Жертва

Чим ближче підходив Пілігримус до свого дому, тим тямкішими йому здавались власні кроки, тим більшим був клубок в горлі. Він не міг його ковтнути, серце повисло тяжким каменем за грудиною.
Урсамікус зустрів його біля входу, почув його запах. Двері в дім були розпахнуті.
Його слуги скривилось від відрази.
- Нащо ти приніс сюди це тіло. - Він оглянувся по сторонам за спину Пілігримуса.- Я ж казав тобі, що тут досі є шпигуни. Ах... - Коли він зрозумів для чого Пілігримусу це тіло, його лице вкрите білою шерстю побагровіло, він прикрив морду лапою. Дух Ведмедя замахнувся лапою, його роги й голова опустились нижче.
- Зачини за мною двері. - Ледь промовив Пілігримус стиснутим горлом.
- Ні. Тобі краще понести тіло сніжної феї назад. Не потрібно цього робити. Ти ж розумієш, що так не можна.
Він закрив великі камінні двері за Пілігрімусом. Вони сильно гримнули об стіни. Здається навіть весь дім задрижав.
- Вона помре і цих тіл стане на одне більше. Ти цього хочеш? - Запитав Духа Пілігримус, він розізлився на себе, на слугу, на всю цю ситуацію.
- Допустимо вона виживе, коли ... ааа ...з'їсть цю фею. Завтра чи після завтра вона знову буде голодна. Ти що...згодуєш їй усіх мертвих духів.
- Якщо доведеться - так. Але я надіюсь, дуже надіюсь, що коли я навчу її готуватись енергією самостійно, то цього робити на потрібно буде. - Поки він говорив ці слова - його голова заперечно хилиталась. Він сам не знав, чи це допоможе.
- А якщо на допоможе. Якщо цих тіл стане недостатньо.
- Через рік буде відлуння. Ми вернемо її назад.
- Ахахха. -Дух Ведмедя розсміявся істерично, трохи порикуючи і кляцаючи зубами. - То ти її ще й назад збираєшся вернути. Та це справжня напасть якась.
- Давай не будемо поки про це. - Тіло феїчки почало розставити. На підлогу казала вода.
Дух Ведмедя це побачив. Його знову передьорнуло. Він замахнувся лапою і в кімнаті стало значно холодніше.
- Як вона? - Запитав Пілігримус. Він покрокова в її кімнату.
- Досі спить. -Урсамікус пішов за ним на своїх двох лапах. Він схопив господаря за плече перш ніж той встиг відчинити двері до неї.
- Якщо ти це зробиш, то на її аурі це відобразиться. Кожен Дух буде відчувати, що в ній щось не так. Що вона прокляла себе. І ті душі, що загубили тут свої тіла захочуть її знищити. Ти поставиш на ній клеймо.
- Я знаю це. Я зможу захистити її від них. Дотогош я ніколи нікого ніколи не їв, а на мені теж є це клеймо. - Дух Ведмедя все ще тримав його руку. - Не зупиняй мене... будь- ласка.

- Гаразд. - Тяжко вдихнув повітря Урсамікус і відпустив плече господаря. - Але я не хочу на це дивитись, мене знудить.
- Звісно. Ти не мусиш. - Сказав Пілігримус через плече і зробив крок в перед, силою відчинив двері перед собою. Він обережно пустив тіло снігової феї в повітря, а сам підійшов до Оксани. Навіть в думках йому важко було промовляти незвичне для себе слово. Вона спала і лице її не кривилось. Та коли він взяв її руку то досі відчував, які льодяні й мокрі її пальці. Він не хотів її будити, бо в сні їй не було боляче. Повага до тіла духа, що висів в повітрі, змусила його це зробити.
Він торкнувся їх холодного лоба і промовив.
- Оксана вставай.
Вона не відкрила очі, лише мугикнула щось невнятне.
- Мама, ну ще трохи.
- ОКСАНА. - Гучніше він її покликав.
- Ну мам... - Її очі повільно почали відкриватись. В них з'явилось розуміння і вона піднялась.
Його рука торкалася її долоні й він почав говорити їй.
" Як ти?"
"Та наче краще." - Вона перевела погляд на Пілігримуса і спробувала усміхнутись.
Він теж спробував, але криві розтягнуті губи в добавок до замучених сумних очей здавались їй гримасою невдалого клоуна.
"Ти втомився?"
"Що?" - Перепитав в думках Пілігримус, припіднявши брови.
"Я зайняла твоє ліжко. І ти не можеш спати. Просто в тебе дуже змушений вигляд."
"Не хвилюйся за це, я зможу "поспати" пізніше, коли ти будеш в безпеці."
"Так. Думаю з цією водою, яку ви мені дайте, я ще трохи протягну.- Безбарвно констатувала вона.
"Ні.- Він міцніше стис її руку.- Я приніс тобі поїсти. Хоча досі не знаю чи це підійде тобі." Він кивнув за свою спину. І Оксана перевела туди погляд. Її очі наповнились жахом і її слабкі ноги підігнулись під тіло.
Вона плямкала сухими губами й ковтала слину.
"Що це в демона таке?"- Тонке маленьке тіло тварини, схожої чимось на піксі з Гарі Поттера висіло в повітрі. Покрите льодом і викривлене. -" Ти що вбив когось, щоб мене нагодувати?"
"Ні" - Відповів Пілігримус. - "Цей нищий Дух помер від лавини, яка зійшла з гір нещодавно."
"А були ще й лавини?"
"Так, після того, як портал відкрився."
"І багато вмерло духів?" - Нажахано запитала Оксана.
"Дуже багато."
"Мені дуже шкода. Я надіюсь той хто все це зробив з мною і ними всіма поплатися." - З її очей знову побігли сльози.
Пілігримус мовчав, намагаючись оговтатися від її слів.
"Так"- Відповів він тихо, посиливши свою голову.
Через хвилину він опанував себе і знову подивився на Оксану, вона крізь сльози оглядача тіло, що висіло в повітрі.
Своєю силою він відвів його за свою спину.
"Ти зараз маєш думати, про те як вижити й наситити своє тіло і тільки про це."
Оксана стисла потріскані губи й глянула на нього широкими зляканими очима.
" Ця істота була розумною? Вона могла говорити, мала сім'ю? "
Оксана заплющила очі, насправді не бажаючи знати цієї правди, але мусила знати.
"Ким би вона не була, її частинка оживе знову у твоєму тілі. А її душа, що була прикріплена до цього тіла... давно вийшла з нього. Тому краще не думай про це."
"Скажи мені. Я хочу знати" - Тихо просила вона його, дивлячись на свої худі руки, які скоро мав омити бруд від того, що вона зробить.
"Вона була розумною, для того, щоб жити тут всі мають мати достатньо розуму, щоб не померти. Але я не знаю чи мала вона сім'ю. Це залежить від самої істоти, захоче вона чи ні." - Пілігримус подивився на замарніле побілівше тіла нищого духа.
Оксана ковтнула. Перевела подих і знову зазирнула в очі Пілігримуса, шукаючи в них втішення. Він здавався холодним зовні, але Оксана відчувала - йому так само погано і страшно як і їй. 
"Як я можу...- Тремтячим голосом запитала вона...- з'їсти розумну істоту. Я ж не канібал якийсь."
"Я розумію,- Друга його рука лягла на її передпліччі, заспокійливо стиснула його. - Ти просто хочеш жити і я хочу, щоб ти жила. - Він говорив повільно. - Я не хочу, щоб ти вмирала... Занадто багато смерті навколо...- Він хотів сказати "мене", але зупинився. -Просто давай це зробимо, що ти жила."
По щокам Оксани полились сльози.

Тіло почало підлітати до неї ближче. 

"Я не можу. " - Запротестувала вона, відчуваючи паніку і те, що її зараз зтошнить.

"Я розумію, що тобі бридко, але іншого виходу немає."

" Ні, ти не зрозумів. Я не можу її їсти так... тобі ... доведеться її ...підсмажити... - Скрикнула вона і сховала лице іншою рукою, продовжила говорити. - щоб я її з'їла, тобі доведеться її або зварити, або підпалити. Я не можу її з'їсти в такому вигляді.- Її слова обривались, а голос був історичним. - Це просто нестерпно, це якійсь кошмар."
- В перший раз за весь час свого перебування в цьому світі, вона не витримала - кинулась в обійми Пілігримуса, хотіла відчути поруч його настільки сильно, щоб заспокоїти своє тремтіння, їй здавалось, що вона от- от збожеволів, якщо не відчує живу теплу істоту так близько біля себе.
Вона вдихала його запах, і її серце заспокоювалось. Як і його. Його велике сильне тіло і тепло зігрівало її. Серце чоловіка потужно барабанило під її вухом. А він сидів непорушно, теж вдихаючи її дивний солодкий аромат і в його жилах почала захотілось невідоме, незрозуміле йому відчуття. Воно наповнило його серце теплом. Його нутро переповнив її запах. Але все це тривало надто довго. 

Пілігримус ніколи не відчував нічого подібного. Хоч його колись обіймали і друзі мама, але тоді йому не було так необхідно як сьогодні. Здавалось він от-от засне в цих приємних обіймах, і Оксана теж дуже хотіла заснути, адже нічого не боліло і її раптом нічого крім подиху і тепла Поруч поруч не стало хвилювати. І від того на якусь мить їй самій стало соромно.
Вона перша відсунулась від нього.
Подивилась в умиротворене, як їй здалось обличчя. Торкнулась його руки своїми пальцями.
"Вибач. Мені це було потрібно."
"Не вибачайте. Мені теж, мабуть, це було потрібно.Ти можеш так робити, якщо тобі від того легше."
"Добре" - Вона ніяково опустила голову додолу.
"То я мушу підпалити це тіло? Але ж воно згорить."
" Ти можеш... крутити його в повітрі, а під ним створити вогнище."
Отак, він створив вогонь знизу тіла, а його опустив майже і нього.
Вона ледь не крикнула від того, як різко запалав вогонь в кімнаті. Перевела подих і мисленнєво сказала.
" Не так, трошки вище."- Показала рукою як і він зробив це.
Вони мовчки дивились, як тіло тануло і перетворювалося на щось зовсім на себе не схоже. Кімнату наповнив запах шкіри і гіркий запах горілого пір'я і шкіри.

"Краще не дивись на це."- Запропонував їй він.

"Я краще прослідкую, щоб воно не згоріло. Як згорить все буде надарма."

Пілігримус кивнув і теж стежив за процесом, періодично кривився, відчував себе монстром і збоченцем. Його заспокоювала лише Оксана, що сиділа поруч, її пальці, що торкались його шкіри, подих що був ледь чутним.

Крильця льодяної феї згоріли й залишилось лиш м'язи на кістках, які обліплювала шкіра, що з білої стала золотою. Дим від приготування Пілігримус направляв у вікно, за ним він пішов в сніг і той почав танути. На все про все пішло десь пів години. Пілігримус в повітрі розділив приготоване тіло льодяної феї на шматочки.
Один куточок підлітків до Оксани.
"Їж"- Сказав їй він.
"Послухай. - Вона знову ковтнула слину. Їй дуже хотілось їсти. Але їй було і страшно. -"А якщо м'ясо отруйне?"
"Не думаю, що в нас є вибір. Мусимо ризикнути."
Вона відкрила рот і закрила очі. Куточок плавно полетів туди. Вона схопила його зубами й почала жувати. Воно було жорстким, але чимось схожим на м'ясо кролика, та і тхнуло не дуже приємно. Але їй було дивовижно смачно. Хоч вона і відчувала огиду і трошки тошноту, все ж ковтнула його. і почала рівно дихати,щоб заспокоїти свій розум і не вивернути все назад.
Вона відкрила очі і кивнуло, новий шматочок вже був близько біля її лиця.
"Ну як?" - Запитав Підігримус.
"Смачно. Але надіюсь я не отруюсь."
"Все буде добре".

Вона почала їсти далі.
" Наскільки я знаю, коли людина довго не їла, то їй краще не їсти багато їжі відразу. Тому думаю ніжок вистачить."
"Добре. А що робити з іншим?"
" Заморозь його, через кілька годин ти розморозиш і я поїм знову."
Добре. Він притягнув до себе снів знадвору і вкрив їм кусочки, які не зла Оксана. Потім поклав їх в конус. 
"Можна ще води?" - Запитала вона.
Пілігримус простягнув їй келих. Коли вона в нього подивилась, то згадала дивний сон. Чорноту. 
" Що за сон?" - Запитав Пілігримус.Вона ж забула, що він читає її думки.
" Це нічого. Сон- Вона опустошила келих і віддала йому. - А ти можеш пити воду?"
"Звісно.Але я більше збираю енергію."
"Так само як передавав мені?"- Питала вона в думках, але позіхала. Пілігримус опустив її голову на подушку.
" Трошки по іншому. Я розповім тобі пізніше. А зараз поспи ще трошки."
" А ти. Ти не хочеш спати."
" Я проконтролюю, щоб з тобою все було добре."
"Гаразд" - Вона закрила свої очі й відпустила його руку.
Підігримус ще довго дивився на неї, молячись зіркам, щоб ця їжа їй підійшла. І з нею все було добре.