Зрозумій мою мову

Аржентум Агніус повзла повільно, згадуючи запах який відчув в домі. Він удивлявся в краєвиди засніжених гір і не міг зрозуміти "що не так?",але він відчував, що щось не так. Пілігримуса він не бачив вже багато років, відтоді як його заселили в цю глуш. Ця подія була йому не радісною, оскільки він очікував часто ласувати нещасним, що попали в таку прикру ситуацію через викид сил цього духа-мага. Він таємно їв померлих від нещасного випадку, а не хворих і це йому подобалось. Тут було не так багато живих, тому що клімат був суворим, а після того, що сталось тут нещодавно, то взагалі їх лишилось мало. Він облизнувся. Позаду йшов Авіс Посесор, його очі видавали, що він перебуває у зв'язку зі своїми пташенятами переключаючись з одного крихітного розуму в інший.

-Що тут?- Він запитав Пілігримуса, вказуючи на напрямок дороги.
- Нічого. Просто пагорб,- Він говорив тихо, перебуваючи в роздумах про померлих і про пропавшу жінку.
-Ідемо подивимось, мої птахи там щось відчули. - Змія повернулась до них, малюючи на снігу дивну дугу.
Вони підійшли до обриву, і глянули на гори на засніжені долину. Пілігримус не знав - чи це нападав сніг, чи то сліди того, що тут був портал стер дух ведмедя чи вони самі собою зникли. Але нічого, зовсім нічого тут не було.
- Справді красивий краєвид. - Констатував змій Агніус і озирнувся по сторонах. - Але тут же нічого немає.
Пілігримус не насмілювався навіть очима повести до того місця де були шари сили. Він стояв і дивився в небо. Згадував ту є жінку з іншого світу, "невже вона мені примарилась?". І не розумів куди вона зникла. Чи втекла кудись, поки його не було. Можливо ховається десь на цьому холоді, а тоді її можуть виявити, чи вона знову може замерзнути насмерть. А може її вже й нема, вона розтала і вернулась у свій світ якимось чином. Але це було неможливим - перехід закритий, такого не могло статись.
- Нічого нема. Твої птахи щось говорять?
Тримач птахів Авіс скоса подивився на Агніса.
- Ні. Але вони відчувають, що тут щось не так.
- Добре. Давай перевіримо ще раз.
Комісія з Пілігримусом пройшлася в різні сторони, уважно розглядаючи місце, але так нічого і не побачили. Навіть в тому кутку, де були шари, що накопичували силу для порталу - нічого не відчули й не помітили.
- Нема тут нічого. - Мовив Агніус. Тримач птахів Авіс тим часом глянув на спину Пілігримуса, як той дивився на долину. Він сам глянув по сторонах і побачив, що звідси видно було всі гори, з яких зійшли лавини.
- Ааа. Я зрозумів. - Він глянув на Змія. - Подивись, тут всюди видно ці кляті гори з яких зійшли лавини. Він знову втратив контроль. Знову був викид сили. Ей, Пілігримусе зізнавайся нарешті. Це те, що я думаю?
Пілігримус розвернувся до них. Рішення вже було ним прийнято. Якщо його відповідь відведе небезпеку від того створіння і його самого, то має зізнатися. Але ж він не зізнався з самого початку, це виглядатиме дивно.
- Я щось згадую, але крихтами. Не впевнений. - Тримач птахів підійшов до нього ближче і вхопив за одяг.
- А мені здається - ти все пам'ятаєш. Просто боїшся за свою шкуру, ти ж всіх цих створінь вбив - безконтрольний!- Говорив він крізь стиснуті зуби.

Пілігримус опустив голову, визнаючи свою вину.
- Ти правий, щоб не сталось. В їх смертях винен я.
- То може згодився і з тим, що тобі треба здохнути? Ти чудовисько, твоя сила небезпечна для нашого світу.
- Ей, заспокойся. - Агніус торкнувся плеча тримача птахів. - Ви ж його посилили в цю діру, щоб він не нашкодив розумним створінням. Те, що він не може контролювати свою суть - не його вина, таким створила його сама природа. Якщо розумні створіння не постраждали, нам нічого тут робити. Пішли.
Авіс Посесор відійшов від Пілігримуса, зло клекочучи по пташиному якісь незрозумілі слова.
- Якщо інші вважають їх не розумними, я так не думаю. Вони відчували це. Задихались під снігом, були розбавлених уламками дерев. Вони мучаться досі, я бачу через птахів - як стогнуть вони. Було б добре, щоб ти бачив. Щоб ти відчув муки кожного з них. - Кричав в лице Пілігримуса Авіс Посесор здалеку.
- Заспокойся. - Голосно записів на нього змій Агніус. - Ідемо до Сатірітас, і швидше вертаймося з цієї мерзлоти. Він не порушив закон, тому не витрачайте наш час на все це лайно. Сам розгрібе. - Він глянув на Пілігримуса. - Ти поховаєш всіх цих нещасних тварин під дерева зрозумів?
- Так,- відповів Пігримус.

- Пішли вже. - Він потягнув Посесора від Пілігримуса, а той пішов за ними. - І ти Пілігримус йди за нами.
Пілігримус ще раз глянув назад, оглянув місце і попрямував за своїми слідчими.
- Де зараз вона?
- На підніжжі однієї з гір. - Відповів Авіс.
Коли вони дійшли, перед зором постала страшна картина. Велика куча снігу з перемішку з багнюкою і палками дерев чи цілими деревами. Мертвих тіл тут вже не було, їх забрали й поховали.
- Вона трошки далі. Ось-там.- Вказав напрямок Тримач. Констатував:- Зробила захисний купол тільки вже для постраждалих.
- Йдемо. - Срібний Змій поповзли туди першим, яскраво відчуваючи запах крові.
Невеликий відбиваючи фіолетовим кольором купол переливання чорними нитками сили Вершительки Доль, яку ще називали Сатірітас
Вони пройшли в середину і почались звуки болю. Тварини ричали, намагаючись вирватись з чорних пут, що їх опперезували, деякі були настільки знерухомлені, що не могли і рипнутись.
- Чому вона не закрила їм роти, тут жахливо шумно? - Запитав змій Агніус.
- Крики полегшують їх страждання. - Занепокоєно відповів Тримач Птахів Авіс. - Його лице було зараз злим, очі палали ненавистю до того, хто вчинив скільки біди, доки стислість в кулаки.
Пілігримус заставляє свої очі бути широко відкритими - він дивився на страждання тварин, яких би мав захищати, і ніхто однієї з його рук вчились в тіло на іншій до крові.
Змій повернув до нього голову, відчувши запах його крові. Такої дивної й чужорідної.
- Не слід проливати даремно кров. Її й так тут надто багато.
З іншого боку в купол зайшла вона. Її чорна одежа волочилась по снігу, а вслід за нею в повітрі летіло тіло істоти. Воно було в прозорій сіруватій субстанції - коконі. Волосся і кінечності ледь-ледь коливалися, кров, що стікала з рота по щоці так і завислі в повітрі, не падаючи в низ. Сатірітас подивилась на прибульців і похилила голову, дивлячись на Пілігримуса. Вона не мовила ні слова. Оглянула присутніх істот і зупинилась на одному, чиї нутрощі виглядали з живота. Ця тварина нагадувала оленя, але очі в неї були більшими і блистіли страхом, коли до неї наближалася вона, вона голосніше замичала і почала сильніше вириватись, від чого ще погіршила свій стан. Наче відчувала що от-от станеться щось жахливе, прийде кінець.
Але це не допомогло їй звільнитись від пут.
Вона підняла того, кого принесла вище і підняла над цією твариною. Повернула її лицем до дивного оленя.
Картина того, що відбувається нагадала Пілігримусу те, що відбувалось з ним і тією жінкою з іншого світу.
Тримач Птахів відвернувся.
- Як ти думаєш - кого вона рятує? - Запитав Змій і постукав зубами.
Пілігримус не відповів, він дивився на це жахливе видовище. " Смерть від її рук це не боляче. Але на місці, того хто вмер мав би бути я, не це бідне створіння."
- Не хочеш говорити. От мені цікаво, вона коли небуть убивала когось не при смерті, а так здорового? Просто, щоб врятувати іншого? Я думаю вбивала.
Створіння, що було в дивній рідині, опинилось на свободі, але воно не могло видати звуку, з його грудей на нижнє створіння лилась кров, окроплюючи його все більше і тим лякаючи.
Це тривало секунди, чорні смуги світла, що неслись від Вершительки доль пройшли від її спини до їх двох. Створіння затрусились, вони мінялися енергією і кричали.
Потім двоє затихли. Наче і двоє померли, не рухались, не дихали. Аж доки той, що був знизу не вдихнув. Він був покритий кров'ю, але було зрозуміло, що тепер йому нічого не загрожує. А те створіння, що було зверху. Тепер було зрозуміло, що воно було того ж роду, що і нижнє, його мертве тіло повисло у повітрі. Муки завершились. Ще мить і його тіло полетіло у повітрі, вилітаючи з куполу й обережно опускаючись на вже засніжені тіла мертвих тварин.
Сатіртас знову поглянула на своїх товаришів.
- Скільки тобі ще потрібно часу? - Запитав Авіс Посесор.
Вона підняла руку, показуючи знак лань(невизначеність). Вона не могла відповісти.
- Я допоможу тобі шукати постраждалих. Ми з'ясували, що це був викид сили.
Вона похилитала головою і розвернулась вертаючись до своєї справи - пошуку постраждалих.
- Ми теж допоможемо. - Кричав позаду Змій Агніус і почав поїзди до нею. Пілігримус теж пішов шукати постраждалих.
- Ви йдіть допомогти Духу Ведмедю. Там теж є кого рятувати. Мої птахи даватимуть підказки.
Змій зупинився.
- Добре. Тоді ідемо туди.
***
До самого ночі, вони шукали постраждалих. Пілігримус не міг не відчувати безмежного жалю знаходячи так багато мертвих. Здебільшого тут були лише мертві. Час поки він відпочивав, був фатальним для більшості з них - заледенілі тушки з порожніми очима, в яких вже не було душі. Найстрашніше було знаходити маленьких, тих хто зовсім мало прожив. Потім, коли він врятує всіх, він обов'язково сам їх поховає. Просячи вибачення за їх смерть і каліцтво. І просячи їх душі полетіти далеко звідси, щоб знову не надавати їх на небезпеку.
Змій Агніус же сичав, тільки одного разу він знайшов щойно померлого. Він бажав поласувати ним. Але бачачи злий погляд Пелігримуса стримав себе. Вони всі його боялись. Знали - що якщо він не захоче - не прийме їх покарання і може знищити їх всіх. Навіть ті сили, що начебто заблокували його в цьому місці він, якщо забажає, знищить.
-Ми підняли вже весь сніг і цей бруд, більш нікого тут немає. А якщо й є, він не живий.- Прошипів він до Пілігримуса і його слуги.
- Так, я теж більш нікого не відчуваю. І птахи нічого не кажуть.

- Я ще пройдуть тут, пошукаю. А ви йдіть. Всетаки тутешні створіння звичні до холоду- ще хтось міг вижти. - Він знову поліз на кучу снігу, намагаючись відчути бодай щось. Але скільки б часу він тут не провів, більш нікого не було.
Було дивно і жахливо бачити перед очима мертві тіла живих створінь, які ще нещодавно були живими. Та і вигляд їх був зовсім іншим. Смерть надавала тілам і обличчям зовсім іншого вигляду. Наче їх забрали й замінили іншими жалкими версіями самих себе. Ті, що втратили багато крові, а раніше були сильними і міцними виглядали як скелети, яких обтягує шкіра з шерстю. Тільки ці скелети будуть вічно тут в цьому снігу, зальодянілими статуями, що вказуватимуть на його злочин проти цього місця.
Підніжжя гір стане для них останнім домом.
Пілігримус підіймав і розріджена в повітрі великі згустки снігу, хоч і робив це раніше. Подекуди пофарбований в червоне чи інші кольори крові сніг разом з брудом осідал в іншому місце.
Всю ніч він шукав. Золоті світила над ним освоювали його роботу, хмари в небі розлучились по його велінні. Сили наповнювали його і дарували біль під час танцю. Адже він мусив наповнити себе, інакше впав би просто тут від втоми. І він знову шукав.
Дух ведмедя дивився на хазяїна та очі птахів Авіса Посесора спостерігали за ним, доки він шукав.
В куполі Сатіртас відпочивали втомлені слідчі комісії. Але готові були в будь- яку хвилину проснутись.
На ранок вони зібрались покидати сніжну долину. Байдужий погляд Вершительки Доль пройшовся по Пілігримусу, Тримач Птахів Авіс був злим, а Змій Агніус похмурим, не вдалось йому просувати м’ясом, хоч і холодним. Але не вдалось. Що правда енергія смерті прямо перенасичувала його, що вже не аби як втішало духа-мага змія.
-Ми принесумо тобі подарунки скоро, я так думаю. Вища рада дізнається про повтори твоїх викидів Сиди і точно не лишить це без уваги.- Сказав Тримач Птахів Пілігримусу.