Відгукнутися на біль.

Пілігрімус завмер, вдивляючись в лице покрите інієм. Закриті очі і стиснуті зуби. Волосся заплетене по дивному, не бачив він ще таких простих зачісок. Руки невідомої істоти, із дивними нігтями із візерунками прикривали груди, а одягу було так мало, наче цей дух, потрапив сюди випадково.

"-Потрапив сюди випадково. Випадково"- Рука Пілігрімуса доторкнулась до щоки прибульця. Іній від дотики розтанув. І він відчув, закривши очі, своєю силою в  середині крихітну іскорку тепла,.а значить і  життя. Очі дивної істоти різко відкрились. Вони були сірі.

Губи привідкрились і із них вийшов пар. Але воно так і не змогло вимовити нічого.

Підігрімус скинув із себе теплу накидку. Лишився в одному нижньому одязі. Він накинув її на істоту і нарешті зрозумів. 

"Я повинен у появі цього пришельця сюди, через мене він вмирає. І якщо я нічого не зроблю - він згине. І тоді я справді стану, як і говорили мої брати і сестри - вбивцею, що не володіє своєю силою."

Життя цієї істоти, ким би той не був, тепер стояло в пріоритетів Пілігрімуса. Він активувати свою силу, щоб зігріти його, не дати померти.

"Зачекаю ще сотню років. Тільки б вижило."

Він бережно підняв застиглу статую в своєму одязі і поклав на  поводу із урсічервами. Щого сила окупувала прибульця. Він вирішив, що безпечніше буде залишити кого б то не було тут, не тягнути в потенційно небезпечне місце і швидче піти закрити портал, щоб більше ніхто не постраждав.

Тому Пілвгрімус відвчзав одного із урсічервів від поводи, і всівся на його спину, іншому  наказав розвернутися і обережно їхати додому. 

Його сила підняла його із твариною в повітря, великі вогняні крила розсікали простір, даруючи своєму володарю неймовірну бистроту. Він дуже швидко відшукав портал, свого урсічерва опустив до низу в тому місці куди не діставали блискавки, сам залишився висіти недалеко від порталу. Спочатку відбивав удари рожевих блискавок, що летіли від нього в різні сторони. "Що ж потрібно зробити, щоб його закрити. Точно три накопичувальні шари, що лишились на тому місці, де я відкривав портал. Я геть про них забув. Потрібно вернути в них енергію.Але вертатись по їх немає часу, та істота може загинути. Почекай. Я досить сильний і швидкий, можна витягнути із порталу цю енергію і протягнути х за собою до шарів." Пілігрімус зробив над собою барєр від блискавок і почав виконувати танець поглинання енергії. Його руки напрямлялись до порталу, тягнути із нього те, що він сам же в нього раніше випускав. Барєр біли сотні блискавок, наче портал як жива істота чинив опір і не хотів зникати з двох світів, в яких зараз існував. Але Пілігрімус мав дуже багато сили. Він був сильнішим будь- кого в цьому світі, його бар'єр витримував удари блискавок, сам магічний дух поглинав те, чого так хотів, аж доки портал не став прозорим і не зник назавжди. Підігрімус опустився на землю. Він уже немає сил піднятись в повітря, сила, яку переправив в собі портал була в його тілі, але мала бути в накопичувальних шарах. Тому йому було дуже боляче, наче із середини щось намагалось вирватись. Він побіг, стримуючи те що рвалось на зовні із його тіла, до свого урсічерва. Знав, що дорога кожна хвилина, бо невідомо, що там із прибульцем. Він був не готовий відповідати все життя за смерть розумної істоти. Тоді б він ніколи не зміг вийти за цю гору, вернутись до своєї сім'ї, за якою так відчайдушно сумував. 

Урсічерв лежав на снігу, відпочиваючи, він як проста тварина не зважав на те, що відбувалось поблизу нього. Був впевнений в своєму господарю, що той захистить. Пілгрімус запригнув на нього і той, відчуваючи всю рішучість господаря, повинувався його мисленнєвому наказу і побіг що є сили до накопичувальних шарів, що лежали на одному із схилів гори, що знаходились, дякуючи провидінню, на шляху додому. Підігрімус мусив спершу позбутись перетравленної сили від порталу, бо із нею він ніяк не допоміг би прибульцю, ця сила сама вбивала його.

На схилі він не зрізуючи із урсічерва підняв в повітря три накопичувальні шари і по одному сватався віддавати їм свою силу. Вони ставали яскраво рожевими. Із кривавими п'ятнами і падали на сніг, плавлячи його. Пілігрімус хотів забрати їх, але вони були надто гарячими, навіть магії його не слухались.

- Та бодай його, заберу пізніше. - Він знову направив свою тварину додому. Урсічерв гнався як вітер, сніг за ним злітає високо в небо. А Пілігрімус благав небеса встигнути врятувати прибульця. 

Магічний дух зіскочив з урсічерва як тільки вони наблизились до поводів із істотою. Він підбіг до неї. І побачив інію  на шкірі і одязі вже нема. Руки вже не обіймати груди і плечі прибульця, а розслаблено попадали із боків тіла. Можна було б подумати, що істота просто спить, але шкіра її була надто блідою. А рука Пілігрімуса, яку він підставив до її губ ледь- ледь відчувала дихання.

Він дістав істоту із возика і заніс до дому, в свою кімнату для сну.

Поклав на своє ліжко. Аура тепла досі висіла над тілом, зігрівабчи його. Але Пілігрімус відчував, тіло вже покидає життя. Лишалось дуже мало часу. 

"- Що ж робити, як врятувати це створіння. Думай- думай. ДУМАЙ".

-Хазяїн ви так швидко сьогодні прийшли. Хто це? Кого ви до нас принесли?- Дух білого ведмедя виник біля тіла прибульця.

-Це прибулець. Його затягнуло сюди через портал, який я сьогодні відкртва. Він вмирає.

- ПОРТАЛ. ВИ ЩО З ДУБА РУХНУЛИ. Ой, йойочки, що мені зробить ваша мати. Кінець мені! Ой, я к і цьому прибульцю. Ой мені погано. - Дух Вкдмедя підвів лапу до свого лоба, але потім подивився на бліде лице свого господаря, обпечений одяг, розбитий лоб, ушкоджене плече і замовк, перевів погляд на прибульця. -Гаразд- гаразд. Прибулець. Треба його рятувати. Його покидає життя. - Велика напівпрозора лапа лягла на лоб істоти.- Так, тіло пошкоджене, особливо кінцівки, не торкайтесь шкіри, бо вона розірветься як тонка бумага.

-Я і сам знаю, але хочу його врятувати, може ти знаєш як? Бо я не можу допетрати.