Розділ 1

РОЗДІЛ 1

— Голову б йому розтрощити! — миловидна брюнетка в ошатній сукенці бузкового кольору, ковтнула шампанського просто з пляшки і кинула побіжний погляд на рудоволосу дівчину, котра стояла біля широкого французького вікна. — Або всі його причандали повідривати. Потвора!

— Помовчи, Ірцю, всім краще буде, — обережно відповіла та.

— Не хочу мовчати. Гад! Мені б його перед очі зараз, то роздерла б пащеку від вуха до вуха. Марічко, ти подивись, до чого він її довів! Це ж який скандал! На все місто!

— Залиште мене, — тихо попросила дівчина, котра безутішно ридала на широкому кованому металом ліжку.

Марія повільно підійшла до неї та підійняла з підлоги вишукану діадему, до котрої була прикріплена невагома фата.

— Соню, любцю, може все ж ковтнеш шампанського? — співчутливо спитала Ірина.

— Та відчепися ти зі своїм шампанським, — гаркнула Марія.

Ірина стиснула плечима й збовтавши пляшку, знову приклала до вуст горлечко:

— А я ще ковтну. Ваше здоров’я!

Марія присіла на краєчок ліжка й заспокійливо провела долонею по плечу Софії, затягнутому в ніжне мереживо весільної сукні. У відповідь Софія знову залилася слізьми.

— Навіть зателефонувати духу не вистачило. Повідомлення скинув. І це чоловік? Потворисько! — продовжувала своєї Ірина. Підібравши поділ сукні, вона вмостилася на підлогу і прихилилася спиною до металевої ніжки ліжка.

— Та ти заткнешся сьогодні? — вибухнула Марія. — Піди до вестибюлю та подивися як там тітка з дядьком і решта родичів. Скажи, що у нас все під контролем.

Софія знов заголосила, зариваючись обличчям в пухкі подушки.

— Під контролем? Ну-ну! — Ірина скептично вигнула ідеально оформлені брови, але таки пішла грюкаючи дверима.

На короткий час в номері запанувала тиша, а тоді Марія все ж порушила виснажливу мовчанку:

— Соню, а ти йому ще телефонувала? Після повідомлення?

Софія відхилилася від подушок, з жахом помічаючи на білосніжній тканині сліди свого начебто водостійкого макіяжу:

— Яка прикрість.

— Подумаєш! Цей номер коштує п’ять тисяч гривень за добу, можуть хоч зубами вигризати ту наволочку.

— Його телефон вимкнутий, — Софія витерла сльозинку з кінчика носа. — Я ж зателефонувала одразу, як отримала повідомлення. Не розумію, що сталося, що я зробила не так…

— Ти? Соню, агов! — Марія стиснула її руку, а тоді обхопила за тремтячі плечі. — Не ти, а він щось зробив не так. Не смій себе звинувачувати, чуєш?! Ти його кохала і я навіть не можу уявити, яким треба бути придурком, аби відпустити таку, як ти.

Софія, повільно перебираючи тонкими пальцями краєчок пишного подолу сукні, розпачливо хитнула головою:

— Ні, я щось зробила не те, якщо він покинув мене просто у день весілля.

— Хіба-що занадто сильно кохала, — жорстко відповіла Марія, а тоді підвелася з ліжка і обережно поклала на туалетний столик діадему.

— Що мені тепер робити? Марічко, моє життя скінчилося, — прошепотіла Софія, підіймаючи на неї розпачливий погляд.

— Нічого подібного! — категорично заявила Марія. — Так, ситуація неприємна, образлива і мови за неї ще буде й буде, але життя на цьому не закінчується. Головне, що з твоїми рідними все гаразд, бо якби, борони Боже, з ними щось сталося, ото було б лихо. А ти красива, молода, все ще налагодиться. От побачиш!

Софія заперечливо хитнула головою, обхоплюючи себе за плечі.

 — Побачиш-побачиш! — Марія рушила до дверей. — Ірцю лиш за смертю посилати. Піду сама гляну, що там діється. Хочеш що-небудь з’їсти?

— Ні, — знову хитнула головою Софія.

— Гаразд. Я скоро повернуся й допоможу тобі з сукнею. Думаю, Сашко вже привіз інший одяг, — на мить Марія затрималася на порозі і з сумом глянула на Софію, а тоді прихилила за собою двері.

Софія потягнулася до свого телефону, котрий лежав біля подушки. Натиснувши кнопку розблокування знову схлипнула, бо з екранної заставки на неї дивився Андрій — коханий наречений, котрий ще годину тому мав стати законним чоловіком.

Софія дивилася в його блискучі сірі очі і все подумки питала, за що він так з нею вчинив. Мовби сподівалася, що цифрове зображення зможе хоч щось пояснити.

Вчора ще все було добре. Вчора вони були щасливі і дочекатися не могли заповітної дати, котру вибрали іще рік тому. До такого серйозного кроку йшли обдумано та виважено, без будь-якого поспіху. Вчора вони звично попрощалися по телефону: він по-кіношному запитав, як впізнає її, вона запевнила, що буде в білому. Він сказав, що кохає, вона відповіла, що щаслива. Вчора.

Сьогодні все змінилося так раптово, як набігають грозові хмари посеред погожої літньої днини. Сьогодні він прислав коротке повідомлення, що не приїде.

В перші хвилини після того, як відкрила повідомлення, Софія твердо вірила, що він просто необачно пожартував. Навіть сказала дівчатам, що то таке його боярин втнув. Потім зателефонувала: вдруге, вдесяте, всоте. А оператор все безжально повторював, що наразі зв'язок з її абонентом відсутній.

Через півгодини після повідомлення вже панікували всі: батьки, брат, подружки, тітки й дядьки. Сашко телефонував до боярина, але той не відповідав, матір врешті зв’язалася з матір’ю Андрія. Та коротко повідомила, що весілля справді не буде і ледь додавши, що їй прикро, обірвала дзвінок.

Софія відчула як шлунок скрутило в тугий вузол і зірвавшись на ватяні ноги, кинулася до ванної кімнати. Її знудило, а потім ще раз, і ще.

Прихилившись до дверей душової кабінки, Софія заплющила очі, руками обхоплюючи живіт, і спробувала глибоко та повільно дихати.

Те, що сталося з нею, могло трапитися лише в старій американській мелодрамі з доробку Джулії Робертс чи Дженніфер Лопес. В реальності місця подібним ідіотським ситуаціям просто не існувало. Якщо люди раптом розуміли, що їм далі крокувати не однією дорогою, обговорювали те. Жахало Софію не саме розірвання стосунків, бо таке траплялося, жахало те, що все сталося так раптово, без жодної видимої причини, без пояснень, в день весілля.