Peregrinus

Тисячоліття тому перелітаючи космічні простори метеор із Сонячної системи впав на простори планети Spiritus terra (Земля духів від латинської).Він довго лежав на дні однієї із водойм цієї планети, чекаючи доки його не торкнеться рука живої істоти. І це сталось. І чи це провидіння так зіграло чи то була рука всюдисущої долі, що існувала і в цьому далекому нам світі- знайша цей камінь рука розумного створіння, відчула його дивну енергію і зрозуміла, що цей камінь може бути вмістилищем для зародження душі. Доволі сильним, навіть могутнім вмістилищем. Mater spirituum (Мати духів від латини) поклала в камінь іскру зародку життя, перенесла в долинну Іnitium (зародку від латини) і підняла високо в повітря. Назвала Мати духів той зародок Peregrinus (Перегрінус, чужинець від латини). Наступні століття він набирався сил уже цієї планети. Доки не розколовся і не народився з нього живий дух із плоттю і неймовірною силою, незнаною, не баченою для живих і нематеріальних сил того світу.

Матір берегла той дух, вчили його найдосконаліші розуми того світу. Але хоч могутність його була великою, не хотіли приймати його брати і сестри. Підозріло косились на дивну чижу енергію, що насичувала його.

Контроль став одвічним словом істини для нього. Бо потужна сила могла знищити все навколо. З ростом і розвитком його сили ставали все могутнішими і небезпечнішими. Після того, як хлопець не стримав своїх емоцій у сварці із духом Вогню і знищив квітковий сад духа Рослин (живих істот на велике щастя встигли врятувати Духи захисники), радою верховних духів було вирішено поселити його в бездушних холодних горах, де б він вчився контролювати свою силу, долав би тамтешніх злих безконтрольних духів і не створював небезпеки для інших.

В цих горах, крім нього не було нікого із духів в людському обличчі. Багато тварин, але як співрозмовники вони не вдалі. Та мала кількість друзів, що була в нього не часто могли відвідувати його новий дім, бо покрили його бар'єрами від викидів сили Перегрінуса, та і летіти до нього було дуже далеко.

Тож стали для нього новими друзями дух білого ведмедя, книги і невтішні думки, адже молодий ще він хотів поруч іншої душі -тепла і любові.

Він довго шукав вихід із ситуації, читав, думав. І одного дня вирішив, що проведе обряд, що розітне простір і викине надлишки його сили в інше місце. Діло було за малим, знайти точку де відчувався внутрішній розкол і зробити це.