Розуміння

Він не розумів, що говорю Оксана, а вона не розуміла жодного його слова. Пілігримус виглядав як людина, тільки одягненого на ньому було так багато одягу, що я губилась в розумінні того наскільки він великий. На ньому було кілька шкур якихось тутешніх тварин. А волосся було білим і довгим, так незвично було бачити чоловіка з таким довгим волоссям, в нас так могли ходити тільки дівчата, або хлопці з фентезійних чи історичних дорам китайського, японського чи корейського походження. Оксана їх колись дивилась, але і тоді чужа культура їй здавалась надто дивною для розуміння. Але якщо придивитись в ньому немає нічого притаманного азіатському типу зовнішності, очі великі такі чорно- карі, перший раз такий колір бачила, чорні брови і маленька борідка під губами з верху біла, а під білим волоссям чорна. Зверху його шмат волосся був заплетеним в дивну зачіску. Красивий, але зараз їй було не до захоплення зовнішністю огіб протилежної статі. Та і може на вигляд він як людина, а насправді там під одягом шерсть якого звіра, хто ж зна.
Як могла Оксана попросила його поїсти і він замість того, щоб нагодувати її чимось їй звичним вхопив її за руки і поставив їх собі на груди. Спочатку вона не розуміла, що саме відбувається, думала він до неї домагається. Оксана відчула жар від його грудей навіть крізь одяг - вони прямо обпалювали її пальці. Вона подивилась на його лице, він закрив очі і вона залюбувалась довгими темними віями, наче в ляльки, що в неї була в дитинстві. Але потім крізь страх відчула, що по її кровоносних судинами від його грудей по тілу проходять якість струмені енергії. Вона відчула насичення, заспокоїлась, навіть закрила очі насолоджуватись ситістю, яку так довго не відчувала. Це дивне відчуття було таким приємним, що хотілось притиснутись до цього Пілігримуса ближче і щоб це продовжувалось чим довше. Темло його сили наче гріло її зсередини. 

Оксана так розслабилась, що їй дуже захотілось спати, вона показала йому на подушку і промовила.

-Спати.

Вона заснула.

Коли наступного разу прокинулась, він знову був поруч з нею. Наче і нікуди не йшов. За дивним бульбашковим вікном потемніло.
Позаду Пілігримуса, в кімнату зайшов великий ведмідь, лише з великими рогами на голові. Саме зайшов, не на чотирьох, а на двох задніх лапах, майже як людина. Оксана заціпеніла, її серце билися настільки сильно, що вона чула його стук у вухах, страх скував тіло.
- Там. - Ледь чутно мовила вона, вказуючи чужоземному чоловіку за спину і відповіла на самий край ліжка.
Пілігримус обернувся.
Дивний ведмідь заговорив на незрозумілий їй мові. Пілігримус підійшов до нього і вони разом з ним вийшли з приміщення.
Оксана заспокоєння видихнула.
" Це що його домашня тваринка? Але воно щось говорило. Точно, я ж чула. Вона щось говорила." - Оксана накрилась покривалом з головою і почала історично сміятись.
Заспокоївшись подумала.
"Певно потрібно звикати тут все дуже дивне. Що ще мені доведеться зустріти? Цікаво в цьому світі є якась форма заспокійливого?"
Вона згадала очі Пілігримуса, він був схожим на людину. Але хто його знає, хто він чи що він.
"Він врятував мене, чи той ведмідь?"
Вона розпачливо забила кулаками по ліжку.
***
- Нарешті ти вернувся. Я стеріг її як ти і казав, але не заходив в кімнату, давай тепер поговоримо.
- Так. Нам краще вийти. Ти її лякаєш.
Ведмідь геть зігнувся вдивляючись в її ауру, хотів розгледіти там смуги зла і небезпеки, але аура іншосвітянки нагадувала Пілігрімуса.
Вони вийшли в іншу кімнату.
- Нам краще позбутись її. - Тихо промовив Ведмідь. - Якщо її знайдуть вам кінець.
Пілігрімус звузити очі.
- Через мене і так вже загинуло занадто багато безневинних істот. Я готовий пожертвувати собою, але вбережу цю ... істоту. І говори тихше, можливо, вона нас розуміє.
- Вона може бути небезпечною, можливо вона хижак, чи якесь поріддя демонічного світу. Як стиглих плід Руна дерева гарна на вигляд, але отруйна в середині, навіть торкатись небезпечно. (Плід дерева Руна гарний на вигляд, яскравого рожевого кольору із молочно-жовтими гострими пелюстками квітів зверху, він дуже красивий і має приємний аромат, але якщо торкнутись до нього, він випускає шипи, які отруюють торкача смертоносною отрутою, від чого нижщі духи, що мають тіла відразу втрачають здатність рухатись. Вони падають на землю під деревом і бачать як коріння дерева повільно виповзає з під землі й накриває їх затягуючи під землю, але не можуть нічого з цим вдіяти, гинуть від удушення під землею, а дерево живиться корисними речовинами з тіла жертви. Поки немає квітки, плід можна зірвати, але його використовуючи здебільшого для виготовлення отрут.)
Підігримус запалив в повітрі вогняну кулю, вона була завбільшки як футбольний м'яч і горіла яскравим темно- червоним світлом.
- Я слідкуватиму за нею дуже уважно, триватиму її під контролем.
Ведмідь змучено опустив голову, присів на підлогу, його кігті легко торкнулись теплих каменів під лапами, легенько стікаючи її.
- Я зрозумів. Будьте обережними.Я помітив кілька пташок лишених комісією з перевірки, коли обходив територію, але не знаю скільки їх насправді. Їй небезпечно виходити з дому. Можуть відразу помітити.
- Це кепсько,- Пілігримус обернувся і подивився на стіну за якою була жінка і важко видихнув.
- Тоді поки що тримутимемо її тут. Потрібно якось пояснити їй ситуацію. Але не знаю чи вдає вона, чи і насправді не розуміє, що я говорю.
З кімнати іномирянки почувся крик.
- Що з нею? - Пілігримус кинувся до неї. - Ти краще не йди, вона тебе боїться.
Оксана вила від болю і доторкалась свого живота, крутилась на ліжку.
- Що сталось? - Він доторкнувся її лоба, той був холодний як лід. Вона кривилась від болю, підійшла ноги під себе.
Він намагався зрозуміти, що з нею.
-Болить. Допоможи.
Пілігримус зрозумів, що з її животом щось не те. Побачив що вся енергія, яку він їй передав уже перетравилась.
- Урсамікус йди сюди. Я не розумію, що з нею.- Він покликав Духа Ведмедя.- Їй дуже погано, подивися, може ти щось бачиш?
Вона тихо попискувала від болю, закривши очі. Зігнула ноги.
Ведмідь забіг, побачив її бліде зкривлене від болю лице.
- Вона голодна?
- Я нещодавно передава їй свою силу.
Пілігримус задумався.
- Мабуть їй це не підходить. - Прошептав Ведмідь. - Вона як пожирач. Їй не підходить наш спосіб харчування.
- Точно, вона показувала наче куштувала щось ротом. Принеси води бігом.
- Добре, я побіг.
Пілігримус знову почав передавати їй свою енергію, щоб їй хоч на трошки стало ліпше.Спазм пройшов і вона трошки заспокоїлась.
- Дякую. - Прошептали її губи знову щось не зрозуміле йому. Сірі очі горіли благально, вона доторкнулась його руки. Мисленнєво просячи, щоб він її більше не покидав. І раптом в його голові з'явилась думка, слово його мовою.
"Не лишай мене. Мені так страшно.Хочу додому." - По щоках прибулиці котились сльози, покусані й потріскані губи почервоніли, щоки булі бліді й опалі.
- Не лишу. - Він теж торкнувся їх руки й постарався мисленнєво сказати їй ці слова. Її очі загорілася.
- Я тебе чую. - Промовила вона знову щось не зрозуміла.
Він знову постарався передати їй свої слова через думки.
- Доторкнись до моєї руки й подумай про те, що хочеш сказати.
Її великі очі здавалось зараз пропадуть в ньому дірку, страх і тривога змішалися в ній з цікавістю. Її пальці мокрі і холодні обережно лягли на його долоню.
"Ти розумієш, про що я ... думаю?"
"Так"
"Я дуже хочу їсти. Болів живіт."
"А що ти їла у своєму світі?"
"Ам...М'ясо тварин і каші з трав, саму траву деяку, плоди дерев і трав, кущі."
"Отже Урсамікус був правим, ти пожирач. В нашому світі так харчуватися дуже мало істот. Вбивство тварин карається смертю."
"А плоди, плоди можна?"
"Можна, але в нас їх не росте. Тут дуже холодно."
"Що ж робити? Мені скоро знову буде погано."
"Я щось придумаю"
Оксана перевела свій погляд за вікно.
"Ти Пілігримус, так?"
"Так, а ти Оксана?"
"А що то за створіння сюди приходило?"
"Це мій друг. Він безпечний, не бійся."
"Він точно безпечний.В моєму світі є хижі тварини дуже схожі до нього."
"Я обіцяю він не нашкодить тобі. А звідки ти прийшла?"
"Моя планета називається Земля. Я з Сонячної системи."
"Я ніколи не чув про такий світ."- Подумав Пілігримус.
"А що це за світ?"
"Це Спіритумтера( Земля духів від латини) А от система?В нас такого слова нема."