Розділ 1. Початок усього

Перебуваючи у бібліотеці пізнім вечором, щоб зібрати наступну порцію книжок, потрібну для домашнього завдання, Олівер пробігався пальцями по корінцях і не помітив, як потрапив до забороненого відділу бібліотеки. Принц був вихований чесним і правильним достатньо, щоб не порушувати правила. Але в бібліотеці не було нікого, щоб прослідкувати за ним, а на його очі вже натрапили десятки інтригуючих назв, витиснених на шкіряних палітурках, і він не міг опиратися нестерпній допитливості.

Саме тоді у світлі свічок Олівер несподівано для себе розгорнув першу книгу про світ, яким він був до зледеніння. На одному подиху принц прочитав про дзюркотливі ріки, про шелестливу траву, п'янкий запах сотень різних квітів і різні живі природні звуки, які заповнюють повітря разом із приходом весни. Юнак читав, і текст розпливався від сліз на його очах. 

Неможливо було повернутися до звичайного життя після цього відкриття. Не міг забути принц того, що прочитав потайки від інших. Правляча династія завжди знала про існування справжнього раю, де буяло нове життя, і ніхто не обмовився про те ані словом. Тої злощасної ночі Олівер прочитав, що «зима» була не завжди, і бажання побачити той зелений світ на власні очі займало його думки щосекунди.

Принц протримався три дні і три ночі, аж поки йому не урвався терпець. Зібравши у дорогу все необхідне, щоб вижити в мороз, він дочекався пізньої ночі й постукав до спальні професора. Той відчинив двері у піжамі, у руці мав каганець, а в очах — щиру стривоженість.

— Куди це ви зібралися, юначе? Що б ви не задумали, від ваших намірів так і віє небезпекою! Прошу вас, повертайтеся до спальні, а завтра я залюбки поговорю із вами про все, що б вас не хвилювало. 

— Ви знаєте, чому я тут, професоре, — похитав принц головою. — Ви точно знаєте, чого я бажаю. Ви мали зрозуміти одразу ще тоді, коли сказали про це вперше! Скажіть мені, чому таки наша земля вкрилася кригою? Куди мені треба йти, якщо я хочу повернути назад світ, про який ви казали? 

Не міг вчитель приховати своєї тривоги. Наблизившись до вогню, розворушив у задумі жевріюче вугілля. Боліло йому серце за юного принца.

— Ви наражаєте себе на небезпеку, юначе, — зітхнув він. — Якщо я скажу вам — ви відправитеся на смерть, а все через мої слова. Зробіть ласку, не змушуйте хвилюватися ані мене, ані ваших рідних.

Та якщо вже молодий принц затявся, ніщо не могло його спинити.

— Скажіть! Скажіть мені, будь ласка. Я все одно піду, і якщо ви мене скеруєте, я не загину без сліду десь у хурделиці в горах. Скажіть мені, куди йти, професоре, хіба ж ви не знаєте, якими бувають мрії!

Здавалося, ніщо і ніхто не змусить принца завагатися. Важко було вчителю відправляти юнака на вірну смерть. Та все ж в очах Олівера горів пригодницький вогонь, який міг втамувати лише він сам.

— Ця біда поширилася землею з півночі. Підете туди, де все почалося, юначе. Деякі теж йшли, ви не перший, але очі в них горіли іншим вогнем. Йдіть же, — зітхнув він і враз ніби постарішав. — Йдіть, поки вас не спробували зупинити.