За веселковим склом

Пілігримус поглянув на своїх нижчих духів - урсічервів, які також інколи допомагали йому долати великі відстані і в горах. Вони стояли поміж дерев. Слуга Урсамікус, що був схожим на ведмедя з рогами, ще раніше за наказом вищого мага їх відпустив. Навіть від них він відчував хвилі настороженості і печалі. Як вірус негативна енергія заполонила це місце - місце холодних степів засніжених степів і гір, або як ще його називали - Фрігус Мортіс (Холодна смерть від латини).
"Добре, що я вирішив летіти сам, хоч вони і вернулись до мене, через паніку всеодно можуть втратити контроль над своїми тілами. А якщо на нас ще нападуть" В нього, як Пілігримус розрахував, мало вистачити на далекий політ сил. Але, коли повернеться, слід буде знову насититися енергією простору.
Вогняні крила за його спиною збагнули піднімаючи його в повітря. Сніг плавився від пекельного вітру який вони здіймали і їх жару. Урсічерви відійшли подалі і видавали звуки страху.
- УЇЗІ, УЇЗІ. - Пілігримус здійняв багато снігу з дерев, він перетворювався на воду. Швидко починав льодяніти на землі і гілках.
Дух-маг піднявся досить високо і полетів, розвиваючись довкола на наслідки лавин з висоти.
Потім вирішив не втрачати дорогоцінного часу на це і стрімголов помчав до низу потрібної йому гори.
Він зупинився в невеликому місці, ущелини, яка до верху була прикрита скелями. В цих скелях було багато велетенських отворів - печер, деякі з льоду і снігу, а деякі з каменю. Цими печерами сюди найчастіше приходили вищі, які не мали змоги літати, але хотіли дістатись до веселкового скла. А в печерах жили льодяні черви, які могли напасти на чужинця, відчуваючи від інших істот загрозу. Тому потрібно було бути дуже магічно сильним, щоб пройти це місце без пригод.
Але навіть якби Пілігримус пройшов там, його навряд би зачепили ці черви. Вони його відчували і вони боялись. Сила духа-мага пекла навіть на духовному рівні, як вогонь. А відновлюватися від його вогненних ударів було вельми важко.
Також Пілігримус знав, що ці печери вели глибоко під землю, а там було тепліше і здається була велетенська печера. А отже теж жили нижчі не знайомі йому духи маги. Але Пілігримус туди не спускався, прохід туди був закритий магічними воротами. До того ж дух-маг не любив темряви і йому забороняли було так глибоко туди заходити.
Він використовував свою силу гравітації, щоб піднімати камені і розтопити породу, щоб дістати веселкове - поки рідке- схоже на пісок дрібнюсіньке камінь з дна цього невеликого урвища, плавлені камені диміли і виділяли дим і пар. Чув як недалеко тремтіли земля. Черви теж його чули. І була велика вірогідність, що хтось із них на нього сьогодні якщо він зайде в печери - нападе. Черви іноді виразили зі своєї території, коли хотіли насититися енергією іншої землі, але пересувались тільки під землею, або в ночі. Своя енергія їм набридла.
Через годину плавлення він нарешті помітив невеликий шматок скла. Дух- маг усміхнувся і підняв його. Зараз воно було наче рідина, що міцно ліпилась до фіолетового твердого великого каменю. Своєю силою він притягнув його і запхав в середину невеликої кам'яної банки, що нагадувала подовгуватий глечик, тоді закрив його так само кам'яною кришечкою білого кольору й обгорнув коричневим шматком тканини.
Весь одяг, що був на ньому і майже всі речі, що носили вищі чи деякі нижчі духи були зроблені з цього матеріалу різних видів самок балаени(кит від латини) - велетенських рибин, вони скидали свою шкуру один раз на 25 років, а та застеляла побережжя багатьох узбережжі океанів, де вони мешкали. Цю шкуру збирали, фарбували, переробляли й робили з неї одяг, речі, навіть деякі меблі, речі першого вжитку.
Те, чим укривалась Оксана під час сну було зроблено з цієї тканини.
"Їй і новий одяг потрібен, а в мене є лише чоловічий. Місцеві духи точно не захочуть мені допомагати та і запитання в них виникнуть - "для чого Пілігримусу одяг не на його розміри?" Можна хоча б якось переробити вже наявний в мене одяг і попросити друзів передати сюди нової тканини." - Роздумував він.
Банку він вкинув в лантух і поцупив собі на живіт. Мав ще закрити отвір, що утворився під час його пошуків. А потім він збирався злітати й полетіти до свого дому, де вже  якщо проснулась, мабуть, чекала його голодна Оксана.

Пілігримус якраз своєю силою спробував відламати кусок каменю зверху скель, що обрамляли це місце, коли почув як черв швидко повзе до нього. Спочатку він хотів втекти, уникнути сутички, піднятись високо в повітря, проте дух-маг ніколи не був боягузом. Він швидко відкинув цю думку та і верміси не виховали просто так на поверхню, боялися і не любили світла. Воно дуже "дратувало" їх маленькі пристосовані до суцільної темряви очі.
"Невже ненависть до мене така сильна, що готові ризикувати втратою зору на кілька днів?".
Він добре чув з якого тунелю рухався гігант верміс (гігантський черв від латини), відійшов у сторону. Тіло черв'яка так швидко рухались, що майже вилетіло з діри, маленькі білі вусики, що вкривали його тіло тріпотіли. Нижщий дух гучно впав по середині цього місця, затормозило об камені, обдираючи плоть живота до прозорої липкої крові, і невдало провалилось в яму, яку так і не встиг завадити каменями Пілігримус. Почувся звук удару, добре що отвір був не дуже глибокий.
Нищий дух протяжно завив від болю.
Пілігримус магічною силою підняв його з ями і потягнув назад до печери. Але коли той пручався,хоча це йому ніяк не допомогло, потрапив середину неї лише ще сильніше заволав, Пілігримус зрозумів, що щось тут не так, він відпустив нижщого духа. Його очі були засліплені, але по запаху нижщий дух чув, що він в печері, в небезпеці.
Він виліз назад на сонце, закриваючи очі довгими сірими волосочками на своїй голові і швидко посунув у сторону протилежну від Пілігриммуса і ями.
На Пилігримуса він і не звертав своєї уваги.
З печери почувся дивний шум, наче щось намагалось пролізти крізь тунель, але було занадто велике і не могло цього зробити.
-Гуп.Гуп Гуп.
Потім Пілігримус почув нерозуміння клопотання. Наче велетенські зуби дерли камінь.
Пілігримус широко розкритими очима дивився на діру з, якої чулись ці звуки.
Потім він озирнувся на черва, що вже давно був за його спиною, верміс вже був з протилежного боку стіни і лише його хвіст віднісся в отворі тунелів, що знаходились по той бік.
"Що то за звук? Не схоже, що це сніжний черв, хіба що дуже великий."
В той, що був біля нього вже втік, не можна буде прочитати ментальний образ, того, що його налякало.
Він повагався трохи і зайшов в тунель, пішов прямо на той звук. Тут панувала цілковита темрява.
"Якщо це пастка - мені кінець." - Вогняна куля в його руці давно горіла.
Але чим швидше він підходив до місця, тим гірше його ставало чути. Потім те створіння почало віддалятися. Дух-маг зупинився на хвилину, закрив очі й змусив себе сконцентруватись на енергії, що звідти відчував, як він і думав - вона була йому невідомою.
- Е, ні - не втечею, я хочу побачити хто ти.
Своєю силою він підняв себе в повітря і понісся крізь тунель, який значно розширило створіння.
"Можливо це ще одне створіння з іншого світу, яке потрапило в наш, або ж істота з глибоких підземель, яку розбудили лавини. І цього разу воно точно небезпечне, якщо черв стрімголов втікав від нього. Ще один хижак?"
Він летів швидко як міг, але ця істота була швидшою. В решті решт він вилетів до великої чорної ущелини. Тіло невідомої йому живої особини, мабуть, не помітило, що перед ним обрив і вилетіло з нього. Пілігримус бачив як воно падає. Але тьмяна печера не дала можливості освітлювати глибокий отвір достатньо далеко, дух-маг чув свист і скрегіт зубів істоти в повітрі дуже довго, а потім, як його дебеле тіло вдаряється об воду озера, що було на дні печери.
"Мабуть, він вмер від такого удару." Але варто було б перевірити, щоб знати точно. Якщо він нашкодить комусь із духів, то буде його вина.
"Але Оксана?Про неї подбає Урсамікус."
Він понісся до низу, а його вогняний шар освячував йому шлях.
***
Оксана вийшла з кімнати. М'язи нили і в голові паморочилось.
Коли вони дійшли ще до однієї кімнати, вона зупинилась і припала лобом до голодної стіни. Важко задихала. 
Друг Пілігримуса підійшов до неї ближче, його тяжка лапа лягла їй на спину. Дівчина злякалась.
Але на диво, відчула, як її наповнює енергія звіра. Вона була тепла і смачна. Так само швидко лапа зникла з її спини.
"Він подумав, що я головна і нагадував мене так само як Пілігримус."
Але її м'язи всеодно нили і як не пробувала далі йти, відчувала біль.
Вона зупинилась і повільно опустилася на холодну підлогу, сіла собі на п'ятки. Тяжко дихала
" Здається нам краще вернутись" і поглянула назад до кімнати і вказала туди рукою.
Здається звір її зрозумів, він ліг біля неї на лапи й теж повернув назад голову, показуючи на зад своєї спини.
Потім поставив лапу собі на голову.
Оксана зрозуміла - він хоче, щоб вона залізла на нього.
Вона обережно підійшла і торкнулась білої шерсті ведмедя з рогами. Спробувала залізти на нього.
Переселилася біль і підняла ногу.
"Я спортсменка чи ганчірка?"
Міцно чіпляючись за шерсть вона потягнулась і нарешті змогла переставити через його спину свою ногу, всілась на його хребті, обняла його.
Він підвівся, але повів їх не в спальню, а все-таки провів екскурсію по дому. М'язи в неї вже коли не рухалась більше не нили, а тіло Урсамікуса вкрите шерстю було гарячим і ніжним на дотик. Вона наче сиділа на волохатому дивані, який рухався і щось незрозуміле говорив.
Дім виявився великим, з великими просторими кімнатами, переважно кам'яними. Жодної речі з деревини, тільки, якісь дивні меблі з тканини., під якими теж виділить камені. Столи кам'яні, стелажі з книгами в невеличкій бібліотеці кам'яні. Були пусті кімнати, а були такі темні, що вона там нічого не помітила.
Коли вони з Урсамікусом пройшли весь дім і голова дівчини наповнилась враженнями, то нарешті вернули в кімнату. Оксана хотіла помитись, знову хотіла їсти. Але вона не знала, як пояснити це цьому дивному ведмедю, коли вона намагалась, той давав їй тільки воду, або ж приставляв до її грудей лапу, бажаючи духовно покормити. Спілкування, як з Пілігримусом з ним не працювало. Хоча дівчина була рада вже й тому, що їй більше так жахливо не болів живіт.
Згодом Урсамікус ліг біля її ліжка, а сама Оксана не могла заснути - все чекала на Підігримуса, єдиного з ким могла поговорити. На дворі розпочало темніти і навіть сам схожий на ведмедя звір стривожено почав ходити по кімнаті. Він вибігав кілька разів з кімнати і повертався. Оксана відчувала його тривогу і теж хвилювалась.
" З ним щось сталось?"
Але вони так довго чекали, що в решті решт вона заснулаїї, свідомість перенеслась у не менш тривожний сон.