Глава 3

Найголовніше, що варто знати про Вовчук Таю, — це те, що вона страшенно любить малювати. Дівчина ходила в художню школу, проте без особливого задоволення, бо там, на її думку, «заганяють у рамки», а вона хоче малювати по-своєму.

А малювала Тая завжди і всюди: на шкільних уроках, в автобусі дорогою додому, навіть поки розмовляла з Євою по телефону. Понад усе дівчинка хотіла стати тією, кого запам’ятають люди. Новим талантом!

Батьки бачили потяг дівчини до мистецтва, але також помічали, що оцінки пішли на спад. Адже дівчинка зовсім не слухала вчителів, хіба що малювала карикатури за їхньої участі. Попереджали вони доньку безліч разів, говорили, що картинами себе не прогодуєш. Мама твердила, що треба відповідально ставитися до школи та задумуватися над майбутньою професією. «Врешті-решт, тобі потрібен гарний атестат!» — казала вона. Тато був більш поблажливим, лише рекомендував не малювати хоча б на заняттях.

Тая покинула сперечатися, але сподівалася, що зможе вступити на ту професію, яка буде тісно пов’язана з малюванням. Вона намагалася менше малювати в школі й навіть відповідала на уроках. Учителі дуже раділи, бо насправді дівчинка була розумницею. Так тривало до одного дня — дня, коли батьки вирішили залишити її вдома на деякий час, щоб вона подумала над своєю поведінкою, та заборонили торкатися олівців і фарб.

Та п’ятниця почалася, як завжди: мама збудила дівчинку, вони поснідали втрьох, і батьки поспішили на роботу. Тая збирала портфель до школи: спершу щоденник, підручники, усі зошити, пенал. Ставши на стільчик, щоб узяти листи картону та паперу (сьогодні в них мало бути трудове навчання), погляд дівчинки прикипів до новенької акварелі, яку вона берегла для чогось особливого.

— Ні, — твердо сказала Тая, взяла канцелярське приладдя й поклала його до портфеля.

Швиденько прибігла на кухню, взяла яблуко і мандарину, теж поклала їх у рюкзак. Зайшла до своєї кімнати й вирішила, що все-таки візьме фарби, але ні в якому разі не буде малювати на уроках. Одяглася, узула лаковані черевики й вийшла з дому.

Вийшла — й остовпіла. Перед нею постала чудова картина: йшов лапатий, схожий на шматочки вати, сніг, а люди, тепло одягнені, поспішали хто куди. У дворі її дев’ятиповерхового будинку прикрашали ялинку. Дівчинка вдихнула морозне повітря й зрозуміла, що кращої можливості намалювати цю передсвяткову красу немає.

Вона пішла до протилежного під’їзду, сіла на лавку під коротким накриттям і дістала свої новенькі фарби. Захоплено намічала будинки, людей і наполовину прикрашену ялинку. Використовувала сніг замість води в склянці та один зі своїх пензлів, які за старою звичкою носила в пеналі. Малювала на папері, який треба було взяти на сьогоднішній урок.

Захопившись, вона не помітила однокласника, який ішов до школи. Натомість він одразу звернув на неї увагу, й у його голові визрів план. Однокласника звали Тимофієм. Варто зазначити, що він недолюблював майже всіх у класі й дуже любив капостити, особливо дівчатам.

Класна керівничка дізналася чим займається Тая Вовчук замість уроків.

Ви самі можете здогадатися, що сталося далі: дзвінок учительки батькам, сварка після повернення додому та вирок — три дні без телефону, олівців, фарб, Єви й Андрія. Лише школа та домашні завдання!

— Здуріти можна! — вигукнула Єва, коли дослухала історію.

— Я б цього Тимофія... — обурився Андрій і, не знайшовши гідного покарання, стукнув кулаком об стіл.

Друзі хотіли помститися за подругу. Провчити цього вічно похмурого Тимофія. 
Вже півгодини вони сиділи за столом, як три злодії і видумували способи розправ. Найжорсткіші, як на диво, пропонував Андрій. Дівчата здогадувалися, що в цих двох можуть бути давні образи, але поки що вирішили не запитувати.

Раптом Єва, підстрибнула і радісно посміхнулася. Вона дещо вигадала, але плану не вистачає продуманості. В цьому їй мають домогти друзі!