Замкнена

Дівчина хвилювалась за свого рятівника, хоча поруч був його друг, тривога з кожною годиною наростала все більше. Але ослаблене тіло не могло тримати її свідомість довго в реальності, її очі закрились. Оксана заснула, і потрапила в суцільну темряву, знизу щось далеко світилось, а зверху чувся шум - наче щось звідти неслось на неї, вона підвела очі і побачила ангела з вогняними крилами, він був вже дуже близько, летів прямо на неї, вона не встигла злякатись, лише закрила очі, як він врізався в те місце де була вона. Болю не було. Вдих - вона опинилась в його гарячому тілі - тепер тяжка оболонка її рятівника падало в чорну порожнечу разом з нею. Цей жахаючий сон змусив дівчине серце битись дуже швидко. А тіло по не відомо якому колу вкрилось потом. Одежа липла до шкіри, в вісні вона махала руками намагаючись вибратись з пастки. Її шкіра поколювала.

Урсамікус помітив її муки, нахилився над нею. Передав своєї енергії. Але це не допомагало. Він спробував її розбудити - іншосвітянка не приходила до тями.

Вона чула шум вітру, шум крил Пілігримуса, які не давали йому падати надто шквально. Дівчина насмілилась відкрити очі. Оксана зрозуміла, що чує - те що чує дух-маг - стала його очами і вухами, відчувала все сильнішу спеку. Далеко попереду у світло жовтому світлі почала виднітись якась чорна крапка. Чим ближче до неї підлітав її рятівник - тим більшою вона ставала. А потім почувся удар. Кам'яні стіни затремтіли. Було чути як булькає і розбризкується там внизу довкола цієї дивної водойми вода. Відчула трохи страху і жагу дізнатись правду, але не відала кому ті почуття належали, бо і сама ними переповнювалась. Дух-маг летів все повільніше, скоро він мав дістатись дна цієї печери. Повітря ставало солоним на смак і гірким, наче його насичував пилок якихось рослин.


Тоді як Оксана відчувала страх - перед неминучою зустріччю з каміннням і водою, Пілігримус чітко розумів, що він робить. Дівчина ж уже не могла сприймати це видіння як сон. Все було надто реалістичним.

Раптом дівчина відчула, як хтось тягне її звідси й на мить перед її напіврозплющеними очима постало лице великого білого ведмедя. 

-Пілі... Пілігримус...- зашепотіла вона.

Слабо почула набір нерозбірливого тексту, що тороторив надто гучно Урсамікус.Очі дівчини знову заплющувались.

Тепер знову пройшовши крізь пітьму - дуже близько до очей Оксани висіла морда страшного величезного створіння. Вона хотіла кричати, але не виходило. Знову була в пастці тіла Пілігримуса. Його серце рівномірно калатало в грудях і дівчина вирішила сконцентруватись на цьому. Тіло духа-мага було напруженим. Сила, що лилась з рук переносила в повітрі велику чорну тушу, яка була денеде покрита білими цятками. Вона чула, як з неживого тіла стікає вода, як з водойми в печері били струмені гарячої води, наповнюючи повітря новими порціями жаркого пару.
Пара обдавала тіло Пілігримуса, від того йому було дуже важко, нестерпно, в голові трохи паморочилось. Його дихання стало дедалі тяжкішим. Оксана відчувала, що він знесилений.
Їй і самій було непереливки. Вона хотіла вийти з цього ув'язнення, покинути його тіло. Намагалась закрити очі, щоб не бачити перед собою страхітливої морди, побляклих очей. Вона ще не відчувала запаху гниття, але якийсь терпкий запах в повітрі в суміші інших, можливо був кров'ю істоти. І цей запах був їй знайомих. Хоч дівчина не могла закрити очей. Та вирішила сконцентруватися на цьому запасі. Те, що було перед її очима розпливалось. Зникало й ось її прозоре тіло висіло над водою. Нічого вже не відчувало. Тільки очі бачили воду, що світилась в глибині дивним світло-жовтим світлом. В голові трошки паморочилось. Вона шукала поглядом Пілігримуса. Той вже перемістився в інше місце - палив вогнем тіло, що лежало на каменях, куди він раніше його переніс. Воно плавилось і поволі ставало меншим, тільки чорні кістки лишались. Дівчина намагалась закричати до нього. Але він її не чув. Видовище того, що він робив їй не подобалось, тому вона покрутилась навколо своєї очі, оглядаючи цю печеру, чорну діру, над головою і низ. Там де була вода. Дівчина досі пам'ятала, як гаряче було від цих кооропових фонтанів води, а повітря таким душним, що якби вона насправді тілесно знаходилась тут - давно б гигнула. Коли один з струменів пробив її тіло, вона не відчула нічого, остаточно переконалась - насправді плоті тут в неї зовсім нема. Лише дух. І це неймовірно захопило її. Час ринув з неймовірною швидкістю. Вона побачила як вже з розтягнутий одягом з голови до п'ят замурзаний Пілігримус танцював у цьому пекельному тьмяному місці. Вона достеменно не розуміла - що ж це він робить. У поганоосвітленій печері було мало видно його лице і тіло з далеку. Але дівчина зачаровано дивилась. Боячись рухатись, щоб він бодай не зупинився. Його рухи були плавними, як в древніх китайських танцівників, а іноді ставали різкими - наче він намагався вдарити когось й забрати щось собі з повітря. Потім так само - знову ставали ніжними, він малював в повітрі якісь фігури стоячи на одній нозі, підпригував і зависав в повітрі. Перескакував з каменя на камінь.
"А він виявляється дуже гнучкий" - подумала Оксана, відкриваючи рота від подиву.
В решті його танець завершився. Але дихання духа-мага стало спокійнішим.Наче від танцю йому стало легше. Він ще трохи покружляв по каменях біля дивної кипучої водойми, щось перевіряючи. Оксана і сама намагалась помітити в тих місцях куди він дивився якусь дивину - але нічого там не бачила. Хоч і побоювалась підлітати надто близько до духа- мага, не хотіла знову потрапити в заручники його тіла. Вона помітила, як за його спиною розкриваються прекрасні червоно-золоті вогняні крила, які здмухали вбік воду в водоймі з бризками кипіння в повітрі і пил з каменів. Пілігримус піднявся в гору. А Оксана тримаючи його попереду своїх очей летіла за в слід дуже швидко.







Вона прокинулась - поруч досі був дивний ведмідь.Оксана заговорила до нього, хотіла все розповісти.
- Пілігримус, я його бачила. З ним все в порядку.
Урсамікус хилитав головою, щось відповідав. Махав лапами. Але це не мало сенсу - вони не розуміли один одного. Від пригнічення щодо цього факту Оксана бахнулась назад на своє ложе, поправила зім'яте укривало. Потім знову встала, випала запропонованої ведмедем води й знову лягла. Згадувала місце зі свого видіння.
"Що ж то було?Що я бачила? Підігримус вбив ту істоту? Але якщо так, то чому? Чому спалив її? "
Ніхто не міг дати їй відповіді на ці запитання, крім самого духа-мага. Але хоча б тепер вона знала, що з ним все в порядку - ну якщо їй це все не примарилось.
Через певний час слуга духа-мага різко схопився на свої чотири великі лапи і побіг до виходу, його оленячі роги вдарились об кам'яну не рівну стіну в проході в іншу кімнату.
Оксана зрозуміла, що це повернувся Пілігримус.
Вона і сама здійнялась на ноги, щоб швидше його побачити і пересвідчитись - те, що вона бачила в сні реальність чи ні.
Їй досі було важко ходити, з горем пополам дівчина дійшла до іншої кімнати - там вона відразу зрозуміла. То був не просто сон і не марення. Вона бачила, те що сталось з ним десь далеко звідси.
Його одяг був такий же обвуглений, як і в тому видінні. Лице, яке в тій печері спітніло і покрилось пилом - було тепер не світлим, а сірим, як і голі безволосі груди. Одяг так само. Він був же не де порваний. Мабуть - об ті гострі камені, які вона бачила його очима. 
Дівчина підійшла до нього повільно, він тим часом про щось говорив зі своїм другом. Вони сперечались, Оксана відчувала це по тону.
Вона взяла його за рукав, не бажаючи перебувати - в решті, вони могли обговорювати щось дуже важливе. Змучений погляд духа-мага блукав від неї до білого рогатого ведмедя і назад, аж доки не сконцентрувався остаточно на ній - пробуджуючи дивний тепер всередині.
Їй хотілось швидше розповісти йому все, запитати про його крила. Вона не знала, що він так може.
"Хто б міг подумати -Пілігримус може літати."
Він підідвинувся до неї ближче. І раптом вона опустила погляд до його грудей. Його голі і брудні перса були прямо перед її очима. Вона різко відвела погляд до його лиця - також брудного.
Оксана знала, що й сама зараз виглядає не найкращ им чином - скуйовджене нерозчесане кілька днів волосся. Яке, мабуть, доведеться дуже довго розчісувати, якщо в цьому місці взагалі є таке приладдя. Бурудна шкіра, і одяг, який вона не знімала з себе кілька днів. Його друг за спиною подався кудись.
Його гарячі пальці торкнулись шкіри її руки зовсім легко. І в мозок проникла його думка.
"Привіт. Ти як?"- Його голос здався Оксані таким самим змученим, як і вигляд.
"Привіт. Та. Нормально здається. Болів не було більше... таких сильних як раніше."
-" Це добре. Послухай. Нам з тобою потрібно серйозно поговорити. Пройдемо до ліжка."
Її спантеличило це прохання. Але вона тільки і відповіла:
- "Добре."
Пілігримус почав вести її назад до кімнати. Посадив на ліжко, а сам сів на коліна і взяв у свої великі долоні її руки. Дівчина намагалась не звертати уваги і не думати нічого про його голі груди. Раділа, що мала на це час - поки він вів її до місця призначення вона мала змогу опанувати себе.
"Сьогодні, поки шукав одну річ, я зустрів дивне створіння. І в ньому - в цьому створіння була енергія як з твого світу. Розумієш що це означає?"
"Та якщо чесно - не дуже"
-"Добре. Тоді поясню. Я боюся - що в наш світ могла потрапити ще якась жива істота з твого. Тому розкажи будь - ласка чи був хтось з тобою, коли тебе затяглося сюди?"
"Коли мене сюди затяглося, я була одна. Я тренувалася пізно ввечері на одинці в спортзалі"- По здвинутих бровах дівчина зрозуміла -Пілігримусу невідоме слово- "спортзал".- "Приміщенні де займаються виконанням різних вправ. Знаєш - в нас там зверху висіла велика картина - дуже красива з засніжених горами. Майже як у цьому місці. І потім раптом - відкрився той дивний портал. Мене затягло... А потім я тікала від нього і в мене здається ледь не потрапляли блискавки. Я втулка достатньо далеко. Йшла йшла. А потім. Ну ти знаєш, що сталось далі..."
"Тобто ти не знаєш чи могло ще когось сюди затягнути."

Оксана заперечно захилитала головою.
"Не знаю. Можливо, що і затягло. Але якщо так і сталось -навряд би цей хтось довго тут прожив?"
" Чому ти так думаєш? У вашому світі всі настільки слабкі?"
" Розумієш в нас була.... Як пояснити - спекотно. Не холодно. І всі відповідно вдягались легко. А тут - тут дуже холодно. І якби ти мене не врятував так швидко - думаю я б теж померла."
"Хм. Я про це і не подумав. Можливо ти і права."- Пілігримус потер однією рукою підборіддя і ппродовжив ставити їй запитання.- "А чи нема в вас у світі істот? Хм. Закрий очі і розслабся. Спробую уявити картинку, щоб ти їх побачила."
Але Оксана не заплющила очі.
" Я бачила того монстра в печері."
"Що ти бачила?" - Не зрозумів Пілігримус, він вже закрив очі, але здивовано їх розплющив.

"Я хотіла тобі сказати. Але ти мене запитав за портал. Я бачила те створіння, яке ти підіймав над кипучою водою в печері. І бачила як ти його палив."
"Що? Не може бути."Він відірвався від її рук я зірвався на ноги. Але потім заспокоївся і знову присів. Знову взяв її руку в свою.
-"Це перший раз ти таке бачиш?"
"Не перший. Думала це мені примарилось. Тому тобі не розповідала. В той день, як я перший раз отямилась. Перед тим, як ми зустрілись і поговорили - мені здалось я падаю під кам'яну підлогу цієї кімнати - вона подивилась під його ноги. - Я падала дуже довго і глибоко - там бачила дивну дівчину, чи як ви себе називаєте?"
"Духи. І яка була ця "діівчиина" чи дух? Можеш закрити очі і уявити її."
Оксана сконцентрувалась і показала йому ту дивну білявка з чорними наче смола очима і колами довкола них. Вона згадала її біле плаття і як розтріскування Сніжне волосся вітер в різні сторони.
"Перший раз бачу, не знаю що це за дух. Але вона подібна до деяких наших створінь. Добре," -він уважно дивився на лице Оксани. -" Що ти ще бачила?"
"Не знаючи сон це був чи ні" - Але дивне озеро на дні якого чорнота. Та чорнота була наче... живою. Наче щось велике і зле - воно мене кликало.
"Це погано." - Пілігримус стурбовано подивився на веселкове скло.- "Щось ще?"

Оксана заперечно захилитала головою. 

"Добре. А те створіння, яке я спалив сьогодні - воно тобі знайоме? Не нагадувало нікого з твого світу?"
"Ти знаєш в нас таких тварин і людей нема. Хіба в фільмах є такі монстри, тобто вони вигадані. Є такий фільм "Тремтіння землі" - і там схожі штуки вилітали з під землі і їли людей і худобу." - Пілігримус знову нахмурив брови. Половину слів йому були невідомими.
"Ну фільм... це як картинки, що я тобі передаю уявою, тільки їх показуючи не духи, а вони показуються - Вона показала пальцем на стіну. - наприклад, ось там."
"А люуди і тварини?"
"Я людина. А тварини? Якщо я правильно розумію - то це істоти не такі розумні як люди. От ти дух чи як?"
" Я вищий дух, або дух маг, наділений тілом із сильними ментальними здібностями. А ще є просто духи, які мають сильні ментальні здібностей, і є нижчі духи. Просто живі істоти, які не мають сил і великого розуму."
"Зрозуміло. Ну тоді люди подібні до нижчих духів, і тварини в принципі теж. Сил ніяких ми не маємо. Люди просто дуже розумні. Надто іноді. А ще не знають як зупинитись, не знають міри. Але це довга розмова, на неї піде вся ніч, поговоримо про це іншим разом."
Пілігримус кивнув.
"Ти, мабуть, згододніла, а я пристав з цими розмовами. Хочеш їсти?"
Оксана сором'язлива кивнула. І Пілігримус своєю силою потягнув з вікна з під снігу тушку мертвої істоти. Він почав підігрівають її своєю силою. І відразу відніс кусочки до рук іншосвітянки.
Вона поглинула їх, сором'язлива дивлячись на Пілігримуса. Їх руки зараз не торкались один одного, і вона відчувала все більше сорому через свій вигляд і те, що він такий змушений тут біля неї сидіти, наче біля маленької дитини.
Коли вона доїла останні кусочок і витерла губи і руки тканиною, яку їй подав Пілігримус, він посміхнувся і нарешті торкнувся її вже потерпілих рух.
"Ти виглядаєш дуже втомлено.Хочеш спати?"- Відразу запитала вона.
"Поки мені ніколи спати. Багато справ. Я хочу перевірити ті печери, що ти бачила на наявність ще таких же монстрів. І ще перевірю озеро."
" Але ти тільки повернувся і геть знесилений?"
" Не хвилюйся за мене. Я можу не спати тижнями, якщо треба. Та енергія, що наповнює моє тіло майже безмежна. Просто я не бажаю її надміру використовувати."
"Як цікаво - люди мусять спати, не те що ви. До речі - я бачила твої крила там... вони дуже... мм красиві."

На щоках Пілігримуса з'явився рум'янець і він сховав своє лице, відвернувши його в інший бік.
" Хм. Дякую. Але вони і жахливі. Можуть завдати лиха іноді."
" Вірю. Літати з тобою, мабуть, не можна, можеш підпалити."
" А ти б хотіла з мною політати?" - Подумав швидше, ніж зрозумів, що саме ляпнув Пілігримус.
" Ну, коли той хто все це заварив і всі монстри будуть спіймані- то чому б ні. Якщо ти звісно мене не підпалиш."
Пілігримус криво усміхнувся. - Відірвав від неї руки. Не хотів, щоб вона почула його думки. -" Це я все це заварив. І не знає коли й чи закінчаться всі ці лиха взагалі." Він подивився на підлогу на свої ноги. Коліна боліли від довгого сидіння на них, але він не зважав на це.
Оксана з нерозуміння поглянула на його руки, що були зараз за кілька сантиметрів від неї. На його замурзане красиве лице і сумні очі. Хотілось торкнутись його, але це було надто інтимно. Але і лишати його такого самотнього і зажуреного вона не могла.
Вона сама потягнулась до нього.Торкнулась до руки.
" Я образила тебе чимось?"
" Ні. Ні. Просто, ти вже в порядку? Так?"
" Так. Я чудово себе відчуваю. Ну, крім того, що варто було б помитись і перевдягтись."
" О. Ось чому я сьогодні перед всім цим полетів днем по дещо. Ти відпочинку тут. А я через кілька годин вернуть і ти зможеш помитись. А потім і перевдягтись."
" В тебе є для мене одяг?"
" Не по розміру. Але буде."
" Це чудово. Дякую тобі."
Пілігримус усміхнувся, розглядаючи лице Оксани і її схудле кілька секунд, але потім знову відвернувся від неї.
"Тоді я піду - швидше все приготую."
Він піднявся на ноги, і вже розвернувся, щоб вийти з кімнати. Але потім різко повернувся і підійшов до неї. Нахилився різко, від чого Оксана ледь не впала. Одна його рука, щоб допомогти її втримати сидяче положення вхопила її за талію, від чого в дівчини пройшли дрижаки по тілу, серце закалатало, очі знову дивились на груди духа-мага, що теж стрімко опускалися і підіймалися. Інша рука схопила її пальці -" . О і ще... кхи. Вибач. Налякав тебе." -Оксана підвела погляд на його голос. Перед очима була його шия, що пахла димом і тим же запахом що в тій печері. Його кадик над її волоссям піднявся і опустився. Важке дихання обпалило шкіру лиця. Рука, що притримувала її талію, підтягнула її ближче до тіла Пілігримуса. Так що її лице порівнялось з його.- "Ледь знову не забув тобі сказати головне... в тебе такі гарні очі... Тобто не це. Інше... Раніше.... я про це не хвилювався, але тепер, коли ти наповнюєшся силами - мушу тебе попередити. Ти не можеш виходити з дому." В її голові було пусто. Вона намагалась збагнути, що там він говорив після слів про її очі. "Не можна виходити з дому".

" Що?Чому?"- Волосся з'являлись, хоч якісь думки в голові дівчини крім відчуття збентеження.
" ти ж іншосвітянка. Таких істот в нас не люблять. Це якщо м'яко говорячи. Тебе в кращому випадку посадять в клітку,а в гіршому вб'ють. Тому тобі не можна виходити. Розумієш."
" Розумію.... І дякую"

Дух маг кивнув. Він ще хвилину дивився на її губи, що і не рухались. Наче чекав, що вона заговорити, хоча вони могли спілкуватись лише думками і тільки тоді зрозумів, що потрібно її відпустити. Пілігримус спочатку опустив її назад на ліжко, а коли вона сіла на ковдру, забрав руку з талії, а потім і пальці від її руки. 
Розвернувся і вийшов з кімнати. Серце Оксани, ще довго калатало.