Вступ. Зима

Колись давно землю весь час вкривали сніги і крига. Не знали тоді люди іншого світу. Щодня вони прокидалися, щоб бачити ті самі пейзажі, щодня рубали лід на річках, щоб звільнити потік води від оков, і всюди, куди не глянь, розпалювали вогонь, аби навіть на вулиці можна було зупинитися і погрітися. Ніколи ніхто не уявляв, що замість шуб і рукавиць можна вдягати тонкі сорочки, ходити босоніж по теплому камінню вулиць чи гуляти лісом, не боячись замерзнути на смерть. Ніхто в королівстві і знати не знав, що існує інший світ, дбайливо огорнутий зеленню і теплом весняного сонця. Попри холод і суворість погоди, люди тут були дружніми і готовими простягнути один одному руку допомоги. Як ніхто інший, народ королівства розумів: у таких умовах не виживеш, якщо ти один. Навіть незнайомець міг подати тобі гарячої води, пригостити своєю вечерею і запросити до свого вогню.

Усі дороги королівства сходилися до не менш холодного замку, де жила королівська родина. Не знайшлося б людини, яка не любила би справедливих і мудрих правителів. Усіма був улюблений і принц Олівер, який захоплювався конями і мав вірного пса на ім'я Банні, а коли ніхто не бачив, тікав на розслідування тільки йому відомих секретів. 

Постійний холод засмучував принца. Йому довелося стати свідком того, як замерзають на смерть птахи й малі гризуни, як щодня простим людям доводиться їсти здебільшого лише рибу, і як багато праці йде просто на те, щоб підтримувати життя у людських мурашниках. 

Улюблений професор принца Олівера, який знав, здавалося б, усе на світі, обмовився якось про зелений світ, «весну», відлигу і про відродження життя після зими. Не в змозі стримати захват від почутого, Олівер, сам собі не вірячи, переповів про почуте матері. Та лише невимовно сумно усміхнулася тонкими вустами, а з наступного дня принц більше не чув, щоб учитель обмовився про теплий світ хоча б словом