Глава 5

– Поверни мені їх, – злився Тимофій.
Дівчинка аж підстрибнула, коли почула його голос. Вона була впевнена, що все продумала. Йшла в магазин легкою ходою, у радісному настрої, насолоджувалася своїм тріумфом.

– Привіт, – вона помахала рукою й нервово посміхнулася, намагаючись заховати папірці за спину.

– Вже віталися, – хлопець явно не поділяв її настрою, – поверни мені вірші.

– Вірші? Які ще вірші? – Єва старанно робила вигляд, що задумалася. – А-а, вірші! Я віддала їх вчительці.

Дівчинка помітила, що Андрій із Таєю ще не прийшли. Дивно, адже вони домовлялися діяти за планом. Якби друзі були поруч, вона б брехала впевненіше.

Поки Єва думала, що сказати, щоб вийти переможцем, Швець роздивлявся приміщення. Він лише раз був тут – коли на трудове навчання треба було щось зв’язати. Зазвичай хлопці займаються з деревом, але тоді вчитель трудового захворів, і їм довелося три заняття вишивати з дівчатами. Хлопець був впевнений, що більше ніколи не візьме крючок до рук. Того разу магазин виглядав інакше: чесно кажучи, на межі закриття. У дальній його частині було пусто, а за прилавком сиділа літня жінка, вправно орудуючи спицями. Тепер Тимофій задумався: чи могла вона бути родичкою Єви?

– Вони в тебе за спиною, – видихнув хлопець.

– Не поверну! – Єва вирішила змінити тактику.

Брови хлопця поповзли нагору. Що вона собі дума?

– Не повернеш? – запитав Тимофій, нахиливши голову на бік. – Але ти маєш, бо я написав їх.

– Тая теж написала ту картину, але це не завадило тобі розповісти вчительці! Це зовсім не стосувалося тебе, і ти все одно вирішив це зробити! – не втрималася дівчинка.

Вона розуміла, що затія з віршами була надто слабкою порівняно з тим, що вчинив він. Чому Швець не може просто піти? Хоч вони ніколи й не спілкувалися, вона знала, що він любив конфлікти – Тая колись розповідала про це.

– Я нічого не говорив, – твердо заперечив Тимофій. – Нащо звинувачувати, якщо немає доказів? Чи, може, все-таки є?

Він звісно знав, що немає. Про яку картину вона взагалі говорить? 

– Ти бачив її, коли йшов до школи. Ви ж живете в одному під’їзді! Звісно, це був ти!

– Єво, я кажу тобі останній раз: я цього не робив! Не я один живу поруч, не я один знаю, що Тая малює. І я би ніколи не поскаржився вчительці на когось, щоб бути вищим в її очах.

Червоне від морозу обличчя хлопця стало ще яскравішим. Він уже не дивився на руку Єви, заведеної за спину. Його погляд був спрямований їй просто в очі і не передбачував нічого доброго.

– Я не буду тобі вірити, – сказала Єва, хоча в душі вже сумнівалася. Невже вона дарма придумала план помсти?

– Але ти легко повірила в те, чого не бачила, – нахмурився він.

Хлопець розвернувся до виходу й сказав:

– Нехай, залишай їх собі. Хочу, щоб ти знала: ніхто не захоче купувати в магазині, де працюють такі мстиві люди, які не розуміють, чому й кому варто вірити.

Прочинив двері й мало не збив із ніг Таю й Андрія, які нарешті прийшли. Хлопець хмикнув і пішов додому. Йому не дали виспатися у вихідний, ще й оббрехали. 

– Що це він тут забув? – здивувалася Тая.

– Ми зараз таке тобі розповімо, – сказав Андрій одночасно з подругою, яка розстібала куртку. 

Єва не відповіла. Вона, мабуть, ніколи так не злилася – і на себе, і на Тимофія.

З’ясувалося, вони запізнилися, бо вияснили, хто здав Таю. Єва слухала, і з кожним словом Андрія її обурення росло. Дівчинка, яка це зробила, очевидно, заздрила Вовчук. У Таї і талант був, і розум, адже вона навіть не докладала зусиль, щоб гарно вчитися – все давалося їй легко. Тая знала ким хоче бути в майбутньому. До всього, вона виглядала ніби ангел, зі своїми світлими очима і волоссям.

– Я теж маю вам дещо розповісти, – видихнула Єва. – Я діяла за нашим планом, але Тимофій пішов за мною від школи. Загалом усе закінчилося тим, що я дізналася: це не він. А він сказав, що я мстива і не перевіряю інформацію.

Дівчина відчувала провину, бо була впевнена, що це був Швець.

– Треба буде якось вибачитися перед ним, – промовила Тая.

Андрій та Єва повернулися до неї. Єва вирішила, що це має бути саме вона: вона придумала план, реалізувала його – вона і має вибачитися і повернути вірші. Хоча їй і було образливо, через слова Тимофія.

Друзі вирішили відкласти це на потім. Тая вийняла блокнот із коричневої сумки й заходилася малювати. Певно, саме в цей момент їй прийшла якась ідея – таке з нею траплялося часто. Андрій, як завжди, благав її намалювати його як короля – з ошатною мантією, блискучою короною та десятками прислуг біля нього. А ще щоб у кожного з них була смачнюча страва. Тая на це завжди тільки закочувала очі і говорила: "Король, який не любить своїх підданих, буде найпопулярнішою мішенню на ярмарку!". І друзі заходилися сміхом. Тому кілька покупців, які заходили в магазин, дивно поглядали на той куток, де вони сиділи.

Пройшло трохи часу, і навіть Єва відклала думки про вибачення подалі.

Вірші Тимофія вона сховала за прилавок.