Глава 4

Єва планувала не тільки нашкодити Тимофію, але й обернути це на користь магазину.
— Якщо йому так хочеться ходити до школи, нехай прийде туди у вихідний! — сказала Єва і продовжила пояснювати: — Треба попросити когось з однокласників, які непогано з ним спілкуються, сказати, що кожному доручили написати на квадратиках паперу пʼятнадцять невеличких віршів із побажаннями на свята і принести їх до школи на восьму годину ранку. Там, біля школи, нашого Тимоху буду чекати я з цим однокласником.
— Ну і яка з цього користь для нас? — не зрозумів Андрій.
— Я не думаю, що це гарна ідея — мстити йому, — нарешті заговорила Тая. — Просто він така людина.

Тая була найдобрішою серед них. Вона завжди допомагала всім у класі, навіть цьому Швецю Тимофію. І ось, як він їй віддячує. Єва точно не могла стерпіти такого ставлення до своєї добродушної подруги, яка навіть мухи не скривдить. Тим паче це мав бути лише капосний жарт, щоб він зрозумів: за Таю є кому постояти.
— Дослухайте і все зрозумієте! — говорила далі Єва. — Ми зустрінемо його і скажемо, що у вчительки не вийшло прийти, і нам доручили збирати вірші. Швець піде, після нього однокласник, а вірші залишимо собі. Потім я піду до магазину, а ви вже чекатимете мене всередині. Ми прикріпимо вірші на святкові листівки й будемо роздавати їх біля магазину. Так ми зацікавимо більше людей і вб’ємо двох зайців одним пострілом!

Єва зараз усіма силами намагалася не дати магазину померти, і це була чергова її ідея. Покупців ставало все менше, нікому, здається, вже не хотілося створювати щось своїми руками. Дівчата Євиного віку вже не цікавилися вʼязанням чи виготовленням прикрас. Вона дуже засмучувалася через це і боялася втратити свою любу крамничку. Тому друзі, хоч Єва їх про це і не просила, всіляко допомагали їй у цьому. Вони, не домовляючись, рекомендували знайомим крамничку на Польовому провулку, де продається багато пряжі, яка до того ж розкладена в порядку веселки, бусинок та застібок. Говорили, що персонал там завжди доброзичливий та приємний, і при покупці дають печиво з передбаченням чи цукерку.

Тож Тая й Андрій переглянулися, трішки подумали і нарешті кивнули. Дівчинка вирішила, що це не так вже й жорстоко, ще й магазину допоможе, а Андрій погодився б на будь-яку Євину ідею, бо дуже хотів позлити Швеця. Тепер, коли план узгоджено, вони почали чекати дня «ікс», який мав настати через два дні.
 

***

Тимофій натягнув комір куртки аж до носа — сьогодні було дуже холодно. Завданню від вчительки української мови та літератури він зовсім не здивувався: багато вчителів перед святами просили їх намалювати або написати щось, щоб повісити в холі школи чи додати у новорічну виставу. Він пройшов повз магазин своєї однокласниці і, не розуміючи чому, заглянув у вікно. Покупців там знову не було.

Він вважав Гриценко Єву дивною. Ну нащо їй здався цей магазин? Інші дівчата вже хлопцями цікавляться, а вона — все пряжа та пряжа. Хоча, мусив зізнатися, деякі хлопці теж нею цікавилися. Чув, як хтось у школі говорив: ця Єва з 9-Г має гарну посмішку. Посмішку? Та хіба вона колись посміхається? Постійно хмурить лоба на уроках, а останні два дні дивиться на нього так зневажливо, як ніколи до цього. Він нічого їй не зробив. Чого ж тоді витріщається? Дивна та й годі.

Нарешті він дійшов до школи і побачив Богдана з причиною своїх недавніх думок. Стояла, поклавши руки в кишені, у своєму незмінному в’язаному шарфі. Що це він робить тут із цією вискочкою?

— Привіт, — хором привіталися вони.
— Здоров, — буркнув хлопець.
— Давай вірші, ми передамо їх Сергіївній, — сказала Єва.
— Чого я маю вірити, що не вона особисто їх приймає? — не довіряв Тимофій.
— Та ми самі нещодавно прийшли, подзвонили їй, а вона каже, що не зможе прийти і щоб вірші ми самі зібрали, — відповіла дівчинка.

Хлопець поміркував трохи і сунув Богданові вірші. Попросила, і нехай. Тимофій глянув на них, розвернувся і, не попрощавшись, пішов.

Вчительці вірші точно сподобаються. Вчора він написав навіть більше, ніж потрібно було. Йому легко вдавалося римувати, тому більшість образливих прізвиськ їхнього класу — його авторства. Думки знову повернулися до двох однокласників на порозі школи.

Аж тут він зрозумів, що було не так. Вони не мали при собі жодного листочка, а значить, віршів їм ніхто не приніс. Чи могло таке статися, якщо він і так запізнився на 20 хвилин? Певно, ця Єва знову щось задумала. Он як хитро прищурилася, коли Богдан дав їй папірці з віршами.

Тимофій подумав, що непогано було б підтвердити свою здогадку, тому повернув за будинок і вирішив зробити коло, щоб, коли дівчинка йшла додому, бути за її спиною.

Довго чекати не довелося. Ось вона, мало не підстрибуючи, поспішає додому. Ні, не додому! Йде прямо до свого магазину.

Тимофій Швець не дуже зрозумів, навіщо пішов за дівчиною. Але йому точно було шкода своїх віршів, які вона зараз тримала в руці.