Розділ 3. Весна

Страшні урвища і гостре каміння лишилися далеко внизу і не несли більше в собі загрози. Гори, які людина переходила би тижнями, орел перелітав за день, і не було в небесах доріг, невідомих королю небес. З висоти пташиного польоту був видним зовсім інший світ, і Олівер побачив, як за цим гірським хребтом розкинувся інший, повністю з криги і снігів, неймовірно вигадливої форми, схожий на великого дракона. Саме усередину його величезної роззявленої пащі лежав шлях принца.

Спішившись, принц гречно подякував величному птахові, а той склав крила за спиною і дивився на нього розумними уважними очима.

— Рано ще прощатися. Я чекатиму тут, і зазнаєш ти успіху чи поразки, я так само перенесу тебе назад. Розправ крила і сміливо рухайся вперед, юначе. 

Переступивши ряд зубів, принц пірнув у величезний сяйливий храм вічної зими, пронизаний викривленим сонячним світлом. Він довго йшов, аж поки не вийшов у просторий зал, де пульсуюче серце розкинуло по стінах павутинчасті лапи.

— Ще одна людина, — розлетівся печерою голос, і звук долинав звідусіль, ніби говорив сам гірський хребет, — і ще один герой. Чи збираєшся ти повторити долю своїх попередників, а чи вчиниш по-іншому?

Озирнувся принц. З криги довкола стирчали мечі, старі й німі, покинуті хазяями, які зникли безвісти, і не було жодного свідка подіям минувшини. І вражено запитав:

— Що ж тут сталося? Як так вийшло, що зима стала вічною?  

Той дивний голос витримав паузу, а коли відгукнувся, була в ньому дивна емоція. 

— Колись давно на ці землі прийшли війна й посуха. Коли загарбники пішли геть, залишилася мертва земля і втомлені люди, які хотіли жити. Декілька сміливців знайшли мене, щоб просити допомоги. Ти чудово бачиш, до чого все призвело.

— Прокляття вічної зими, — тихо сказав тоді принц. — Та тоді це було порятунком.

— Навесні приходять відновлення й нове життя. Якби зійшли сніги, після них залишилася би земля, знову родюча і готова годувати своїх людей, — відгукнувся ехом голос дракона. — От тільки це було неможливо. Я влив своє життя в сніги, які загорнули землю в цілющі обійми, а мій дух став закутим у в’язницю власного тіла. Сюди приходили люди, які бажали мені смерті й сподівалися зажити слави після перемоги наді мною, але не змогли хоч трохи зашкодити мені навіть тепер, коли я немічний і назавжди нерухомий. Вони не хотіли повертатися із порожніми руками і вперто залишалися тут, аж поки не змерзли остаточно. — Мовчав пригнічено принц. — Але й дивний же ти, хлопче, я не бачу в тебе навіть меча. Яка ж твоя ціль?

— Закінчити зиму довжиною в століття, — промовив вперто.

— Але ти безпомічний. Ти не знаєш, що зі мною зробити і як зняти чари.

Принц кивнув, знову озирнувся. Тоді поглянув знову на серце дракона і зашарівся:

— Що мені зробити, щоб закінчити цю зиму?

Дракон витримав довгу паузу, а тоді розреготався, і стіни печери затремтіли, загуділи від могутності звуку.

— Прямолінійно, інакше не скажеш. Ось що я тобі скажу, юначе. Ти не знищиш мене і ці чари самотужки. Як зійдуть мої сніги, помре і мій дух. Я не погоджуся на свій кінець і хочу жити далі, як і всі інші живі істоти. Ти можеш взяти прокляття зими на себе: тоді я житиму далі і ділитиму твоє серце із тобою, та в такому випадку ти більше не зазнаєш почуття радості, любові, смутку чи ненависті.

Принц мовчав. Саме від його рішення залежало, чи перетвориться його серце на крижинку на благо сотень і тисяч інших життів.

— Важко погодитися на долю, гіршу за смерть, після секундних роздумів, — проявив розуміння дракон. — Я почекаю, коли ти будеш готовий дати свою остаточну відповідь.

Послухавшись, принц повернувся тим самим шляхом назад і переповів орлу зміст розмови, не приховуючи своє хвилювання. Птах залишався спокійним і дивився трохи прихильними і розумними очима.

— Навіть сильні переживають страх. Він береже наші життя і нас самих, та як він починає керувати думками, а не думки — страхом, то́ вже слабкість. Невже ти забув, з якою метою сюди прийшов? Можливо, твоє бажання слабше, ніж ти гадав? Ти вже тут, юначе, і пройшов велику відстань, щоб дістатися сюди. Ніхто не спонукає тебе пожертвувати собою — це було б егоїстично. Яке б рішення ти не прийняв зараз, ти не маєш пошкодувати про нього пізніше.

Слова величного птаха були без натяку на глузування, лише на виважену мудрість, яка зняла з очей полуду. Принц знову ступив у логово драконової душі, і тепер він точно знав свою відповідь.

— Я готовий, — заявив він. — І хай моє серце замерзне, як колись моє королівство, хай я не знатиму більше радості, усі інші люди радітимуть весні за мене. Я прийшов сюди, щоб не тільки собі шукати щастя, і хай закрижаніє моє серце, а не ще одна невинна душа.

Прогудів схвально дракон, а тоді серце принца ніби вразила холодна скалка, і не міг він пустити ані сльозинки. Тоді драконячі чари спали, пішла геть зима, а за нею стрімко розгорталися землею зелені килими. Усі живі істоти поспішали за весною заселити теплу землю, знайти домівки і радість. Незвичною була картина для людей, які ніколи не бачили нічого, окрім холодної білизни́, але не виглядало те нове чимось поганим. Одразу стало жарко у тій теплій одежі, сміливці скидали зайвий одяг, інші ж навпаки остерігалися роздягатися, бо ж холод міг прийти знову. Зовсім іншим стало життя, коли прийшла весна, не треба було боятися холоду і боротися за збереження кожної жаринки тепла: тепер воно жило в родючій землі і кожній живій істоті, циркулювало самим повітрям і зігрівало кожну налиту соком рослину, охочу до тепла.

Через десять днів повернувся і принц. Величезне горе охопило людей, побивалися і король із королевою: назавжди замерзло серце юного Олівера за ті десять днів у дорозі назад додому. Уже ніщо не могло змусити його серце розтанути, і весна, така довгождана ним, не дарувала більше і тіні усмішки його губам.

...Став Олівер із часом королем, улюбленим усіма, а коли його час збіг, люди звели в центрі столиці кам’яний пам’ятник на честь самопожертви і взаєморозуміння двох, які поставили колись життя інших понад своїми. Спливали роки, десятки і навіть сотні, а в центрі квітучого королівства так і залишалися стояти нерухомі фігурки дракона і людини, які прихильно дивилися на маленьке королівство у руках принца, торкаючись лобами, а драконове тіло вигадливо обвивалося довкола принцового, укриваючи в негоду, як колись принцове серце укривало драконову душу.