Бульбашкове вікно

Оксана бачила сон, наче ось дорога до її дому, чорний тунель, де не видно ні стін, ні підлоги під ногами, оновити туманом і вона біжить туди де відчувала буде її дім. Потім вона опинилась в лісі, відчувала, що він рідний, свій. Тільки тут так тихо, і наче щось лихе от-от мало статись. Тут був вечір і темрява тихо набігала, заполоняла усе довкола, Оксана знову побігла, їй здавалось, що вона вже не біжить, що ноги і її тіло піднялось над землею і летять вперед, ближче і ще ближче.
Але раптом її тіло схопили могутні руки із заду, наче клешні. Схопили так міцно, що здавало живіт, стало важко дихати і потягнули назад дуже і дуже швидко. З такою швидкістю, що дерева і здавались зеленими полосочками, тунель і його туман сірими й чорними полосочками. Вона вернулась. Відчула холод, що наповнював все її тіло, а потім жар. Той дивний біль проходив від її кінцівок до серця. Від живота до серця і від лоба до серця. Цей жар спалював її і розтоплював лід. Дарував життя і завдавав неймовірних мук. Але Оксана не могла навіть закричати, не могла відкрити очі. Цей вогонь був і в її очах і в її волоссі, навіть в нігтях. Він зайшов в кістки і в мозок. Секунди здавались вічністю, але біль так само як різок з'явився, так само і зник. 

Оксана забуде його і не згадає. 

Вона знову поринула в сон, де вже гуляла по сніжний тропам біля дому Пілігрімуса. 

Від нині навіть сни про рідні краї їй не будуть снитись.
***
Пілігрімус прокинувся, дівчина під ним мирно спала. А він був віткнутий носом в її шию. Чоловік швидко зліз із неї на бік. Вона мирно дихала, здавалось, що з нею все в порядку. Все ж Пілігрімус перевірив її рани - ті що сам зробив. Все було добре. Тоді він ледь-ледь торкнувся її лоба. Він був теплим. Тоді озирнувся і подивився на небо на подвір'ї. Воно вже було темним. В домі не чулось звуків від духа ведмедя.
Щоб випадково не розбудити дівчину з іншого світу він тихцем вийшов із кімнати і дому на двір. Побачив, що лавини наробили багато лиха на деяких частинах сусідніх гір. Він прикрив очі долонями.
"Це точно помітять. Я мав оберігати це місце."
Він хотів викликати духа ведмедя, але сил в тілі було не достатньо. Це і радувало його і водночас здавалось дивним.
Він зайшов в дім і знову підійшов до ліжка із дівчиною. Приліг на мяку лежанку біля неї. Розглядав її дивні риси обличчя і волосся, одяг. Накрив її тіло теплим покривалом. Він був дуже знесилений, тому взявши їх за теплу руку, знову заснув.
***
Другий раз Пілігримус прокинувся від легких доторків. Ведмідь стояв біля нього і дивився на господаря. Маг злякався, його рука, що тримала прибулицю розімкнулась і він геть підлетів на ліжку- його сила знову вернулась до нього. Потім він плавно опустився на зад на ложе.
"От лайно. Я думав її немає більше."
-Господарю вставайте. До нас прибув лист. Лавини завдали багато руйнувань. Думаю до нас вже точно послали когось на перевірку. Я не смів читати його без вас. Нарешті ви прокинулись.
- Скільки часу пройшло, від того часу, що я і вона тут?- Хрипло прошепотів запитання Пілігрімус, він обернув своє лице до дівчини, вона все ще незворушно спала, немов жива лялька.
- Хазяїн - вже пройшло чотири ери (доби).
-Очікувано. -Пілігрімус піднявся і вони із Ведмедем вийшли зі спальні, прикривши двері.- Що там із лавинами?
-Я зміг зупинити тільки одну на інші сил в мене не вистачило. Є руйнування. Магічні звірі постраждали.- Ведмідь кинувся лицем на підлогу. - Пробачте свого слабкого слугу, що не зміг врятувати їх.
- Встань. Ти не винен. Це все через мене. Щоб врятувати прибульця - я пожертвував своїми обов'язками. Але відчуваю сили до мене повернулись. Думаю, ми можемо поставити тут захист і піти перевірити постраждалих. Але спершу прочитаю, це послання.- Він підняв сувій і розгорнув його. Очі пробіглись по рядкам.


"Пилігрімусу.

Було помічено дивне коливання сил в твоєму мисці перебування. До тебе вже має прибути комісія з перевірики. Надіюсь ти контролюєш свою силу. Боюсь вони можуть вигнати тебе в нищий світ, якщо щось знайдуть. Бережи себе.

Маргарітум. "

-Це сестра, вона попередила мене про перевірку. 

-Треба закрити сліди порталу, вони можуть не тільки вислати вас до демонів, а й розсіяти душу. Ви ж не забули, як ризикували.

-Спершу допоможемо тяжко хворим створінням. Це потім.

Дух ведмедя стиснув зуби.

-Слухаюсь.

- Зачекай поставлю захист на прибулицю.  Її чужорідну аура можуть відчути. 

Пілігримус підняв руки перед собою, розправив пальці, зєднав безименні пальці. З його лоба понісся потік сили додому, накриваючи його захисним куполом. Тепер ніхто не зможе проникнути до прибулиці і вона не втече, якщо навіть схоче.

-Пішли.

Він піднявся в повітря, його слуга теж.

-Ви помітили, що потік вашої сили змінив колір. Став більш бляклим.

Пілігрімус поглянув на свої руки.

-Поки змін я не відчуваю, треба час.
Вони піднялись в небо.




***

Руки дівчини відчули м'які простирадла під собою, в роті відчувалась сухість, несамовито хотілось пити. Оксана відкрила очі. Світло засліпило її. Вона прикрила лице долонями, руки боліли від всіх рухів, вона відчувала на собі якусь тяжкість, намагаючись придивитись до того, що на ній - побачила золотисте покривало з вишивкою гір і дерев блискучими срібними нитками, вона скинула його й ойкнула від болю. Доторкнулась скронь, прикрила очі й відкрила їх, трохи розрізняючи обриси кімнати. Оксана хотіла порухати ногами, вони нестерпно заболіли. Зціпила зуби й почала їх терти руками. В голові паморочилось. Було важко навіть тримати голову трохи піднятою, не говорячи про всі інші рухи. Вона знову поклала її на подушку. Повернула в бік. Знову світло засліпило її. Закрила очі. Намагалась покликати когось на допомогу, але горло було наскільки сухим і з нього виходили лише дивні мичачі звуки. Вона прислухалась до звуків довкола. Вітер і шум дерев. Знову відкрила очі, поступово почала бачити предмети, стелю, стіни. Велике вікно переливалось кольорами, Оксана спершу подумала, що це їй мариться, але скло було наче бульбашка, постійно в ньому рухалась вода різного кольору. Вона подивилась за це дивне скло. Далеко в небі заходило сонце. Білі й блакитні, рожеві хмари плавали по небу. Світло різних кольорів проникало в кімнату, вона подивилась на свої руки й тіло. По них лагідно проходили ці кольори. 

"-Це що полярне сяйво якесь. Все, що я пам'ятаю - мене затягнуло в той портал...сніг...Я йшла і всюди був сніг і дерева. ..Здається я.... мала померти від холоду. Значить все ж мене врятували. Де я?" - Вона знову доторкнулась своєї голови. Закрила очі. Слабкість і біль змусили її знов закрити очі.

"Може це все мені сниться. Коли я вже прокинуся..."- Оксана відкрила і знову міцно закрила очі, але відкривши їх - знову бачила те ж, що й раніше.

"НІ. Не можна спати. Треба піднятись і дізнатись де я."

Ноги не слухались, але вона знову почала терти їх. Довго це робила, поки біль поступово не почав притуплятись. Видно від довгого лежання, вони втратили свою рухомість, по троху, через ще якийсь час, пальчик за пальчиком, вона змогла їх змусити рухатись. Присіла, підсунулась до краю ліжка і ступила на підлогу. Повільними кроками, що завдавали їй болі дійшла до вікна - доторкнулась скла - на дотик воно було як вода і пропускало її руку крізь себе. - Вона швидко забрала руку. Тяжко задихала від страху. "Що це в біса?" -Заспокоїлась трохи і знову глянула за скло. "Я такого в і в фільмах не бачила, не те, що на яку." Вона відійшла в бік, подивилась на стіну.

"- Не може бути." -Доторкнулась стіни з дивного матеріалу. Обперлась об неї. В голові знову паморочилось. Вона присіла на підлогу. Підповзла назад до вікна. "Такі дивні дерева, дивне небо. Все наче вона не на Землі. Наче це інший світ." -Серце в її грудях билось швидко від страху.

"- Де я?" - Злякано думала Оксана, вдивляючись в краєвиди з гори.