Істота незрозумілого походження

Заради власної безпеки він не летів з тією ж швидкістю, як істота що потрапила в прірву. Тому до місця призначення дістався набагато пізніше. 

Вода знизу урвища бушувала фонтанами і парувала, з під неї лилося слабке жовто-біле світло, тому в низу не було геть темно. Хоча це тьмяне світло зовсім не було видно згори - зі входу в безодню.

Пілігримус висів у повітрі, над тілом, яке постійно носило зі сторони в сторону від дій рідкої водойми.
Ця істота - ким би вона не була - не мала шансу, щоб вижити. Якби її не вбила сила удару, об поверхню води, вона б померла від кипятка. Вода тут виявилась дуже гарячою. В особливо в тих місцях, де бурлили фонтани. Навіть Пілігримусу було небезпечно тут висіти надто низько, струмінь води температури окропу міг потрапити в нього. 

Очі створіння дивились в пустоту не фокусуючись. Дух-маг міг хоча б оглянути, яке воно це створіння. Шкіра була чорною і гладкою наче в змії, але з плямами жовтого і ще світлішого, майже білого, схожого на колір шкіри його прибулиці. Спереду були дві лапи з гострими кігтями. Дух-мах нарахував їх п'ять штук. В залі теж було дві лапи з кігтями і хвіст - в кінці з трьома гострими шипами. Звісно, якісь кінцівки могли бути і під тілом, але Пілігримус не міг цього бачити.
Він одягнув на очі окуляри, з якими можна було бачити ауру істоти (вони лишались при ньому ще з часу, коли він оглядав Оксану) і подивився на енергію, що досі слабо бушувала в тілі цього створіння, хоча вона вже повільно покидала його - вертаючись до простору, тільки крихти мали залишитись до кінця тління.
Здивувався - то була суміш чужосвітної і енергії цього світу. І саме енергії не набутого, не з'їденої. Хоча і така була присутня, якщо заглянути глибше. Це була енергія істинна з якою народжуються. Не такою як в Пілігримуса, адже він народився з каменю з іншого світу. А саме народжена з чогось в цьому світі Спіримумтери.Його оболонка була з цього світу, а нутрощі перемішували чужу і рідну енергію.
- Отже, можливо ти виліз з дна на поверхню по стінах. Він оглянув камені стіни, але не помітив на їх якісь сліди від пересування істоти- наприклад його величезних кігтів. Навіть підійшов до них ближче, злетів не високо. Ніяких слідів не було.
- Слідів нема. Але можливо туди - на верх, ведуть ще якісь тунелі.
- Отож ти піднявся. І ти по всьому, як я бачу, пожирач. Мабуть, ти з'їв якусь чужосвітову істоту і ще парочку наших. 

Пілігримус роздумував в голос, намагаючись заспокоїти таким чином себе далі.
- Хоч ти і був не дуже хорошим, лишати тебе в цій воді не можна. Ти можеш її отруїти під час свого повернення до праху. Але зізнаюсь, я радий, що ти сам пішов до мертвих, і мені не довелось тебе вбивати. Все-таки я ще ніколи нікого не вбивав спеціально.
Він підняв своєю силою його з води.
Помітив ще кілька гострих продовгуватих шипів під величезним тілом, а ще трохи ближче до пащі виднілись сліди на шкірі - вони були схожі на шрами. Як пізніше зрозумів дух-маг - паща взагалі була складена, але на ній виділить краєчки зубів, дві діри над ними, якими він певно дихав і були йому за ніс. Ще вище були два пагорба шкіри, за якими ховались з різних сторін голови великі різнокольорові очі, які вже були пустими. Одне з них, те що часто омивалось кип'ятком - зовсім поблякло.
Пілігримус відчував, що його енергія після підняття величезної істоти вже зовсім вичерпуються. Перебування після холоду в такому душному і жаркому місці дуже швидко його стомлювало. Він кинув тіло на куски каменів, що були поблизу і розкрив одну з одежин в якій був одягнений, оголюючи торс. Лантух з веселковим склом спихнув набік, щоб не заважав. Від гарячого пару йому паморочилось в голові. А ще потрібно було спалити це тіло.
- Не можна було, щоб його навіть випадково знайшов вищий дух.
Він направив на нього свій вогонь і ще довго дивився як тіло пожирали жовто-червоні пасма його сили. Воно швидко опадало і перетворюватись в сірий прах. Але кістки було дуже важко спалити. Вони обвуглились, стали чорними. Але так і не знищилися. Навіть не поламались.
- Йозаний. - Пришипів Пілігримус. - Що ж ти за істота така, що тебе не може знищити навіть моя сила, яка камені плавить. Доведеться до тебе повертатись, як щось вигадаю.
З останніх сил дух-маг скинув на останки істоти камені й почав їх платити, щоб приховати чорні кістки. Потім знову накидав на тіло каменів і зверху наклав маленьку ілюзію - знак своєї сили, яку міг розпізнати тільки він, щоб можна було знайти це місце.
Він побився на свою робою і залишився задоволеним. Ще раз перевірив, чи є сюди ще якісь входи крім верху і гарячої води і заспокоївся. Подумав, що пора вертатись додому.
Просканувавши повітря і свої відчуття - він зрозумів - не вистачить в нього сил, щоб долетіти до верху.
- Доведеться збирати тут енергію.
Він почав танцювати, розрахунки руками і намагаючись відмежуватись від думок, про мертву істоту, що дуже тривожила його.
- Надіюсь більше таких сюрпризів не доведеться зустріти.
Плавні рухи ставали інтенсивнішими. Енергія цього місця була тяжкою, як і камені що оточували кипучу воду і гаряче повітря від якого його тіло покривалом потом. Хотілось кинутись в сніг. Але його тут не було. Пілігримус танцював не довго. Рівно скільки, щоб вистачило для вильоту з цього місця. Він не звик до такої температури. Навіть не дивлячись на те, що його сила була вогняною.

Піднімаючись вище і вище, він навіть відчував як легше ставало йому дихати. Але підйом духу-магу давався було важче ніж політ в низ. Потрібно було більше зусиль.

Він вилетів в тунелі на горі і тільки тоді відчув полегшення. Холодне повітря проникало сюди з численних виходів. А по слідах, які проробила істота було легко знайти вихід.

В тунелях досі відчувалась гнітюча тиша, нижчі духи, що тут жили не поспішали вертатись, та і сам Пілігримус не розумів, чи потрібно і безпечно їм поки вертатись. Найкраще було б дослідити печери на наявність схожих створінь і вбити їх. Але зараз він мусив наповнити себе скоріше енергією і летіти до Оксани.

Він вийшов з печери і відразу почав свій танець насичення тіла енергією простору.

Згадав, як чужесвітянка питала, про те чи хоче він спати. Як його розуміння майже пропонувала лягти біля себе. Зараз він дуже хотів спати. Закрити очі і забути про останні дні. Але іншого ліжка в його домі не було. Це теж потрібно було змінити.

Добре, що кімнат для цього вистачало. Він любив простір. І мав досить кімнат, з одній з них почав облаштовувати бібліотеку, в іншій збирав камені, намагаючись дослідити свою і інші породи. Навіть знайшов кілька, таких же як він, правда звісно не живих. Тих, які прилетіли прилетіли в цей з інших світів. Зараз він задумався, що було б непогано спати серед тих камені. 

Думаючи про те, що приємного він міг би зробити - його танець був легким і час пройшов непомітно, він наситився достатньо, щоб полетіли додому на своїх крилах і вразі потреби навіть мати змогу наситити своєю енергією іншосвітянку. Не гаючи ні хвилини - він розправив свої вогняні крила.

Під час польоту він теж намагався не думати про погане, але на нього накатувала паніка, його світ зараз здавався доволі хитким. Особливо враховуючи, що він не йняв віри, що десь  по цій землі ходити можуть ще невідомі викликані ним монстри, чи істоти з іншого світу.

На вулиці вже давно потемніло. Він подумав, що можливо за нього хвилюються.

Пілігримус  опустився біля свого дому і не хотів заходити, відчував себе нікчемою. Урсімікусу доведеться сказати правду. Навряд він сам зустрічав таку істоту, яку бачив дух-маг, але він міг про неї щось чути чи читати. Або міг дістати книги, де про неї могли писати. Також він мусив знати, що була велика вірогідність того, що в околиці можуть бути ще такі незрозумілі істоти. Розбуджені, викликані лавиною, або ті, що прийшли  з іншого світу.

Він зайшов в дім. Його вже давно почув Урсамікус. Він стояв прямо за вхідними дверима.

- Що сталось, чому вас так довго не було.

-Виникла непередбачувана ситуація.

- Що за ситуація? Я вже хотів йти вас шукати, аля ця істота. Мені здається вона вже здатна покинути дім, я боявся її лишити, адже її відразу виявлять.

- Як вона? - Пілігримус відразу направився до неї в кімнату. Як тільки дівчина краєм ока його побачила - відразу зірвалась з ліжка. Пішла на зустріч. Але сил в неї було ще дуже мало. Тому вона пересувалась дуже повільно.

- Кажеш вона може вийти сам з дому? Не думаю що вона наскільки не розумна. - Він пішов до неї на зустріч і подав руку. Вона вчепилась в його одяг і дещо приголомшено подивилось на його оголений торс. Він його так і не прикрив з відходу з печер, хотів охолонути. І він сам розумів -виглядав мабуть не найліпшим чином. Одяг на ньому був не першої свіжості і запах від нього був відповідним, та і саме лице і тіло  забруднилось сажею і пилом. Але по ній не було видно, що їй противно. Від легкості її руки на його тілі розходилось тепло. Він відчував до неї ніжність. Хотів обійняти, як колись обійняла вона його. Відчував, що в тих обіймав міг втішити себе і заглушити свій власний страх.

"Я налякав її знову"

- Вона була стурбована вашим зникненням. Вас не було пів дня і пів ночі. Крім того, я відчуваю, що вона голодна і слабка. Я не можу їй допомогти. Мої сили не резонують з її, так як ваші.

- Я розумію, залиш наш на трохи. я погодую її. Потім поговоримо. Поясню їй, що не можна виходити.

- Цікаво як. Мене вона геть не розуміє?

- Ми можемо говорити, коли наші тіла доторкаються. - Пілігримус дивився на стурбоване лице Оксани.

- Що?. Як? І Ви говорите про це тільки зараз. - Не на жарт розізлився слуга.- Це б полегшало мені багато чого.

- Вона пробувала говорити з тобою доторком?.- Пілігримус повернув голову до слуги. Той швидко опустив свою морду додолу.

- Здається вона торкалась мого тіла своїми кінцівками, але я нічого не чув.

- Значить як я і думав - цей зв'язок працює лише з між нами.

-Добре, тоді лишаю вас. Поговоріть. А я піду подихаю. Буду недалеко.