Комфорт

Пілігримус і досі дивився, як спокійно дихала у сні Оксана. Її очі під повіками рухались, наче вона бачила якесь сновидіння.
Спала вона досить довго, давно відпустила його руку від чого йому чомусь стало прикро, вона часто переверталась в різні боки, врешті решт зовсім вмостилась на животі і зітхнувши заспокоїлась. Духу-магу здалось, що так вона спробувала закритись від цього світу, заспокоїтись, хоч зараз їй нічого не загрожувало. Він її не рухав, проте хотів бачити її лице. За цей час Оксані не ставало гірше, і не було нових нападів болю, а значить те, що він зробив їй допомогло. Те що Пілігримус зробив було гидко та аморально, але допомогло.
Від того дух-маг відчував приплив сили і його настрій значно поліпшився. Він замилувався її волоссям, вже не заплетеним, та тканина, що як він пам'ятав тримала її волосся сповзла і воно майже таке ж довго як його, було спутаним і покривало майже всю її спину. Він торкнувся пасма її волосся і притис його до свого лиця, вся вона і її волосся пахло Пілігримусом, наче вона його пара, обраниця для життя, та кого не могло б бути в цьому світі, але в цей аромат зараз вмішався ще запах тієї істоти, яку вона з'їла, дух маг відпустив пасмо і воно впало. Він потер лоб і стримав набіглі на очі сльози відчаю. Їх тіла він буде віддавати їй і далі, хоч насправді він цього не хотів, жертва якої він не хотів. Їх тіла за її життя.

Знову картав себе і знову йому було погано, він не мав сміливості померти. Який же він був слабкий, якби він зник з цього світу, ніхто б не страждав. Він стис губи, стримуючи цю лють на себе, бо вже відчував як його вогняна сила бушувала в ньому, бажаючи вирватись. Знову поглянув на мирно сплячу Оксану і вирішив сконцентруватись на ній.

Пілігримус мусив перевірити ще одну свою гіпотезу, щодо їх зв'язку. Та ще й, що гріха таїти, він відчував бажання доторкатись до неї. Хоч вона виглядала досі змученою і її тіло дуже схудла за ці дні, він відчував дивний зв'язок, спорідненість. Дух Лелека говорив йому про це. Вона і дух-маг пов'язані якимось чином, тому її затягнуло сюди. Його відчуття зараз, як він думав були ще спричинені також їх звязку крові.

"З'єднання тіл. З'єднання душ"- Повторив він в думках слава Духа Лелеки. "Потрібно вивчити літературу про це, можливо я дізнаюсь, як це зробити, адже тіла колись завершаться і тоді...". Він не хотів думати, що буде тоді. в нього ще були варіанти,як підтримати її життя. В його жилах текла її кров, а в її його. Йому хотілось більше її пізнати, щоб захистити і її від цього світу і захиститися від її можливої суті. Він думав, що вона добра, але під красивою личиною могла ховатись інша серцевина, як говорив Урсамікус. А тоді, як тільки вона стане сильнішою, і він і цей світ міг зазнати нових втрат знову через нього.

Він доторкнувся шкіри її руки і напружився. Спочатку він бачив тільки червоне світло за своїми повіками.
"Будь-ласка впустила мене. Я не нашкоджу."- Попросив він щиро.
І тоді перед ним почала з'являтись картинка. Спершу все було розмитим, але потім все дуже добре стало видно. Він прокрався в її сон.
Маленька білява дівчинка з дивно заплетеним волоссям, що стирчали з її голови двома пучками, в дивному об'ємному одязі блакитного кольору, що робив її схожою на дитинча Урсамікуса йшла зимовими просторами цих місцин. Вона виглядала трошки зляканою, але зовсім безневинною. Пілігримус відразу здогадатися, що такою була Оксана в дитинстві, в неї були такі самі очі та таке ж округле личко, волосся трошки потемнішало з віком, він вкотре подумав, що навряд вона зможе комусь нашкодити. В нього виникало бажання захистити це маленьке прекрасне чудо. Але Дух маг мав бути повністю впевненим у її безневинності, спробував змінити її сон, і йому це вдалось, хоча не відразу, перед дівчинкою на землі з'явився білий точно такий як сніги маленький ліпус (зайчик від латини). Він сидів і дивився на неї зацікавлено.
- Привіт. - Дівча підійшло до нижщого духа і присіло. - Ти теж тут загубився? Я не знаю де опинилась, що ж це за місце. Зовсім не схоже на наш ліс.
Зайчик сидів непорушно і дивився на неї.В погляді маленької Оксани не було зла чи бажання нашкодити.
"Тобі, мабуть, холодно. Ходи до мене, я зігрію."
Крихітні дитячі ручки потягнулись до сніжної шкірки ліпуса, спочатку вона погладила шерстку духа, коли та не злякалась, спробувала її взяти на руки, але Пілігрімус хотів перевірити наскільки вона добра, він змусив зайчика дряпнути шкіру дівчинки. Вона скрикнула і відпустила ліпус, маг дозволив уявній тваринні втекти. Дівчинка пискнула від болю, подивилась на свою руку, на ній була кров.
- Вибач. - Прошепіла, вона собі під ніс. - Не потрібно було тебе торкатись. Мама ж говорила, що дикі тваринки не люблять коли їх торкаються.
Дівчинка дістала тоненький шматок хустинки зі свого одягу і перев'язала свою руку. Потім пішла далі з великим зацікавленням оглядаючи все навкруг.
Цей сон іншосвітянки трошки заспокоїв його і він вийшов з її свідомості.

Раніше поки вона спала, а він очікував, чи щось станеться, Пілігрімус думав про те, якщо їй допоможе "їжа", яку вона впустила в себе, то,мабуть, прокинувшись, вона захоче помитись. Але в його домі не було де купатись. Тому після того, як вийшов з її свідомості, то зайшов в одну з кімнат у своєму домі - темну і майже порожню. В ній панувала тиша, дух-маг засвітив вогняний шар і подивився на кам'яну підлогу, на якій стояла дерев'яна ніша, він використовував її, щоб відпочивати духовно, сидіти і медитувати, занурюючись в самого себе. Дух маг відпустив каплю своєї сили і спрямував її на цю нішу, роблячи в ній глибоку і широку овальну дірку, якраз таку в якій могла поміститись Оксана.
Кімнату наповнив дим і пил, від розжареного каменю і деревини. Шум від використання його сили, був не значним, то ж він не хвилювався, що дівчина прокинеться. Пілігримус силою зібрав їх з повітря і потягнув за собою з дому. Ледь виходячи з дому, він направив їх в сніг.
Вернувшись назад в темну кімнату, він подумав, що тут варто зробити вікно, хоча б маленьке і наповнити його склом Ірідешенсіа (від латини веселка), бо їй могло стати погано від нестачі кисню, та і йому зручніше б було витягувати з двору сніг і перетворювати його в гарячу воду, своєю силою. Але це скло потрібно було шукати в підніжжі гір, яке було досить далеко звідси. Раптом вона прокинеться, а його не буде.
Він вийшов на вулицю і знову покликав Духа Ведмедя. Той прийшов не відразу, бо допомагав тим, що були поранені не сильно, але ще потребувати помочі, наприклад в розборі завалів, або передач сили духу, як це робив раніше Пілігримус з Оксаною. Слуга похилив голову перед магом духом. Він виглядав змученим, йому б самому треба було набратись енергії з простору.
- Ти дуже змучений, давай я передам тобі трохи сили. - І не чекаючи відповіді , він наповнив своєю енергією слугу.



-Не треба було, ви й самі дуже втомились. 

- Треба було. Як там поранені духи? - Запитав його Пілігримус.
- Все вже набагато краще. Але вони дуже злі. Особливо ті, що з більш розумних і втратили когось з сім'ї. Тому краще уникайте їх. Звісно, я не думаю, що вони насміляться напасти відкрито. Ще деякі з них втратили свої домівки, ви б могли їм допомогти з цим. Проте не знаю як вони до цього поставляється. Думаю краще це робити приховано.
- Я на це заслужив, вони можуть ненавидіти мене і якби я міг... я б відправився на пошуки душ померлих, я б знайшов їх і вернув рідним, але я не можу. Тому вони мають право злитись і я навіть зрозумію, якщо захочуть помститись.
- Мені дуже шкода, що ви тут замкнені і не можете піти. Я розумію, рано чи пізно, навіть якби ви не відкрили портал в інший світ, все-одно б через накопичення міг статись викид сили, і ті духи, що жили тут про це знали.
- І не хотіли покидати рідне місце через мене. Але давай не будемо зараз говорити про це. Я маю ще тебе відволікти від справ.
- Знову через іншосвітянку?

- Так.Перевір її стан. Дівчині за весь час не стало гірше, але я боюсь її будити.
- Добре, - Разом з Урсамікусом вони зайшли в її кімнату і дух оглянув тіло Оксани.
- Я думаю їй стає краще, значно краще. Можливо й справді цей ваш, кхим, спосіб допоміг.
- Це чудово, а тепер давай вийдемо. Хочу тебе ще попрохати про дещо. - Видихнув Пілігримус і покрукував зі спальні. -Побудеш з нею?
- Побуду. Куди ви збираєтесь. Ви ж знаєте, що ці дурні птахи за вами слідкують. Знову притягнете їй тіло нижщого духа.
- Ні, я б попросив тебе, але ти не зможеш витягнути скло Ірідешенсіа з підніжжя гори Джемітус Терра (Стогін Землі від Латини)
- Навіщо вам воно?
- Їй потрібно буде митися, а виходити з дому не можна. Тому я знайшов інший вихід і зробив їй ковш для купання. Але в кімнаті для медитування темно, немає достатньо притоків повітря, потрібно зробити вікно.
-Розумію, але ж йти далеко. Якщо вона прокинеться, а тебе нема?
- Я полечу, щоб було швидше. Думаю встигну. Ти, якщо буде їй погано передай їй трохи своєї сили.
-Добре.
***
Оксана прокинулась. Пілігримуса не було поруч, а біля її ліжка поруч з вікном лежав Дух Ведмедя, його очі були закриті, наче він спав. Роги, як в оленя обрамляли його голову, роблячи його неймовірно красивим. Його біла шерсть поблискувала від сяйва зірок на дворі. Бульбашкою вікно переливалось різними кольорами веселки, як і днем, але небо за ним було незвично помаранчевим, на ньому висіли хмари різнобарвних кольорів - від червоного до бортового, від жовтого до коричневого. Оксана дивилась на це відкривши рота, але м'язи її тіла нили, хотілось рухатись, та і вона почувала себе бадьоро, тому потягнулась і позіхнувши, присіла на ліжку, босі ноги торкнулись теплої підлоги.
Дух різко відкрив очі, але не рухався.
Оксана насторожено дивилась на нього. Він мовчки дивився на неї.
Дівчина вирішила пересилити свій страх і спробувати сконтактувати з цим створінням. Все ж за скільки часу це велике щось їй не нашкодило.
Вона кивнула йому, він повторив її рух.
Оксана повільно, досі відчуваючи біль підійшла до духа ведмедя, присіла і поклала долоню на його білу лапу, що була такою великою як її голова. Він насторожено спостерігав за її рухами, звузив очі, справді наче розумна істота.
- Привіт. - Промовила вона і спробувала передати йому це слово думками.
Але він лише зацікавлено похилив голову.
- Що ти таке? - Запитав на незрозумілий їй мові.
- Отже, так я можу говорити лише з твоїм другом. - Тихо пробувала собі під ніс дівчина.
Дух ведмідь підняв лапу і вказав нею на ліжко. Оксана заперечно захистила головою.
- Не хочу, хочу походити трошки.
Вона встала і почала тупати на місті, не знаючи як пояснити йому, що їй треба трошки розігнати кров, щоб не боліли так м'язи.
Дух ведмедя нічогісінько не розумів, але встав і дівчина відсахнулась, злякавшись знову його могутніх розмірів.
-Пілігримус? - Запитала вона, він вказав за вікно.
- Значить його немає.
Вона б теж пішла подихати свіжим повітрям, але її одяг точно не підходив для прогулянок. І вона згадала, як холодно їй було, коли вона тільки-тільки потрапила в цей світ. Горло стисло від споминів того жахливого болю, майже смерті. І вона потрапила головою.
- Оксана, -вказала вона на себе, представляючись ведмедю.
- Урсамікус.- Він промовив їй своє ім'я. І Оксана зрозуміла, що точно таке складне не запам'ятає
- Треба б тебе навчити нашої мови істото. - Промовив він щось абсолютно незрозуміле для неї. -Ідемо, покажу тобі нашу хованку, якщо лежати не хочеш.
Він пішов на вихід з кімнати, махаючи їй лапою, щоб йшла за ним.
Вона хвилинку простояла, а потім повільно пішла.