Під домом Пілігримуса

Оксана дивилась за дивне вікно. Все пробувала зціпити очі, відкрити їх і, щоб там за ним було, щось звичне для неї. Але цього не ставилось. Кінець кінцем в неї затремтіло тіло, наче з нього спав її крихкий контроль. Серце почало битись наскільки сильно, що в очах почало темніти. Вона спробувала доторкнутись якоїсь опори, але вікно перед нею було наче та бульбашка, воно її не тримало. Рука пройшла крізь нього, Оксана встигла відхилятися назад. І повалилась на підлогу. Від удару вона прикусила кінчик язика і рот наповнився кров'ю. Як не дивно, це полегшило її стан. Адже спрага відійшла на другий план, біль від удару відігнав від неї думки про те, що ж там за вікном.
Вона перевернулась на бік і сплюнув кров з рота. Червоні капці впали на підлогу і вона доторкнулась до них рукою. Її кров була такою насиченою, наче складалась з маленьких бурого кольору піщинок металу. Оксана провела по них пальцем і відчула, що вони гарячі. Кров ввійшла в її тіло через шкіру пальців.
-Що, що відбувається? - Її серце знову забилось надто сильно, вона впала на свої руки, хапаючи ротом повітря. Було так несамовито страшно - здавалось вона не володіє ні своїм розумом, ні тілом. Так сильно хотілось, щоб хтось був поруч. Хоч одна жива душа. Але здавалось, що в цьому дивному світі вона одна. Більше нікого немає. Вона привстала, сперлась руками й колінами об підлогу, вдивилась під себе на низ. Намагаючись знайти хоч слід від своєї крові. Але нічого не було. Лиш холодна кам'яна підлога.
Чим довше вона шукала, тим розмитішим перед нею ставав простір, підлога ставала прозорою, Оксана бачила під нею ґрунт, породу, залишки нерозкладених тварин, камені, її погляд торкався і проходив крізь них. Серце бились так сильно, і вона здається чула як тріщить підлога під нею наче крига. Вона напружила очі, щоб не кліпнути, погляд її очей заглядав все глибше і глибше, під ним розламувались брили, розходились підземні ріки, розвивалась лава, кипіла незрозуміла їй речовина.
- Що за хрінь! О Боже. - Оксана ридала, очі закрила волога, - Я зійшла з розуму. Просто зійшла з розуму.
Вона доторкнулась лиця однією долонею, бажаючи відчути на дотик своє тіло, бажаючи зрозуміти, що все це справжнє. Повільно почала відповзати до ліжка, щоб не провалитись туди, але її тіло пройшло крізь підлогу. Вона полетіла в низ, наче там було небо. 

Оксана не могла закрити очі, її зі всіх сторін обдував вітер, було то холодно, то спекотно, то вогко, то мокро, то душно, то сиро. Різні запахи відчував ніс. Ці запахи були живі - лісів, спорів, моху і каменю. Як не дивно, її тіло переповненював страх, але вона не кричала. Бачила, коли її тіло перекручувалось в польоті, як той прохід з якого вона впала вниз десь в верху закрився, але й після цього темно не стало. Все навкруги переривалося кольорами, здавалось живим організмом.
Вона проходила крізь лаву, було гаряче, але її не пекло тіло, згодом вона почала летіти в рожевому тумані. Не розуміла де низ, де вона.
Її тіло повисла в повітрі, вона могла тільки крутитися в різні сторони, так і висіло на одному місці.
- Ти прийшла. - Почула Оксана ніжний тонкий жіночий голос.
- Хто це. - Вона знову бовталась в повітрі, але легкий туман був таким безкрайнім, нічого не було видно. -Покажись.
Її розвернуло знову донизу, чи то до верху, волосся у хвостику розмішувалось в різні сторони й згодом остаточно повисло з боків її лиця.
Вона бачила, як фігура вилітає з туману і повільно летить до неї.
Дівчина з довгим білосніжно білим волоссям в сріблясто чорному одязі дивилась в очі Оксані. Тільки в неї самої очі були якісь дивні, Оксана придивитися і побачила, що вони наче покриті пеленою, а ближче до вій взагалі ця пилина все більше чорнила і біля очей було темно, а губи були бордові, шкіра білою.
- Хто ти? - Запитала Оксана.
-Як сумно. - Незнайома дівчина підлегла ще ближче до Оксани, її холодні руки доторкнулись лиця дівчини, доторкнулись рук. З очей полились прозорі сльози.
-Хто ти? Де я?
Заплакана незнайомка гірко посміхнулась.
- Ти дуже далеко від дому і коли вернувся на верх, слухайся Пілігрімуса.- Вона обняла Оксану, але від її обіймів та не відчула нічого, наче її обіймала невагома тінь. Але їй справді стало легше, серцебиття стабілізувалось.
- Я не у своєму світі?
-Так. Не у своєму.- Незнайоме чи то створіння чи то людина досі обіймала її.- Мені так шкода.
- Чого тобі шкода?
Незнайомка перестала обіймати Оксану, тримала її за передпліччя і гірко усміхнулась, її гострі прозорі зуби здавались крихким склом. Вона не відповідала.
-Ти не людина? - Запитала Оксана знову, сама не наважувалась доторкнутись створіння, її рука так і повисла в повітрі, пальці так і не торкнулись чужого лиця.
Вона заперечно похитала головою.
- Вже ні.- Створіння відлетіло від дівчини, розвернулось до неї спиною.
- Ей. Куди ти? Скажи хоча б як мені дістатись додому? - Запитала з надією Оля в неї.
Невідома поглянула на гору, Оксана теж глянула туди, придивитися і побачила, що там далеко прохід знову відкрився. Чим далі вона дивилась, тим чіткіше бачила чиїсь босі ноги, постаті сході на людей. Її очі бачили так далеко.
-Там попіл, - Так і дивлячись на гору, сказало створіння.- Ти забереш його.- Оксана перевела погляд на створіння, в її голові запаморочилось, вона закрила очі, тіло знову коливалась в різні сторони, відкрила очі, подивилась на дивну дівчину. Та теж дивилась на неї, знову сумно посміхалась, її очі були повними сліз, по щоці текла краплинка.
- Надіюсь це не боляче - бути попелом.- Прошепотіла вона і змахом своєї руки пихнула Оксану вгору зі всієї сили вгору, дівчина закричала і полетіла наверх, згодом вона заспокоїлась і навіть намагалась подивилась собі під ноги й бачила там сумну біловолосу дівчину, що досі гірко їй посміхалась, показуючи рукою напрям вгору і Оксана сама зрозуміла -перевела свій погляд туди. Туди звідки вона раніше падала. Зверху почувся тріскіт льоду, вона прикрила руками голову і лице. Її перевертати в повітрі безкінечну кількість разів, каміння, вода, мертві тіла, ґрунт проходили поруч зі своїми запасами і кольорами мов спалахи. І вона опинилась знову в кімнаті із бульбашками вікном. Підлога під нею складалась як дивна мозаїка, наповнюватись кольором, я ж доки не стала звичайною.
Оксана схвильовано підповзла до ліжка і залізла на нього, вкрилась ковдрою з головою і заплакала, нічого не розуміючи.
***
-Як ви збираєтесь допомогти всім постраждалим відразу?
-Так, як ви збираєтесь ДОПОМОГТИ ВСІМ ВІДРАЗУ? - Тисячі клекотливих голосів пташок горлопанили жахливі звуки вслід за душею, що їх прив'язала до себе. Дух Ведмедя припав до снігу мордою, ховаючи зляканий погляд від прибувши, він тремтів, боячись, що злочин його хазяїна виявлять і тоді його лишаться життя, розітруть, знищать, той не буде пручатися, він підліз ближще до Пілігримуса, той змучено стояв на своїх двох, дивлячись на двох непроханих гостей. - А я казав матінці, що всіх не врятувати. Навіщо вона взагалі дала тобі життя. Тепер з тобою всі ми під загрозою.
-Авіс Посесор(Тримач Птахів), ти перебільшуєш свою цінність для матінки. Так Пілігрімус надто могутній, так - він може порушити наш світ, але він не міг просто так пролетіти такий шлях сюди, нащось це ж все потрібно. - Арджентум Ангіус (Срібний Змій)посміхався хижо, бив могутнім хвостом по снігу, розглядаючи околицю. - Може ти сам повідаєш нам, що тут відбулося а, брате?
-Моя сила, був парад планет, і вона вирвалась на волю. Я... не все пам'ятаю. Тільки прокинувся.
- А, точно - парад планет, велика подія для двох точок у великому безмежному Космосі.
-Ангіус , досить його захищати. Щось тут не чисто.
- А хто захищає, я просто дію не на емоціях, як тупі курки, а врівноважено. Чи може твої шпигуни вже щось побачили? - Він облизав рота дивлячись на слуг птахів Авіса, немов бажав перекусити одною з них.
- Вони мені шепчуть, я чую. - Тримав птахів закрив очі й облизав тверді губи жовтого кольору.- На домі Пілігрімуса щось не так. Краще сам скажи, що це! - Крикнув до нього Авіс Посесор, але не рушив з місця, боявся сили свого брата.
Дух ведмедя злякано глянув на Пилігрімуса.
" Я ж ставив ілюзію, як вони щось побачили" - Подумав він.
- Ми тільки звідти, якщо там є щось небезпечне - ходімо перевіримо разом. Але можна я відпущу хоча б свого помічника, все-таки потрібно допомогти постраждалим.
- Замітати сліди задумав твій помічник. Не дозволю.
- Заспокойся Авісе, пошли з ним кількох твої птахів, тут всюди чути виття про допомогу, в мене геть голод прокинувся, допоможи їм.
-Добре, нехай йде. - Пілігримус кивнув Духу ведмедя і той помчав в сторону лісу. За ним з дерев в повітря знялось кілька великих білих птахів.
Потім він вказав двом членам комісії по перевірці на потрібний шлях рукою.
"Як давно ці птахи тут?" - Думав про себе.
- А де ваш третій учасник, чи вас більше? - Запитав він в Ангіуса , що повз поруч, поки Авіс мчав чим дуж вперед.
- Сатірітас робить твою роботу- рятує життям тим - кого можна врятувати і вбиває безнадійних - все як завжди.

Пілігрімус зупинився - подивився назад. Він намагався не прислухатись, але якраз в цей момент почув безумний крик, а після нього різку тишу.
- Їх душі вчеодно будуть тут, вони вернуться, вона просто перериває їх муки.
- Я знаю. Просто все це через мене.- Сказав Пілігримус тихо.
- Через тебе я добре поїм сьогодні. Ахаха. --Засміялась змія.
-Це не смішно.
- Не смішно визнавати свою суть.- Промовила Аржентум Агніус, - Я вбиваю, бо така моя суть. Ти не можеш себе контролювати і вбиваєш. Це теж твоя суть.
-Давай краще мовчатимемо, доки моя сила знову не вирвалась на зовні.
- Я мовчуууу. Але мої слова - правдиві- ти знаєш - Агніус швидше поповз вперед.
Вони підійшли додому Пілігрімуса, його ілюзія була на місці.
-От бачиш, він щось приховує. Тут ілюзія.
- Цікаво, цікаво. - Змія одним різким ударом свого хвоста розбила купол, він посилався до долу, розтворюючись вогниками так і не торкаючись засніженої землі. - Ну що там в середині за скарб?
Пелігримус зговтнув.
Зайшов в дім вслід за ними.
Але в всіх кімнатах було порожньо. В його спальні було розселене ліжко. І її там не було.
- Нічого. Тут щось не чисто. Тримач птахів повернувся до Пілігримуса, його одяг, що тягнувся за ним по землі, обрамлений пір'ями зашелестів. - Нащо ти наклав ілюзію?
- Мені було погано і я втрачав свідомість. Не хотів, щоб лавини зруйнували мій дім.
-Хаха. Не вірю. Чому тоді не наклав більший бар'єр, щоб захистити свої тваринок?Ти ж так хотів їх захистити, допомогти їм. Бар'єр же не дає проникнути сюди не лише лавині, а і їм.
-Тільки не всі ці духи безпечні. Вони можли вбити мене поки я був без свідомості, чи спровокувати новий викид моєї сили, поки я не міг її контролювати. Я не хочу, щоб мене спровокували і підняли нову хвилю моєї сили - тому так зробив.
- Так, так - яка правдоподібна брехня. Не вірю. Пішли шукати далі. Агніус ти щось чуєш?
- Хм, - Агніус придивитися і принюхалась до ліжка, потім до підлоги. Доторкнулась до неї язиком.
- Не знаю. Щось дивне.
- От бачиш навіть ти це побачив.
- Так. -Агніус подивився на Пілігримуса, уважно. Підійшов ближще і принюхався до нього, облизав йогоодяг. - Ні, це його. Він надто дивний для мене і мого чуттття. Але це точно він. Його запах. -Він перевів погляд на Авіса.- Ідемо, твої птахи помилились, пошуками ще щось - деінде.
Агніус виповз з кімнати, Пілігрімус за нею, Авіс постояв ще трохи, подивився довкола, потім пішов, зробивши кілька кроків йому здалось, що він наступив на скло під ногами, але там нічого не було. Він пішов далі.