Глава 6

Розпочався останній тиждень навчання перед канікулами. Всі контрольні вже написані. Зараз вчителі виставляють тематичні та семестрові оцінки, тому майже кожен урок незмінно починався зі слів:
— Тихенько посидіть, поки я заповнюю журнал.

Нещодавно педагог-організатор школи оголосив кастинг на щорічну виставу для учнів початкової школи. Єва, як завжди, пропустила цю інформацію повз вуха. Їй не дуже подобалося стояти на сцені в кумедному вбранні, декламуючи щось. Особливо, коли останнім часом вистави були про гоблінів та злих чаклунів із велетенськими носами. Але Тая знала, як зробити участь у виставі веселою: разом з іншими учнями сміятися за кулісами та, головне, цілком офіційно пропустити два останніх тижні навчання.

Її очі загорілися, і вона швидко знайшла Єву за сусідньою партою.

Кастинг відбувся. Таї вдалося отримати головну роль — чудової ельфійки, яка за сюжетом втекла з палацу в пошуках справжньої сім’ї. Єва навіть не очікувала, що їй дістанеться роль нової подруги ельфійки, яку та зустріне під час мандрів.

Таїна реакція була емоційною:
— Уяви, ми будемо подругами навіть у виставі!
— Так, але я не хотіла так часто бувати на сцені, — тихенько відповіла Єва, хоча в душі раділа.

Радість тривала, поки вона не побачила свій костюм. Не можна сказати, що він був жахливим, але в порівнянні зі світло-рожевою сукнею Таї, Єва виглядала як служниця. Зате в другій частині вистави головна героїня, тобто Тая, дарувала новим друзям коштовності та розкішний одяг. Ну, настільки розкішний, наскільки могла дозволити шкільна реквізитна.

Під час першої примірки всі зацікавлено оглядали «таємну кімнату», як актори називали реквізитну. Дівчата й гадки не мали, що за цими непоказними дверима лежать купи різноманітного одягу та аксесуарів.
— Дивись, я король! — Тая стояла в червоному плащі з короною на голові.
Єва одразу почала шукати собі наряд. Взявши темно-синю сукню і чорну пластикову тіару, вона приміряла їх і вигукнула:
— А я королева темряви, що знищить твоє королівство!

Подруга миттю залилася сміхом. Проте вчителі швидко припинили гармидер, і тепер у «таємній кімнаті» можна було перебувати лише педагогу та учням. Усі отримали костюми, декому дісталося навіть по два, і вислухали інструкції Анатолія Олександровича, відповідального за всі заходи в школі №3:
— Одяг треба віднести додому, випрати та підшити. Якщо хтось забуде взяти костюм на виставу, турбуйтеся про це самі. Але в джинсах на сцену ніхто не вийде! — Учні втисли голови в плечі. — І попереджаю: якщо ви пошкодите шкільне майно…

На його басистий голос обернулися двоє вчителів, які проходили повз. Анатолій Олександрович помітив їх і змінив тон:
— То, звісно, нічого страшного. Але зашивати будете самостійно!

Таким він і був: вимогливим і дуже відповідальним. Саме через це всі події завжди проходили зразково. Досить було йому підвищити голос, і всі одразу ставали на шлях істини.

Потім настали довгі дні вивчення сценарію. Дівчинка з 7 класу Мілана, якій дісталася роль радниці злої ельфійки, виділила репліки для кожного актора. Андрій дивувався: «Нащо це все дівчатам?» У нього був свій план пропускати уроки — він зазвичай хворів перед канікулами. Навмисне чи раптово, але це працювало завжди.

Єва почала сумніватися, чи не дарма взялася за виставу, але Тая була непохитна: вони обов’язково мають виступати разом.

***
 

Виступи розпочалися наприкінці другого тижня. Єва захопилася цією атмосферою. Кожен перед виходом на сцену нервово повторював репліки та перевіряв костюм. Тая це робила особливо нервово. Усі слідкували за мікрофонами, і так як їх було не дуже багато, чітко визначили час, коли їх треба було передавати наступним акторам.

За кулісами панував безлад: корони, шляпки, накидки валялися на підлозі та стільцях. Коли на сцені перебували лише двоє-троє акторів, за кулісами ніде було й яблуку впасти. Справжнім щасливчиком вважався той, кому вдалося зайняти стілець аж до свого виходу.

Колективи працювали злагоджено. Головний склад і дублери узгодили розклад під пильним оком педагога-організатора, і «робочі» години влаштовували всіх.

Усе йшло добре. Хоча траплялися моменти, коли хтось забував репліки або виходив не в ту кулісу, але ці дрібниці швидко вирішувалися.

Єві почала подобатися ця метушня: ранні підйоми, підготовка сцени, танці на зимову тематику з глядачами після вистави. Це було щось нове, і вона з радістю брала в цьому участь. Все було чудово, допоки актор одного з головних героїв не зламав руку. 

Всі метушилися, бо треба було шукати замін.