогонь кусав його тіло в тих місцях з середини. Він тяжко дихав.
"Не думай. Не думай про неї."
Її сірі очі і ніжна посмішка ніяк не могли зникнути з його думок. А сила в жилах наростала. Грозилась спалахнути - спричинити нові негаразди.
І тоді він зробив те, що додало всі хтиві бажання - згадав тіла убієнних лавиною, а вірніше ним самим нищих  духів. 
Тремтіння під шкірою по троху відходило - розум прояснився. Перед взоров він побачив краєвиди водойми в якій раніше, у своєму сні, Оксана бачила щось дивне.
Виявилось, що поглинутий думками, він  блискавично стрімко донісся до нього.
Тут дійсно було щось не так. Зазвичай це місце пихтіло голосом духів, джурчанням води яку вони пробивали бавлячись, але зараз озеро обрамлене схилами загострених гір більше нагадувало мертве місце. Лиш вітер інколи розгойдував сніги на склі білого і ідеально рівного покриву води. Він піднімався в повітря, а потім вяло опадав донизу, формуючи то тут то там дивні візерунки.
Пілігримус погасив свою силу, залишаючи лише меча в одній з рук і обережно ступив на зальодянілу поверхню, дивлячись довкола і в низ. Прозора поверхня засипана снігом не давала йому змоги додаду побачити, що ж там знизу, тому він спокійно дійшов майже до середини. Там дух-маг довго вдивлявся в воду, а потім вирішив звернутись до внутрішніх відчуттів. Закрив очі, розставив руки в сторони. Біле світло в середині його думок переповнювала смута, незрозуміле відчуття наче щось зле дуже близько- ця темне енергія пекла його душу, так багато їх тут було, але він ніяк не міг зрозуміти з якої сторони, вона знаходиться. Відчуваючи що щось не так, Пілігримус різко розплющив очі і побачив, що під ним в'язка чорнота розливається в різні сторони наче в воду хтось кинув щось на кшталт смоли - лід під ним затріщав і по ньому пішли малі тонкі тріщини. Він піднявся в повітря, заозирався в різні боки і вдивлявся під лід,  готуючись до бою, але за мить чорноти вже не було. Не замислитись ні на секунду він спустив на озеро свою вогняні силу, а сам піднявся в повітря ще вище вде на пекельних крилах своєї сили. 
Огорнувши себе в бульбашок з вогню дух-маг опустився під воду на дно і побачив жахливу картину - мертві жителі озере валялись на дні без життя. Наче притиснуті до нього каменями напівпрозорого чорного кольору - вбиті в дно чорними голками. Їх очі були опалі в тіло, а лиця виражали страх, які вони певно відчули перед тим як їх поглинула чорнота.
Пілігримус зривів від розпачу, тільки вода не дала вирватись на зовні жодному звуку.  Мить і чорнота знову була всюди - вона закрила вихід на поверхню - Пілігримус став палити її, але вона лише наростала. Стало темно, і саме хлюпання вони стало рідшим. Пілігримус намагався спалити її своєю силою, але це ніяк їй не нашкодило.  Чорнота наближалася до нього.
- Вийди і покажись хто б ти не був. - Крикнув дух-маг в порожнечу.
- Хахаха. - Моторошно засміялась чорнота так гучно, що дух-маг аж закрив свої вуха. Тьмяна тінь відділилась від чорноти. Безформене смоляне чудовисько сформувалось в постать вищого мага, але в нього була чорна маска на лиці, що не давала побачити хто це чи що це.
- Іди сюди...- Посунули воно кігтями до нього, наче намагалось вирвати серце.-...ти наша. 
Потім здавалось воно звернулось до нього.
-ВІДДАЙ НАМ ЇЇ. - Створіння волало як навідене, розмахуючи кігтями в усі боки. - ВІДДАЙ ЇЇ.
В якусь мить Пілігримус зрозумів, що говорить воно про Оксану. І він залютував. Лише від однієї думки, що вони хочуть забрати від нього її, що можуть вбити, його сили ледь стримувані протягом ночі вирвались з під контролю - вони понесли в чудовисько срібним сяйвом і  розвалили те на тисячі краплини, що пінились і випаровувались, перетворюючись в супроводі  моторошного крику жаху. Пілігримуса поглинули тисячі кубометрів льодяної води. Він знову почувавався так наче в тілі немає жодної краплини сили. Його тіло носило під водою, а горло немюсамовито пекло - та це здавалось не важливим, бо він здавалось би здолав чорноту, що хотіла відібрати нього його дівчину. 
Нарешті вода вгамувалась і його тіло підняло на поверхню, його очі все ще були розтулені і дивились в прозору воду, що наповнилась тілами мертвих нижчих духів. Вони висіли то тут то там, тіла повільно наповнювались світлом - наче це їх загублені душі повертались назад. 
Очі Пілігримуса пекли - він плакав, його душа плакала. Сльози зливались з водою. 
Дух-маг зрозумів, що потрапив у темне місце, наповнене тільки печалем і болем і не міг вибратись, не міг полетіти, не міг втекти.
Прозора, немов теж тільки дух до нього підлетіла Оксана, її рука торкнулась його щоки. Він відчував тепло її руки, але не міг поворохнутись, лиш мовчки дивився. Її губи повільно наблизились до його губ. І він відчув ніжність на своїх вустах, наче по ним махнув куточок шовку. А потім вона обійняла його і в його жилах знову спалахнув вогонь...
***
Пілігримус відкрив очі, поруч нього лежав на снігу Урасамікус. Він був весь мокрий і тремтів від холоду, як і сам Пілігримус. 
- Нарешті. Я вже думав ви загинули. - Тяжко дихаючи прохрипів дух слуга.
Дух-маг хотів щось сказати, але не вийшло, горло неймовірно боліло, і слів нюз нього не виходило.
Він сплюнув гірку воду і озирнувся. На поверхні озера позаду плавали тіла нищих духів-магів.
Все ще тяжко дихаючи Урсамікус і сам озернувся і подивився туди, куди глянув хазяїн.
- Так, там щось було і вбило їх?Я ледь витягнув ваз з озера. - Змучено промовив він. Пілігримус кивнув.
- Але ви  вбили того хто зробив це з ними?- Запитав слуга.
Пілігримус похитнувшись, став на дві ноги і підійшов до води. Він не знав, що сказати і не розумів, що то було.
"Воно хотіло вбити мене? Вбити Оксану?" - Під горло підкорив клубок і він вирвав водою в сніг, впавши на руки.
-Ок.сана? - Запитав він хрипло слугу.
-Ааа.  Ви самі присмерті, а думаєте за ту іншосвітянку? Але гаразд - цього разу вона врятувала вас. Ця істота так шалено молила мене, називала ваше ім'я і просила про щось, я зрозумів що ви в небезпеці і вирішив перевірити, добре  - ви мені сказали куди летить, як бачите вдало я сюди прибіг, не знаю скільки часу ви були в воді, але я вспів вчасно.
Пілігримус поглянув в сторону де був його дім. Йому хотілось летіти до дівчини, вона була сама і була в небезпеці. Він тяжко покрокова в ту сторону.
- Куди ви, а як же тіла нижчих духів, якщо їх побачать шпигуни.... нам кінець. - Урсамікус переграв його і спав перед господарем.
Дух-маг відмахнувся від слуги.
-Гаразд- гаразд. Сідайте мені на спину - ви думаєте з нею щось сталось?
- Воно...те... вбило.. їх всіх... хоті.ло ... її.- Прохрипів Пілігримус.